Мозолевський Борис – Елегія

Над косою Обиточною ні хмарки.
Серпень в’яже біле сонце у снопи.
Від Бердянської затоки аж по Харків
Скошені стоять мої степи.

Чисте небо дише волею самою.
Над водою линуть чайки голосні.
Я прийшов сюди, щоб звіритися морю,
А воно несе свою печаль – мені.

Заглядає у зіниці бірюзово,
Зупиняється і синє небо п’є.
Від Утлюкського лиману до Азова
Спіле літо нахиляється моє…

Залишилися позаду мої червні.
Липень вирізав три зморшки на чолі.
Над водою двоє лосів наречених –
Наче втілення кохання на землі.

Море, море! Утопи мої безсоння,
До краси мене, до радості причаль!..
Море косить Обиточною косою
Сині хвилі, а накошує – печаль.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Життя т шевченка-подвиг.
Ви зараз читаєте: Мозолевський Борис – Елегія
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.