Мозолевський Борис – Напруга



Інженерові-енергетику М. Медвєдєву

Прокидайся, інженере,
Ковдру сну під ноги вергай!
Морок ночі розженемо
Мегаватами енергій.

Умиваються квартали.
Б’є у дзвони неба вежа.
В сто напруг понад світами
Стугонить твоя мережа.

Так десь, може, і впадемо
(Що життя на плин не спише?)
Де вже вічного Едему? –
Ласки тихої не спивши!

Чи збагнути зубоскалам,
Як боліло нам коріння,
Як свої шляхи шукали
На дорогах покоління?

По густих здвижанських луках
Сонце котиться до пруга.
Й крадькома, немов гадюка,
Підповза до серця туга.

Перша туга тужить чорно,
Друга туга тужить біло.
Як любилось неповторно!
Скільки мрій степами збігло!

А стовпи поважно й гордо
Йдуть в світи через просіку.
Не дротами вже, а горлом
Стугонить напруга віку!
Спалахнемо наостанку –
Похитнеться неба вежа!
Проспіває на світанку
Гімн життю твоя мережа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Ситати дуже скорочено лихі люди.
Ви зараз читаєте: Мозолевський Борис – Напруга
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.