Михайло Григорів – Словник
Порожніє замах води
Даленіє пересторога часу
Мов сіль
Перечислених
Руж
Ятриться
Зморшка саду
Січень-червень 1997
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Михайло Григорів – Історія пасік І розкопано каміння І навперейми Лиш хрускотіння Бруньок Зелене Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – На рівні світань Мов покинуті Числа – Уламки Обірваних вод І пташка звідусюди Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – Віч-на-віч І здогад снігу поясноє І глина доглядає у дереві І квітень ненадовго Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – Відбитки за відбитком Принишкле полум’я Мов залишки Безмежжя Потойбіч співу Лежить Перерване віконце У звалищах Вітрил Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – У висоту дерев Зелені сховища письмен Зелена зваба пам’яті Зелені обшири Відсутности Зелені риби смерку Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – Весляр І далі (за димом) Хтось спалює дим – Безберегі краї заколоту Землі Нічиєї 1997...
- Михайло Григорів – Вигнання без меж Прозорі шатра Відслонюють Непоквапливу повняву Зауважень Води Незримі плем’я Підростаючих Ран – Прорив Безперебіжний...
- Михайло Григорів – Безміри проминання Верхів’я весел Тільки В облозі Самих весел Скорочують письмена Безоглядного Моря...
- Михайло Григорів – Суверенне зілля Невідворотність Припливних берегів Прикопує І Найвищі послання Самоцвітних одмін Слова...
- Михайло Григорів – Сліди без слідів Течуть острови без порогу Уздовж блукань Пращі Пустель Уздовж ранків Незаселені Ранки...
- Словник Словник – книга, яка містить систематизований опис слів. Кожний С. складається з упорядкованого реєстру слів-заголовків, що супроводжуються словниковими статтями. Наявність таких статей, їх зміст залежать від типу С. Розрізняють енциклопедичні та лінгвістичні С. У перших – пояснюються поняття, які окреслюються, позначаються словами, наприклад, “Енциклопедія Українознавства” (1955-84) за редакцією В. Кубійовича. Власне слова виступають об’єктом лінгвістичних […]...
- Ольга Кричинська – Червень, торкнися прозорої шкіри Червень, торкнися прозорої шкіри, Тіло моє заслуговує бронзи, Я дожила до останньої віри – В сонце. Не пошкодуй ні безсоння, ні спраги, Виснажи душу, безвольну і грішну, Зливою злизуй цю сіль наче благо, Ніжно. Нам пораховано дні, а не ночі, Літом керує легенда повернень… Зникнеш… а я наречу тебе, хлопче, Червнем....
- Іван Андрусяк – звитяжці станули живими Звитяжці станули живими А сіль зійшла і все зійшло І не вміщалося жало Щоб виправдовувати ними Оселя ближче до тепла До грижі в мозку (до презумпції) Попід деревами просунутись І випити – оце хвала Оце гидота (чир і блаж Кобіт захланних ремигання Котів сорочинці) загальний Шинок повітря – куля й раж І замах з вірою […]...
- Твір на тему: Тлумачний словник (твір-роздум) Тлумачний словник (твір-роздум) Якось учитель російської мови та літератури запропонував нам таке питання: якби вам довелося декілька років жити на безлюдному острові, які книги ви взяли б із собою? Багато хто відповів дуже розумно, бажаючи показати свою начитаність, Я ж написав, що хотів би взяти з собою лише одну книгу – “Тлумачний словник російської мови”. […]...
- Співанка про місяці – Підгірянка Марійка Ой місяць січень кличе мороза, Морозить лиця, щипає носа. А місяць лютий вітрами дує, На водах з льоду мости будує. Березень-місяць мости поломить, Весняну пісню річка задзвонить. Квітами квітень всіх привітає, Усі садочки порозквітає. Гей, травень прийде у дні чудові, Простелить всюди трави шовкові. А місяць червень луги покосить, Червоним соком ягідки зросить. А місяць […]...
- Стельмах Михайло – Літо-літечко (Збірка) 1972 рік, видавництво “Веселка” ЛІТО-ЛІТЕЧКО Стоять веселі соняхи у цвіті, На їхніх віях досвіт будить бджоли – Це степом, наче мати, ходить літо, І колос нам віщує добру долю. Ой літечко-літо – Пшениця-яриця, Та дзвін медоцвіту, Та схилене жито. У житі, як в хаті, живе перепілка, У неї дрібненьких діток аж вісьмірко, Та гарно маленьким […]...
- Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
- Марта Тарнавська – Сіль землі Як чумаки колись по сіль Ішли від рідних хат і піль, Хоч в серці туга, жаль і біль, – ішли у Крим – Так ми за море подались, Хоч заповіли-поклялись, Що ми ще вернемось колись У рідний дім. У преріях сини степів Знайшли найбільший скарб скарбів: Вільне життя і гордий спів – Свободу – сіль […]...
- Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, Щілясті шелестять очерети, Замість води снує в струмочку голка – На той бік літа нам не перейти… І кінь сумний при березі похнюпивсь, Важких очей уже не підведе, І бережина зеленіє скупо, Де кружеляє колесо руде… І вікна, ніби вибиті із рами, І двері зняті – протяги такі, Що аж […]...
- Тарас Шевченко – На незабудь Штернбергові Поїдеш далеко, Побачиш багато; Задивишся, зажуришся,- Згадай мене, брате! [Травень-червень 1840, С.-Петербург]...
- Литвинець Михайло – Зацвіли ромашки (Збірка) 1959 рік, видавництво “Веселка” ПРОЛІСОК Ще сніг в ярах біліє, Вночі мороз легкий, Та вітер теплий віє І оживля садки. І жайворонок в висі Уранці задзвенів. І пролісок у лісі З-під листя засинів. Такий тремтливий, наче Не пролісок з-під пня, А вигляда дитяче Блакитне оченя. МАЙСТРИ В нашій хаті стук і дзенькіт: Тато цвяхи дав, […]...
- Сингаївський Микола – На порозі вічності Художнику і поету, побратимові моєму Анатолію Луценку. Давній звичай в серці молодому, Ідучи на зустріч, я беріг: – Чуєш, друже, мир твоєму дому! – Знову я ступив на твій поріг. Щоб з довір’ям батька і дитини Розділити радість чи журбу. Щоб усі ми – діти України, Наче хрест, несли свою судьбу. А хрестів, як долі, […]...
- Микола Вінграновський – даленіє вечір в бабиному літі Даленіє вечір в бабиному літі, І поміж тополі з поля до села Гусеня хмарини плутається в житі, Малинові пера губить із крила. Губить воно, губить, що робити має? В небі наліталось досхочу. В стиглім житі вітер пера позбирає, Все ж одно з хмарини хліба не печуть. 1954...
- Вірний (скорочено) – Чабанівський Михайло Ігор приїхав з міста влітку до тітки. Те, що побачив він у сусідньому дворі, дуже схвилювало його. Рудий хлопець, Только, тягав по саду цуценя, підстьобуючи його лозиною. Цуценя не встигало, переверталося й котилося по землі, як клубок ниток. – Ти чого мучиш? – вигукнув Ігор. – А чого його жаліти, коли він нам не потрібний? […]...
- Мак цвіте – Стельмах Михайло Степами турки і татари На конях мчать, мов чорні хмари, І згаром дихає земля – Навкруг пожари, як петля, Й петлю розкручує ординець: Він одшукав живий гостинець – Дівча біжить босоніж в бір. Її він схопить у ясир, В прокислу зашморгне сирицю Й продасть у Кафі з торговиці. І сльози дівчини, й життя Проп’є без […]...
- Михайло Плосковітов – Вишнею За літом коротким все глибше синішають далі, Над маковим цвітом затихли сюїти джмелів, Оздоблені в золото, перші свої медалі На груди широкі ясен статечний одів. І топчуться дні на обвітрених спекою мітлах, В підкачаних аж до колінець дитячих штанцях, Так дивно – за літо – удруге вишня розквітла, І мов нареченій світлість їй так до […]...
- Стельмах Михайло – Біографія Михайло Панасович Стельмах – український письменник, драматург, фольклорист. Член Спілки письменників УРСР, академік АН УРСР (з 29 березня 1978 року), Герой Соціалістичної Праці. Народився 11 (24 травня) 1912 року в селі дяківцях (тепер Літинського району Вінницької області) у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати – білоруска. У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького […]...
- Михайло Плосковітов – Ти, осене Ти, осене, зітхаєш у кутку Вікна мого, на теплім підвіконні. Поворожи на мідному листку, Чи – ось тобі мої важкі долоні. Поворожи, а в очі не дивись, Який там блиск… одна чужа самотність. Хіба що залетить в кватирку лист – Ото й усі мої незвані гості. Розкинь для мене жовтими таро Із тих берізок, що […]...
