Мотиви любові до рідного краю в поезії В. Стуса (2 варіант)

Багато гучних і ніжно-тихих слів про рідну землю було сказано і написано в різні часи. Поети присвячували їй найпалкіші рядки, які часто ставали піснями чи гаслами. А ось Василь Стус, життя якого стало освідченням у любові до України і дорогою до неї, як це не дивно, пише: ” А я не можу й слова проронити… Освідчуватися не вмію.” Але його вірші бринять любов’ю до Батьківщини.

Образ України проходить через усю поезію Стуса. Про кого б не говорив поет: чи про матір, чи про дружину і сина, чи про свою самоту – скрізь, у кожному слові, присутня втрачена Вітчизна. Україна була для Стуса найбільшою святинею, його духовним порятунком:

О земле втрачена, явися

Бодай у зболеному сні.

Лазурово простелися,

І душу порятуй мені.

Україною поет жив, марив і скнів на чужині. Ця любов була головним смислом його життя. Навіть у похмурих північних пейзажах йому бачилася Україна. Прикладом цього є вірш “На колимськім морозі калина… “:

Неосяжна осонцена днина,

І собором дзвінким Україна

Написалась на мурах тюрми.

За тюремними мурами бачить поет калину,

за якою тужить. Якимись вітрами занесло цю калину на Колиму. У вірші “У цьому полі синьому, як льон” поет створив казковий образ рідної, прекрасної землі, оповитої чарівним синім кольором: кольором безкрайнього синього неба милої його серцю України.

У віршах періоду заслання Василь Стус часто згадує рідну землю. Ці спогади дають поетові віру, надію і силу (“Вітчизно, Матере, Жоно! Недоля ця, коли б не ти, мене косою підкосила… “), вони стимулюють до життя навіть у найстрашніші хвилини вагань, відчаю та внутрішньої боротьби (“Бо вже не я – лише жива жарина гор-;:ь в мені. Лиш нею я живу. То пропікає душу Україна – та, за котрою погляд марно рву”). То “зрадливою, зрадженою” виступає Батьківщина, то “дивним”, “далеким краєм”, який ще “обрадіє із печалі”. Почуття поета нагадують коливання маятника: від відчаю і болю – до сподівань на кращу долю як власну, так і Батьківщини.

Любов’ю до України, тугою та сумом за нею пройнято багато поезій Стуса: “За мною Київ тягнеться у снах”, “Сосна із ночі випливла, як щогла”, “Такий близький ти, краю мій”. У цих творах любов до України розкривається через глибокі ліричні переживання поета.

Любов до рідної землі переповняє поезії Василя Стуса, робить їх вічними. Але, на жаль, ця ж любов стала життєвою трагедією геніального поета.