Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Монографія
Монографія
Монографія (грецьк. monos – один і grаpho – пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми виконане одним чи кількома авторами. У літературознавстві – поширений жанр для характеристики структури великих за обсягом історико-літературних і теоретичних видань.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Ідеологія Ідеологія (грецьк. idea – першообраз, logos – вчення) – система політичних, правових, морально-етичних, релігійних, естетичних і філософських поглядів, ідей, теоретичних засад, які кристалізуються на теоретичному рівні суспільної свідомості. Від І. відрізняють соціальну психологію як сукупність соціальних почуттів, настроїв, думок, уявлень, які виникають у сфері буденної свідомості під впливом довкілля і способу життя людей. І., як […]...
- Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...
- Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Взаємовплив Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його […]...
- Гносеологізм у літературознавстві Гносеологізм у літературознавстві (грецьк. gnosis – пізнання, logos – вчення; гносеологія – теорія пізнання) – сукупність поглядів на літературу як форму пізнання об’єктивної дійсності. Г. перебільшує питому вагу і роль пізнавальних елементів у художній літературі. Визнаючи специфіку мистецтва, в т. ч. художньої літератури, представники Г. не визнають особливого предмета мистецтва, а зводять специфіку до образної […]...
- Метр Метр (грецьк. metron – міра, розмір) – внутрішній принцип організації віршованої мови, характеризований рисами квантитативності або квалітативності; термін поширений у силабо-тонічному віршуванні. Мовиться про ямбічний метр і т. п. М. вживається і для античної версифікації, в основі якої були мори....
- Біографічний метод у літературознавстві Біографічний метод у літературознавстві (грецьк, bios – життя, grаpho – пишу, metodos – шлях пізнання) – спосіб вивчення літератури, при якому біографія і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості. Б. м. у л. вперше широко використаний французьким ученим Ш. Сент-Бевом у праці “Літературно-критичні портрети” (1836-39), котрий вважав за потрібне вивчати біографії великих людей, навіть […]...
- Алогізм Алогізм (грецьк. а – префікс, що має заперечне значення, та logismos – розум) – сполука суперечливих понять, свідоме порушення логічних зв’язків, ініційоване задля створення певного стилістичного та смислового ефекту. Цей стилістичний прийом досить поширений у ліриці: Над криницею троє. Клубок І синя нитка. Поглянула жона на чоловіка, А в нього на обличчі Клубок І чорна […]...
- Аксіологія Аксіологія (грецьк. ахіа – цінність і logos – вчення) – в літературознавстві і мистецтвознавстві – вчення про художні цінності. На основі розуміння природи художніх цінностей літературознавці розробляють теорію літературної критики, сприймання та інтерпретації творів літератури, їх функціонування серед різних читацьких кіл....
- Макама Макама (араб. – зібрання)- жанр крутійської новели, поширений у літературах азійських народів (арабській, перській, єврейській), створювався у стилі сидж, поєднувався у цикли з єдиним розповідачем та єдиним героєм. Відоме “Зібрання макам” арабського письменника Ваді аз-Замана аль-Гамадані (X ст.), “Гамідове зібрання макам” персо-таджицького автора Гамададдіна Балхі (XII ст.) та ін. Цей жанр сприяв появі крутійського роману […]...
- Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
- Еволюційний метод Еволюційний метод (лат. evolutio – розвиток) – метод у літературознавстві, що склався у 60-80-ті XIX ст. на основі культурно-історичної школи І. Тена, який в “Історії англійської літератури” спробував поширити закони природного добору на терени духовного життя, зокрема мистецтва. Його, послідовник Ф. Брунетьєр, автор книги “Еволюція жанрів в історії літератури” (1890), безпосередньо застосовував методи природознавства при […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Памфлет Памфлет (англ. pamphlet від грецьк. pan – ycе, ihlego – палю) – невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного жанру на злободенну тему. П. оголено тенденційний, призначений для прямого впливу на громадську думку. Його стилю притаманна яскрава афористичність, ораторські інтонації (дав.: Ораторська проза), експресивність, іронія, згущена до сарказму. Образливий П., що спотворює факти, окарикатурює дійсність та […]...