- Дмитро Павличко – “Біжить під зливою лошиця… “ Біжить під зливою лошиця, Крізь темні хащі – напролом; Дощ прогинається, ятриться Крильми над золотим хребтом. Вона, мов блискавка червона, Летить крізь памороку віт. Вода звисає, як попона, І б’ється об тугий живіт. Гуркочуть брили грому в скалах, Мов неба колеться горіх; Полум’яніє гриви спалах Над сполохом очей і ніг. Вона стрясає дотик тучі, Води, […]...
- До України – Старицький Михайло Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив. Як я любив в садочках вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати, Поважну річ старих дідів чубатих І регіт дітвори в жартливому танку. Як я любив в ніч теплу, весняну Чуть пугача з діброви тихий […]...
- Виклик – Старицький Михайло Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною – І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя […]...
- Рідня – Стельмах Михайло Обминувши луг, що вкрився міддю, Слід до хати губиться в бору. В хаті пахне парене обіддя, Сік густий покрив кору. На корі зі мною стельмах сивий, Поруч шпиці віялом лягли. Ми майструєм, щоб шляхи щасливі Під колесами гули. У роботі дні пливуть чудові, І надвечір я іду щодня В гомінкі бори соснові, Де живе моя […]...
- Михайло Плосковітов – У свята Коли вночі у дім, квартиру, хату Прийде Різдво, ялинка і вогні – Згадай, хоч на хвилинку, про солдата, Який в окопі мерзне на війні. Який своє Різдво зустріне в полі Під кулі свист і вітру коляду… Хай спогад твій йому тамує болі, Хай щира згадка піднімає дух, Бо в цьогорічнім році щастя й туга Змішались […]...
- Михайло Павлів – до тебе Я іду до тебе, мила, Хоч ти цього і не знаєш, Але вірю – своїм серцем Нашу зустріч відчуваєш. Вийдеш ти з своєї хати, Лиш поглянеш на дорогу І подумаєш про себе, – Наче хтось іде знайомий. А впізнаєш, не повіриш, Скажеш, – це не може бути, Він не мав прийти сьогодні Й на стежину […]...
- Поету – Старицький Михайло Як ніч насувається туча І млою небо окрива, Гуркоче грім, а буря злюча Дуби з коріннями вирива, Здіймає, гонить хвилі гори На почорнілім, лютім морі; Реве, і стогне, і рида, І човна бідного гойда Понад безоднею хисткою… Пловець, погинеш в боротьбі! Куди й боротися тобі З тією силою сліпою? – Не одного борця вона Уже […]...
- Дяченко Михайло – Крути Їх – юних сміливців, лиш жменька була – Із серцем зі сталі і духом з граніту. О, велич летіла у вічність з їх лав І чин їх навіки став юності міфом. Мчав зойк слабодухів, за ними у путь: – Куди вам? Ви ж діти!.. Загинете дармо… – О, ні! Бо ще завтра за нами підуть […]...
- Борвій – Старицький Михайло Чорне хмарище встає повагом, Заступає світ, стеле темряву; Розпанахалось, завихрилося, Мов страховище з пекла зрушене, Сгорта навкруг землю крилами, Оперезане скрізь гадюками Сизо-білими, волохатими, Що сплітаються, розплітаються І звисають вниз грізним кетягом… Душно, млосяно, і задуха та Мов гнітить усе важким каменем: Ані способу вільно дихати, В голові гуде, думи сковані, В серці млявому – […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, Спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – Кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, Очі в темряві купав. Слухав: Віз Чумацький їде – Сіль по небу розсипа… В очі світло натікає – Душу висвітлить твою… Обертаючи за плечі, Бачу: у очах туман… В мене ніч. А в […]...
- Небо – Петренко Михайло Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, боже, ти криллів не дав? Я б землю покинув і в небо злітав! Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту, І ласки у зірок, у сонця просить, У світі їх яснім все горе […]...
- До молоді – Старицький Михайло На вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду.. Не занехайте ж ви її, Не розгубіть по світі всує, Нехай вона ваш дух гартує У чесній, славній боротьбі! Бо стоголовий людський […]...
Сонячна машина скорочено.