Надя Ковалюк – Синьоокий малюк, ангеля білолице
Синьоокий малюк, ангеля білолице,
Своїй мамі щовечора пише листа,
І не знають ці очі, не відає серце,
Що колись непотрібним для неї він став.
Запорошений снігом, дитячий будинок…
Тут втрачають слова своє значення й суть,
Коли руки простягує кожна дитина
Й щиро вірить у те, що її заберуть.
За вікном колискову співають їм птАхи,
А обіймами служить холодна стіна,
На плечАх худорлявих – поношені лахи,-
Не знайшлося цим дітям у сім’ях тепла.
Не застелить ніколи матуся їм постіль,
Не розкаже їм казку
Не зберуться у дім в день народження гості,-
Ці маленькі дрібниці, на жаль, не для них…
Де початок бере ця гірка неминучість,
Що таїться в глибоких дитячих очах?
Ким призначена їхня немислима участь –
Все життя біль сирітства носити в серцях?
Десь голосить малюк, і щось рветься у грудях,-
Ці покинуті ангели… в чім їх гріхи?
Ми так часто в житті помиляємось в людях,
Дуже жаль, що і діти для нас – помилки…
Де початок бере синя даль того неба,
Що розгойдує вічність на крилах вітрів?
У дитячих очах… якщо бачив хто-недуть
Тих дітей, що не знають своїх матерів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Надя Ковалюк – Те, що було – того вже немає Те, що було – того вже немає. Все минуло… Залишився біль. Це поверненню не підлягає. Цьому всьому – мене ти навчив. Я навчилась латати, де рветься, Залишаючи сотні рубців. І тебе виривати із серця. Не хотілось. та ти так навчив. Я вже вмію без слів і розмови Прочитати людей по очах, Відчуваючи безпомилково, Де солодка […]...
- Надя Ковалюк – Цілує вітер травам довгі коси Цілує вітер травам довгі коси, Збираючи їх вранішню росу… Невдячна доля… Кожному підносить За все рахунок і свою ціну. Буває важко в собі біль носити, Зав’язуючи в вузлик почуття… Я йшла до тебе, як по лезу бритви, Як журавель до рідного гнізда. Я не вагалась, хоч боліло в тілі І каркали ворони звідусіль. Босоніж по […]...
- Надя Ковалюк – Журилось сонце – жовтощокий сонях Журилось сонце – жовтощокий сонях У павутинні, сплетенім із хмар. Я так хотіла у твоїх долонях Журбу сховати, але ти – мовчав. Зірки з’являлись – немовлята ночі, Від доторку її чарівних крил. Я почуття, мов зорі, непорочні Просила вберегти, а ти – губив. Ковтала сльози – для душі пігулки, Невольним птахом бився в грудях пульс. […]...
- Надя Ковалюк – Ну от і все, хороший мій… Іди! Ну от і все, хороший мій… Іди! В моїм житті ти був всього лиш гостем, Усі ми по природі, як вовки – Тікаємо, якщо затІсний простір. Ти знаєш – я не втримую людей, Бо що минуло – те вже не воскресне, Хто має йти – той все одно піде, Закутавшись у куряву словесну. Ти знаєш, […]...
- Надя Ковалюк – Про те, що бУло – не розкаже книжка Про те, що бУло – не розкаже книжка, Ніхто і не згадає ні на мить, Лише здаля заплаче тихо скрипка І десь глибоко в серці заболить… Про те, що буде – знає тільки небо, І час, що відпливає кораблем. На цій землі усе, що ми беремо – В кінці путі те ж саме й віддаєм. […]...
- Надя Ковалюк – В ім’я любові… Ні, наперекір! В ім’я любові… Ні, наперекір! Не лізь у мої спогади павуччям! Я на шматки розрізую цей біль, Зціпивши зуби, тихо і беззвучно. І щастя не шукай, його нема! Воно стекло дощем між сірих вулиць, Де сиву осінь всмоктує земля, Де наші долі слізно розминулись. Хвилинами стріляє в серце час, А потім все лікує… Лиш не […]...
- Надя Ковалюк – Я на серці залатую діри Я на серці залатую діри, Розбиваю коліна у кров. Я ще вперто шукаю довіри, Та, на жаль, розчаровуюсь знов. Я чимраз багатію на досвід Й чоловічу невдалу брехню. Проводжаючи в тінь їхню постать – Все ще вірю у долю свою. Але так – щоб навічно, до скону, Щоб – розхристано – щира душа. Я молитимусь, […]...
- Надя Ковалюк – Ти знаєш, мам Ти знаєш, мам… Любов для мене – сіль, Розріджена дощем і тихим болем, Вона в долонях, як бджолиний рій, Що вабить медом, а насправді – коле… Вдягала з Ним намисто із зірок, Крильми любові пеленала небо. До щастя, мамо, впала я за крок, За мить єдину до воріт Едему. Якби хтось знав, де саме упаде […]...
