Мозолевський Борис – дорогою стріли

Шалений лет – і потяг проминув
Кривого Рога димарі червоні.
Вони услід рвонулись, наче коні,
І стали. Й попливли у далину.

І знову лет – крізь відстані, крізь ніч,
Крізь кіммерійство, скіфство, половецтво,
І потяг мчить, немов стріла ловецька,
І цілий всесвіт падає навстріч.

Куди цей лет? – мовчить німа пітьма.
Якби ж під неї зазирнуть могли ми!..
У вічність обсипаються могили –
Ні відгуку, ні просвітку нема.

Дорогою стріли віки пройшли –
Всі формули, всі знаки постирали.
Дорогою стріли, де йшли воли,
Загвинчуємось в космос по спіралі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Кожен носить її чуму в собі.
Ви зараз читаєте: Мозолевський Борис – дорогою стріли
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.