Мотиви гармонії людини і природи в поезії Б. Олійника “Крило” (2 варіант)

Активна громадянська позиція – визначальна риса поезії Бориса Олійника. Його слово – це слово митця зі стійкими переконаннями, одного з тих, хто з гордістю усвідомлює свою приналежність до будівничих нового світу. Пристрасті й боріння епохи – і його особисті переживання, тому поет часто виступає і як публіцист, полеміст.

Особливо помітно ця гострота злободенності проблем поезій Олійника, драматично-трагедійний струмінь його поетичного слова визначилися в його поемі “Крило”, яка вийшла у 1981 році.

Образ птаха – традиційний для української літератури – є втіленням чистоти й духовності людини:

Потяглися журавлі

Вдалеч плавко.

Доганяв їх листопад за селом.

А один, як сирота,

Гірко плакав

З перебитим у лікті крилом.

Назва “Крило” має досить символічне значення, означаючи злет людини над буденністю, піднесення її духовності, чистоту її помислів.

Звернімо увагу, що поет підкреслює, наскільки людяним був хлопчак, який пожалів птаха, пригрівши його:

А ішов собі хлоп’як через луки.

Запримітив сірому здаля.

Він узяв,

як дитину,

На руки

І додому приніс журавля.

І журавель віддячив хлопцеві: наступного вересня до нього у двір прилетіло багато журавлів, і журавлик на подяку навчив хлопчика літати:

Отак вони й росли, як близнюки.

Навчив журавлик хлопчика літати.

Коли село хилилося до сну,

Вони удвох виходили на луки,

І журавель розповідав малому

Про Африку, про Ніл і піраміди…

Журавель супроводжує хлопчика протягом всього його змужніння і врешті благословляє його кохання:

І журавель сказав їм:

“Щаслива ти. Достойна в тебе пара.

Я вас обох приймаю. І – люблю”.

О, як утрьох їм високо літалось!

І так у світі хороше було!

Ідея високої духовності людини втілена у казково-фантастичному образі журавля-юнака, де образ птаха олюднений не тільки за допомогою гумористично-побутових деталей, як, наприклад, куплені у крамниці кеди, сорочка. Хлопець, здобувши крила, не перетворюється на напівптаха, а, скоріше, утверджується у своїй людській сутності. Лишаючись кожен сам собою, юнак і журавель відчувають один одного, і вони вже ніколи не зможуть жити поодинці. Бо – “крилом я до тебе приріс”, отож виникла якась неповторна взаємозалежність між людиною і птахом, високе єднання між ними.

Образам юнака і його коханої, птаха протиставляється образ сусіди – людини мізерної та завидющої:

А поруч жив сусіда-завидюх.

Стояла в нього на два ганки хата.

Добра усякого – аж розпирало

Суцільний мур.

Досить показовим є те, що підкреслюється відсутність у сусіди дітей, бо людина, яка не хоче мати дітей, взагалі не здатна любити будь-кого. І сад у нього був не квітучий, пишний, як звичайно, а “задушений глухим парканом”, минали його навіть солов’ї. Таким чином за допомогою кількох деталей підкреслюється душевне зубожіння сусіди, якого навіть не хочеться називати людиною. І у цього нелюда піднімається рука на журавлика, який:

За звичкою довірливо ішов.

(Бо думав же – людина)…

Ще одна показова деталь: у чоловіка “зеленим люто засвітились очі”, немов у звіра-хижака. Та чоловік-хижак не уник своєї кари, він став самотнім, не потрібним людям, чужим природі (“собаки не любили його, страх!”, “де він ступав, там не росла трава”).

Що ж сталося з юнаком? В очах мертвого журавля він побачив своє миттєве старіння, бо втратив свою душу, свого товариша, частину самого себе, свою юність:

Коли у мертвім оці журавля,

Як в дзеркалі, своє лице угледів,

Що просто на очах старіло важко:

Одна по одній зморшки проступали,

Кришились зуби, западали щоки, –

І він ставав столітнім, древнім дідом.

Злочинець же не знав відтоді спокою, метався від постійного докору сумління, яке з’являлося йому у вигляді зістарілого юнака з перебитим крилом замість руки. Так, зло було покарано, але добро постраждало невимовно, непоправно.

Дійсно, юнак з пташиним крилом став у творі своєрідним символом єднання людини з природою, бо людина є невіддільною часткою природи, дитиною природи, і не може себе від неї відділяти, віддалятися від неї. Однак зміст поеми “Крило” набагато глибший, ніж просто заклик любити і берегти природу. Тут говориться і про Любов до всього живого. Взагалі про здатність людини любити, а також про заздрість, жадібність, ницість, злочинність мізерних людських душ, тобто про святе й грішне в людині, високість її злетів та дрібні падіння. Отже, поема ця звернена до всіх людей у їхній людській вищості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему життєвий шлях.
Ви зараз читаєте: Мотиви гармонії людини і природи в поезії Б. Олійника “Крило” (2 варіант)