- Хронологія Хронологія (грецьк. chrоnos – час і logos – слово, наука) – допоміжна історична дисципліна, що встановлює точні дати історичних подій, документів, фактів літературного життя, творчої і видавничої історії літературних творів. І. Франко надавав великого значення точному датуванню навіть окремих поезій Лесі Українки, щоб якомога адекватніше простежити розвиток таланту, зміну тематики, еволюцію авторської свідомості. для істотних […]...
- Відчуження Відчуження (нім. die Entfremdung, англ. alienation) – філософський термін для характеристики позиції особи щодо суспільства, в якому вона почувається зайвою, самітною. Основою В. є привласнення іншими людьми результатів діяльності особи. Виділяють В. економічне, політичне, морально-психологічне. В літературознавстві В. використовується при аналізі змісту художніх творів, які відтворюють життя людей у ситуації чи в стані В. (див.: […]...
- Хамса, або П’ятерниця Хамса, або П’ятерниця – в тюркомовних народів – великий за обсягом поетичний твір, що складається з п’яти великих поем за традиційними східними мотивами, написаних одним розміром. Приміром, X. Алішера Навої містить такі поеми: “Сум’яття праведних”, “Лейла і Меджнун”, “Фаргад і Ширін”, “Сім планет”, “Стіна Іскандера”. X., відома східному письменству від X ст., досягла свого розквіту […]...
- Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Аксіома Аксіома (грецьк. ахіomа – загальноприйнятне, безперечне) – твердження, судження, істинність якого є самоочевидною. У процесі міркування, побудови теорії приймається без доведення, аргументування. Розмаїті види А. вживаються в математичній логіці. В літературознавстві А. не має власне термінологічного статусу, але використовується для виділення, загальноприйнятих або вживаних як самоочевидні в певній системі понять, положень, тверджень. (Стаття Р. Якобсона […]...
- Месневі Месневі (араб. – здвоєння) – у ліриці східних народів – велика за обсягом героїчна або філософсько-дидактична поема, написана двовіршем за схемою суміжного римування (аа бб вв… ). Зверталися до цієї форми Рудакі, Нізамі, Сааді, Фізулі та ін. Про своєрідність версифікаційної структури свідчить уривок з поеми “Шахнаме” Фірдоусі, перекладеної В. Мисиком: Хай в тебе розум буде […]...
- Празький лінгвістичний гурток Празький лінгвістичний гурток – осередок діяльності одного з основних напрямів структурної лінгвістики, створений 1926. до нього входили чеські (В. Матезіус, Я. Мукаржовський, В. Гавранек та ін.) і російські (Н. Трубецькой, Р. Якобсон) учені-мовозцавці. Основна ідея – уявлення про мову як функціональну систему, про автономність поетичної мови. П. л. г. подав оригінальне розв’язання проблеми синхронії – […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Автобіографія Автобіографія (грецьк. autds – сам, bios – життя, grapho – пишу) – літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Все це разом можна означити терміном “автобіографізм”, тобто тією особливістю, що полягає в наповненні твору […]...
- Аналіз літературного твору Аналіз літературного твору (грецьк. analysis – розклад, розчленування) – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв’язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору. А. л. т. опосередковується розумінням специфіки художньої літератури і структури літературного твору, його безпосереднім естетичним сприйняттям. Мета, […]...
- Фейлетон Фейлетон (фр. feuilleton – аркуш) – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Започаткований 1800, коли при французькій газеті “Journal des Debats”, при якій з’явився листок-додаток, спочатку заповнюваний театральною хронікою тощо. Згодом його було замінено особливим “підвалом”, який мав конкретно визначене місце на полосі. Лише пізніше Ф. віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна […]...
- Емпіризм Емпіризм (грецьк. етреіrіа – досвід) – філософський напрям, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань (Гельвецій: “Все, що недоступне органам чуття, недоступне і розумові”). В літературознавстві Е. конкретизується терміном “емпіричне літературознавство”, яке збирає, описує й класифікує літературні явища без глибокого концептуального їх осмислення. Таких істориків літератури називають фактографами, які працюють як бібліографи і переважно […]...
- Генеративна поетика Генеративна поетика (лат. generativus, від genero – народжую) – напрям сучасного літературознавства, що полягає у використанні генеративної лінгвістики для моделювання літературних явищ від окремих елементів (тропи, стилістичні фігури, віршовані форми, сюжет, жанр тощо) до їх загальної структури та еволюції поетичних систем. Спирається на уявлення, що розмаїття художніх компонентів можна вивести з найпростіших складників. Г. п. […]...
