Надія Ковалюк – Ти пам’ятаєш той далекий час

Ти пам’ятаєш той далекий час,
Коли цвіли ромашки білі-білі?
Така любов буває тільки раз.
І ми були-замріяно-щасливі.

Від ніжності-всміхались береги…
А дотики-мурашками по шкірі…
І губи твої-рідними були.
І рідна-кожна цяточка на тілі.

А очі-волошково-голубі.
Їх синяві позаздрить навіть небо…
Я танула снігами навесні,
Мрійливо пригортаючись до тебе.

Ласкаво-ніжний вітер лоскотав
Щоку твою-невибрито-колючу…
Та вже тоді хтось в небі планував
Розлуку нам-підступно-неминучу…

І ось ми тут… на наших берегах.
Бо серцю, як і небу-не накажеш.
Ми пів-життя їх бачили у снах.
Ми надто сумували… що тут скажеш?

Зриваючи ромашок пелюстки-
Тут вітер дме-застужено-плаксивий.
Тужливо-сонно стогнуть береги,
І жаль повзе-мурашками по шкірі.

Така любов-буває тільки раз…
За нами вся земля тепер сумує…
Так невблаганно змінюється час…
Але чомусь так довго він лікує…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Іван франко фарбований лис проблеми.
Ви зараз читаєте: Надія Ковалюк – Ти пам’ятаєш той далекий час
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.