- Надя Ковалюк – Хороший мій… Недавно ще коханий Хороший мій… Недавно ще коханий… Із волошковим полем у очах. Колись твій образ срібними нитками Вплітався в моє серце по ночах. Далекий мій… Приніс ти стільки болю, Що вистачить на декілька життів. Та не була б застужена тобою – Ніколи не писала б я віршів. У них – мої надії розіп”яті, Які відчутні в кожному […]...
- Надя Ковалюк – Ще пам’ять минулі обрАзи колише Ще пам’ять минулі обрАзи колише, Та я не шукаю вбиваючих слів – Вони найколючіші і найстрашніші, Коли вимовляє їх той, хто любив. Я знаю слова – смертоноснії стріли, Що замість мішеней влучають в серця, Злітають із вуст, обпікаючи тіло, Надовго, можливо й на ціле життя. Я знаю і ті – вітрюгани скажені, Що здатні усе […]...
- Надя Ковалюк – Чому з тобою, наче на дуелі? Чому з тобою, наче на дуелі? Не стати б твоїм ворогом лишень. Я зачиняю в серце своє двері, Ховаючи його, як ту мішень. Ти цілишся образами, словами, Шукаєш найболючіші місця. Скажи мені, що сталося між нами: Кінець кохання, чи банальна гра? Чому з тобою, як на полюванні? Де ти – мисливець, твоя здобич – я… […]...
- Надя Ковалюк – Терпи, малА Терпи, малА, бо що для інших просто – Для тебе завжди складно, як на зло. Ти мала звичку з ним іти наосліп Дорогою, якої не було. Змирись, малА, сама у всьому винна, Несла на крилах мрії до висот, Озвучувала пісню лебедину І не вгадала жодної із нот. Забудь, малА, той час(якщо можливо), Який в тобі […]...
- Надя Ковалюк – Так буває… Кому яке діло Присвячується українським жінкам-заробітчанкам Так буває… Кому яке діло, Що на небі всі зорі – чужі, Що хворіє частіше не тіло, А частина твоєї душі? Хтось зігріється в рідних долонях: Не важливо, хто саме – не ти, Бо тебе розділяють кордони, Мов колючі тюремні дроти. Ти несеш у руках цю спокуту Між далеких чужих берегів, Неможливо […]...
- Надя Ковалюк – Я – причина нестримних фантазій Я – причина нестримних фантазій, Джерело твоїх райдужних снів. Я – червона троянда у вазі, Прикрашаю святковий твій стіл. Я – твоя попелюшка у казці, Я – зоря, що упала до ніг. Наче карта червової масті – Я лягаю в долоні твої. Я – одна із солодких ілюзій І найбільша з небесних світил. Я – […]...
- Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі Хто ми тепер? Не рідні й не чужі, Не стали ні коханцями, ні друзями, Розпечені в палаючім вогні, І невимовним холодом застужені. Ми – тіні нездійснЕнних сподівань І два мости над річкою, розведені; Ми – пелюстки розвіяних бажань, І дві весни, загублені у тЕрені. Два божевілля, загнані в кути, І дві надії, до світання страчені… […]...
- Надя Ковалюк – Зустрітись знову – сотні є шляхів Зустрітись знову – сотні є шляхів, Та серце, мАбуть, знало найкоротші. Не треба… не шукай потрібних слів, Вони не скажуть те, що скажуть очі. Нас випадок закинув ніби в сон, Як кораблі кидає шторм на сушу. Запалимо зі спогадів вогонь? Якщо не згоримо – зігрієм душу. Не думай, не сльоза тече з-під вій, Це просто […]...
- Надя Ковалюк – Між нами точок доступу нема Між нами точок доступу нема… А час шматує серце на частини. Що може бути гірше, ніж ота ПроклЯта вада – звичка до людини? Настане день і я повірю в те, Що ми занадто різні паралелі, І щоб знайти ворота у Едем – Спочатку вчаться відчиняти двері. В той день я все забуду і збагну, Що […]...
- Надя Ковалюк – Як часто я задумуюсь над тим Як часто я задумуюсь над тим, Чи є на світі люди незамінні… Якщо немає, то з яких причин Я згадую про тебе щохвилини? Людське життя – найбільше із чудес, Це подарунок, з чорно-білим бАнтом, Та хтось післав любов нам із небес, Щоб на землі її коронувати… Ми бігли стрімголов в її полон І піднімали білий […]...
- Надя Ковалюк – Там, за вікном, турботи всі земні Там, за вікном, турботи всі земні Сховала ніч у стомлених долонях, Притулку не знаходячи в траві Заскочив вітер аж на підвіконня. А притуливши спокій до дверей, Запеленавши кожного в перину,- Чаклує сон над долями людей, І спить моя ріднесенька людина. Усе, що є: і небо, і земля Вмістилися у цих м”яких долонях, Напевно більше, ніж […]...