- Літопис життя і творчості письменника Літопис життя і творчості письменника – науково-джерелознавчий жанр біографічного літературознавства, який описує в хронологічному порядку на основі документальних свідчень факти життя і діяльності письменника від народження до смерті, особливої уваги надаючи тим, які так чи інакше позначилися на творчості. В українському літературознавстві створено в цьому жанрі дослідження про Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, Лесю […]...
- Вірш-діалог Вірш-діалог (грецьк. dialogos – бесіда, розмова між двома особами) – поетичний жанр, у якому зображено спілкування двох осіб, на відміну від полілогу чи монологу. Вживається не лише з метою зіставити різні, подеколи полярні погляди чи розкрити порозуміння між ними, а й задля пошуку істини: Перший голос У часи космічної ракети, Кібернетики та інших див За […]...
- Літературознавча методологія Літературознавча методологія (грецьк. methodos – шлях дослідження; logos – слово) – система методів, які використовуються в науці про літературу; теоретичне осмислення суті цих методів, їх евристичних можливостей, умов ефективного використання. Л. м. тісно пов’язана з теорією літератури, історично змінюваним розумінням природи і специфіки художньої літератури. Перефразовуючи відому тезу Г.-В.-Ф. Гегеля, що метод – це теорія, […]...
- Аполітизм Аполітизм (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, відсутність, politike – політика) – відсутність зацікавлень політикою, політичною діяльністю, свідоме нехтування політичними проблемами. У літературі і літературознавстві А. свідомо культивується тими, хто розуміє мистецтво як незацікавлену естетичну діяльність, а політику трактує як безцеремонне маніпулювання масами задля власної вигоди чи задоволення честолюбства і тому самоусувається від активного […]...
- Епічні твори в українській літературі Епос – художнє відтворення зовнішнього стосовно письменника світу, розгорнуте в часі й просторі. Епічними називають твори, у яких письменник в описово-розповідній формі змальовує події, людей та їхні вчинки. Епічні жанри групують за ознакою обсягу їхньої тематики, тобто більшої чи меншої повноти охоплення дійсності. Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють Три групи епічних жанрів: […]...
- Триметр Триметр (грецьк. trimetros – тримірний), або Триподія (грецьк. tripodes – розмір на три стопи) – тристопний вірш двоскладового чи трискладового розміру. Приміром, у віршовому рядку з амфібрахійним розміром на три стопи: “По небу не хмари, а клоччя… “ (В. Ярошенко)....
- Киклічні (циклічні) поеми Киклічні (циклічні) поеми (грецьк. kyklos – коло, цикл) – еллінські епіко-міфологічні твори постгомерівської доби (VIII-VI ст. до н. е.), збереглися у фрагментах і стислих переказах пізніших часів (“Бібліотека” Аполлодора, “Хрестоматія” Прокла та ін.). Хоч К. п. приписувалися Гомеру, насправді їх авторами були Стасин, Кінефон, Арктин, Лесх та ін. К. п. зображають міфологічні події від створення […]...
- Парабола Парабола (грецьк. Parabole – порівняння, зіставлення, подоба) – повчальне інакомовлення, близька до притчі жанрова різновидність, в якій за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту. В середині структури П. – інакомовний образ, що тяжіє до символу, а не алегорії (подеколи П. називають “символічною притчею”), однак вона не притлумлює предметності, ситуативності, лишається ізоморфною […]...
- Репліка в літературній критиці Репліка в літературній критиці – невелике за обсягом спростування або заперечення неприйнятних для автора положень, думок, суті публікацій. Р. можуть бути редакційними (висловленими від імені часопису) і авторськими. Р. – гострий спосіб обміну думками у критиці, широко використовується в літературних полеміках. Р., наприклад, часто послуговувалися львівські часописи 20-30-х XX ст., що стояли на різних ідеологічних […]...
- Текстологія Текстологія (лат. textum і грецьк. logos – слово, вчення) – галузь історико-філологічного знання, наука, що вивчає і встановлює історію тексту творів писемності і документів. Термін “Т.” вперше запровадив Б. Томашевський. Раніше вживався термін “критика тексту”. У сучасній Т. діахронне вивчення тексту лежить в основі синхронного; історичній оцінці підлягає “авторська воля”; віддається перевага свідомим змінам перед […]...
Чого навчає мене казка мавглі.