- Надя Ковалюк – На годиннику – осінь, в руці – телефон На годиннику – осінь, в руці – телефон: Абонент тимчасово відсутній, А життя по хвилині стікає з вікОн І дощем розмиває майбутнє. Своє небо мені ти кидаєш до ніг, Ходиш слідом і дихаєш в спину, І щезаєш раптово, немов перший сніг, Абоненте ти мій, блудний сину! Я так само, як ти, по землі цій ходжУ […]...
- Надя Ковалюк – Я вдячна Богу за своє життя! Я вдячна Богу за своє життя! За всі винагороди і за втрати, За те, що є, й за те, чого нема, За те, що маю і не можу мати. За свою долю – солодко-гірку, За всі мої польоти і падіння, За щиру душу, за любов свою, За те усе, що зберегти не вміла. За те, […]...
- Надя Ковалюк – Я ще люблю… О Боже! Як же так? Я ще люблю… О Боже! Як же так? Минуло сто ночей і стільки ж ранків, Як розлетілись мрії по кутках І розкололось небо на уламки. А я люблю… На грані, на краю, Усупереч собі і всьому світу, Як немовля, в руках любов несу, Не знаючи, куди її подіти… Між нами – кілометри сліз і слів […]...
- Надя Ковалюк – Ані слова. Ні звуку Ані слова. Ні звуку. Ти тільки очей не відводь – Щоб таким, як тепер, я тебе все життя пам’ятала. Наші долі, як райдуги, в дуги згинає Господь, І забути цю мить мені вічності буде замало. Я тебе не побачу ніколи, і ти мене – теж – Щоб не кИдати виклик ні пеклу, ні райському саду, […]...
- Надя Ковалюк – Ну от і все Ну от і все… подай-но запальничку. І з спогадів зроби мені коктейль. Любов до тебе – жевріє як свічка. Вона святкує свій останній день… То скиглить, то несамовито б’ється Як в клітці птах, що зроду не літав… Ти так уміло доторкнувся серця, І так недбало душу розтоптав… Згубились наші мрії веселкові… Вино кохання випилось до […]...
- Надя Ковалюк – Сьогодні – мій останній із листів Сьогодні – мій останній із листів: Без докорів, без сліз і звинувачень. ВпізнАєш почерк серця між рядків, Бо всі слова тепер не мають значень… Пробач мене, що в люту заметіль Я зігрівалась спогадом про тебе, Пробач широкі обрії надій, Які собою закривали небо. Пробач, що не твоя і нічия, Що зачиталась на чужій сторінці, Що […]...
- Надя Ковалюк – Все місто ніч обвила, мов гадюка Все місто ніч обвила, мов гадюка Й жадАна тиша в жилах потекла. Я чашами до тебе тягну руки, Налий мені душевного тепла. З роками відчуваю в нім нестачу, Недопалками гасячи думки, Що лиш тоді, коли тебе не бачу – Здаються дні тривалістю в роки… А верби гублять в травах листя-сльози, Як гублять люди відданість сердець; […]...
- Надя Ковалюк – Шарудить календар кількома сторінками Шарудить календар кількома сторінками, Нагадавши, що в диханні вітру – зима. Я подякую тим, хто зі мною, думками, І згадаю про тих, кого поруч нема. Вітер вирве останню сторінку – і в душу, Де твій почерк з роками вже стерся, та все ж – Я спитаю, як справи… ти скажеш – не дуже, І на […]...
- Надя Ковалюк – Прощавай… Не на мить… а на ціле життя Прощавай… Не на мить… а на ціле життя. Застигають секунди на кінчиках пальців, І під рясою ночі, як серцебиття – Розминаються потяги наших двох станцій. І остання сльоза, як останній листок Опадає… і в серце тече мимоволі. Не зашкодить сьогодні і рому ковток, Бо тепер не змінити вже розкладу долі. Скоро зайвими стануть всі вІрші […]...
- Надя Ковалюк – Колискова На хмарах-конях янгол в небі скаче, Перевертає місяць горілиць І сни із нього струшує дитячі На крила найбіліших в світі птиць. Летять вони крізь зоряні фіранки, Крізь тіні блідолицих ліхтарів, Щоб білосніжним дотиком до ранку У снах казкових гріти малюків. Ти зморено притулишся до серця, Розвіють руки мамині печаль Й мелодією спокою пройдеться По струнах […]...
- Надя Ковалюк – Читай вірші, переглядай альбоми Читай вірші, переглядай альбоми. Заглянь у душу до самого дна. Але не повертайся вже ніколи. Між нами – стіни, довгі, як життя. До мене замуровано всі двері, А ти спали залишені мости І той вогонь, що не горів, а жеврів Останньою сльозою загаси. Це прощавання стане порятунком Для наших душ, для наших двох сердець. Повернення […]...
- Надя Ковалюк – Хороший мій, я знов тобі пишу Хороший мій, я знов тобі пишу В думках своїх чуттєві телеграми. У них – я зір із неба не прошу: Скажи мені, що буде далі з нами… Колись ти перед вибором стояв Серед доріг, стежок і поворотів. Колись ти у минуле відступав, – До мене ж – залишалось десять кроків… Я все пробачу… та не […]...
- Надя Ковалюк – далекий мій Далекий мій… ти ангелом не став… Падуть зірки в холоднім мерехтінні. Я згадую, рахуючи до ста, Як падала такОж – в твої обійми. Безкрилий мій… сотаю серцем дні, Намотуючи спогади на душу, У пам’яті гарячому вогні Твій образ я спалити просто мушу. Прости мій кожен вірш і кожен лист, Які в житті ти так і […]...
- Надя Ковалюк – То був не сон, клянусь тобі, не сон То був не сон, клянусь тобі, не сон – Я бачила душею, не очима, Як поспіхом щури ішли на трон І по-новому жити всіх учили. Мій берег Мрій став берегом Золи́. Там схожі на уламки Атлантиди, Безкрилі чорні лебеді пливли Й прощались, замість того, щоб любити. І замість снігу – тінню з висоти Дивився ворон […]...
- Надя Ковалюк – Не стеліться так низько Не стеліться так низько, Тумани, тумани, Бо земля від вогню затерпає й пече. Ви обвийте її, наче рани бинтами, Ви журбу її вибіліть сивим дощем… Не замружуй байдужих очей, Світе, світе – Стоголоссям вітрів ця стражденна земля, У долонях гойдаючи вимерзлі квіти, Проводжає до сонця синів-янголят… Не влучайте у юну весну, Кулі, кулі, Не вплітайте […]...
- Надя Ковалюк – Кленове листя падало до ніг Кленове листя падало до ніг, Ховаючи самотність сірих вулиць. На перехресті пройдених доріг Раптово наші долі розминулись… Води багато витече з річок, І випадково я тебе зустріну. Багато з неба упаде зірок, Я підійду… Тремтітимуть коліна… І я тобі згадаю, бачить Бог, Що рідних душ-ніхто не залишає, І нашу ніч, розділену на двох, Яка ще […]...
- Надя Ковалюк – Розірви всі нитки і вузли Розірви всі нитки і вузли, Що пов’язують нас із тобою. Наче свічку вночі, загаси Те проміння, що зветься любов’ю. Промайни, наче потяг вночі, Переплутай до мене маршрути, Розчинись у вечірній імлі, Бо не хочу про тебе і чути. І забудь, що я в тебе була, Поклади свою пам’ять за грати, А на серце – табличку […]...
- Надя Ковалюк – Не згадуй про мене, не смій Не згадуй про мене, не смій… Не дай мені знову відчути Той втрачений рай… ти не мій… Чужий, але ще не забутий. Не згадуй, бо досі болить… На серці і так одні лати… Чому так буває: лиш ” мить”, Коли так хотілось ” назавжди”? Чим далі – черствіє душа І часто німіють долоні. Здається – […]...
- Надя Ковалюк – Забулось… Відболіло… Відлягло Забулось… Відболіло… Відлягло… Не б’є вже по руках розчарування. Невидимою ниткою вплело В моє волосся слід твого кохання. Не переймайся… Більше не болить… Дощів із сліз у мене вже не буде… Єдиний крок, всього лиш тільки мить- І в натовпі – людей втрачають люди. Не треба слів… Вони такі пусті… Я вижила без тебе, навіть […]...
- Надя Ковалюк – Сказав він: “Тебе я покину” Сказав він: “Тебе я покину”. Вона йому тихо: “Іди”… І сльози малої дитини Спинити його не змогли. В душі – розцвітали троянди У черзі до нових розваг… Але не знайшлося відради У інших жіночих руках… Простити вона не зуміла, Коли він прийшов на поріг. Чи здатні слова запізнілі Спокутати юності гріх… Немає чужої провини В […]...
- Надя Ковалюк – Нежданна зустріч… Ні про що розмова Нежданна зустріч… Ні про що розмова, А серце б”ється так, як і колись. Як діти зачарованого кола: Зустрілись ми, щоб знову розійтись. Це так безглуздо – в душу заглядати, Коли єдиний вихід – утекти. Кому потрібні із піску палаци, Якщо від них два кроки до води? І як же ми з тобою умудрились З”єднати протилежні […]...
Образ автора в романе евгений онегин.