Надя Ковалюк – Там, за вікном, турботи всі земні

Related posts:

1. Надя Ковалюк – Забулось… Відболіло… Відлягло Забулось… Відболіло… Відлягло… Не б’є вже по руках розчарування. Невидимою ниткою вплело В моє волосся слід твого кохання. Не переймайся… Більше не болить… Дощів із сліз у мене вже не буде… Єдиний крок, всього лиш тільки мить- І в натовпі – людей втрачають люди. Не треба слів… Вони такі пусті… Я вижила без тебе, навіть […]...
2. Надя Ковалюк – Згорає сонце у долонях неба Згорає сонце у долонях неба, Вже ніч сплітає зоряні вінки. Ти знаєш, він у мене – те, що треба, І все б – нічого, але він – не ти… Чия вина у тім, що так буває? Будуй мости хоч до самих зірок, Кохання або є, або немає, Це те, що не поділиться на трьох. Здається, […]...
3. Надя Ковалюк – Не стеліться так низько Не стеліться так низько, Тумани, тумани, Бо земля від вогню затерпає й пече. Ви обвийте її, наче рани бинтами, Ви журбу її вибіліть сивим дощем… Не замружуй байдужих очей, Світе, світе – Стоголоссям вітрів ця стражденна земля, У долонях гойдаючи вимерзлі квіти, Проводжає до сонця синів-янголят… Не влучайте у юну весну, Кулі, кулі, Не вплітайте […]...
4. Надя Ковалюк – Прощавай… Не на мить… а на ціле життя Прощавай… Не на мить… а на ціле життя. Застигають секунди на кінчиках пальців, І під рясою ночі, як серцебиття – Розминаються потяги наших двох станцій. І остання сльоза, як останній листок Опадає… і в серце тече мимоволі. Не зашкодить сьогодні і рому ковток, Бо тепер не змінити вже розкладу долі. Скоро зайвими стануть всі вІрші […]...
5. Надя Ковалюк – Так буває… Кому яке діло Присвячується українським жінкам-заробітчанкам Так буває… Кому яке діло, Що на небі всі зорі – чужі, Що хворіє частіше не тіло, А частина твоєї душі? Хтось зігріється в рідних долонях: Не важливо, хто саме – не ти, Бо тебе розділяють кордони, Мов колючі тюремні дроти. Ти несеш у руках цю спокуту Між далеких чужих берегів, Неможливо […]...
6. Надя Ковалюк – Журилось сонце – жовтощокий сонях Журилось сонце – жовтощокий сонях У павутинні, сплетенім із хмар. Я так хотіла у твоїх долонях Журбу сховати, але ти – мовчав. Зірки з’являлись – немовлята ночі, Від доторку її чарівних крил. Я почуття, мов зорі, непорочні Просила вберегти, а ти – губив. Ковтала сльози – для душі пігулки, Невольним птахом бився в грудях пульс. […]...
7. Надя Ковалюк – Ти знаєш, мам Ти знаєш, мам… Любов для мене – сіль, Розріджена дощем і тихим болем, Вона в долонях, як бджолиний рій, Що вабить медом, а насправді – коле… Вдягала з Ним намисто із зірок, Крильми любові пеленала небо. До щастя, мамо, впала я за крок, За мить єдину до воріт Едему. Якби хтось знав, де саме упаде […]...
8. Надя Ковалюк – Ну от і все, хороший мій… Іди! Ну от і все, хороший мій… Іди! В моїм житті ти був всього лиш гостем, Усі ми по природі, як вовки – Тікаємо, якщо затІсний простір. Ти знаєш – я не втримую людей, Бо що минуло – те вже не воскресне, Хто має йти – той все одно піде, Закутавшись у куряву словесну. Ти знаєш, […]...
9. Надя Ковалюк – Хороший мій, я знов тобі пишу Хороший мій, я знов тобі пишу В думках своїх чуттєві телеграми. У них – я зір із неба не прошу: Скажи мені, що буде далі з нами… Колись ти перед вибором стояв Серед доріг, стежок і поворотів. Колись ти у минуле відступав, – До мене ж – залишалось десять кроків… Я все пробачу… та не […]...
10. Надя Ковалюк – Все частіше із серця летять Все частіше із серця летять ВІрші, І чорніші воронячих крил Ночі, А самотність чуттєві листи Пише І здається, у нас вже один Почерк… Залелій мою тугу в душі, Осінь! Бо остання струна вже у ній Рветься, Бо від тиші холодної дах Зносить Й поза зоною віри живе Серце… Ти скажи, може я щось не те […]...
11. Надя Ковалюк – Не згадуй про мене, не смій Не згадуй про мене, не смій… Не дай мені знову відчути Той втрачений рай… ти не мій… Чужий, але ще не забутий. Не згадуй, бо досі болить… На серці і так одні лати… Чому так буває: лиш ” мить”, Коли так хотілось ” назавжди”? Чим далі – черствіє душа І часто німіють долоні. Здається – […]...
12. Надя Ковалюк – Блукають серця у складних лабіринтах Блукають серця у складних лабіринтах Із гострим бажанням: горіти, любити. Прострілені хмари стікають дощами І їм неважливо, що коїться з нами. Десь там у пустелях сховалося літо, Ще мить – листопади засиплять пів світу. А ти своє небо схиляєш так низько, І все, що здавалось далеким – вже близько. Можливо, за когось ти молишся небу […]...
13. Надя Ковалюк – Від тебе збожеволієш за мить Від тебе збожеволієш за мить, Моє минуле! Що ж ти серце краєш? Так хочеться туди, де не болить, Де забуття здається справжнім раєм. Сто кроків по гарячому піску І я вдихаю рай на повні груди. Корабликом картонним всю журбу У Чорне море відпускають люди. І починають заново свій путь. А час разом із хвилями тікає, […]...
14. Надя Ковалюк – Ще пам’ять минулі обрАзи колише Ще пам’ять минулі обрАзи колише, Та я не шукаю вбиваючих слів – Вони найколючіші і найстрашніші, Коли вимовляє їх той, хто любив. Я знаю слова – смертоноснії стріли, Що замість мішеней влучають в серця, Злітають із вуст, обпікаючи тіло, Надовго, можливо й на ціле життя. Я знаю і ті – вітрюгани скажені, Що здатні усе […]...
15. Надя Ковалюк – душа моя! Відкрийся і скажи Душа моя! Відкрийся і скажи: Чому всі карти сплутались в колоді? Кудись поділись всі мої тузи… А злодій час гуляє на свободі, Безжально забираючи роки. Де взяти стільки мудрості і сил? Черпнути з неба те велике вміння: Прожити так, щоб не обпікши крил, Впізнати порятунок і спасіння Для тонучих у морі сліз, вітрил. Чи правда […]...
16. Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі Хто ми тепер? Не рідні й не чужі, Не стали ні коханцями, ні друзями, Розпечені в палаючім вогні, І невимовним холодом застужені. Ми – тіні нездійснЕнних сподівань І два мости над річкою, розведені; Ми – пелюстки розвіяних бажань, І дві весни, загублені у тЕрені. Два божевілля, загнані в кути, І дві надії, до світання страчені… […]...
17. Надя Ковалюк – Як часто я задумуюсь над тим Як часто я задумуюсь над тим, Чи є на світі люди незамінні… Якщо немає, то з яких причин Я згадую про тебе щохвилини? Людське життя – найбільше із чудес, Це подарунок, з чорно-білим бАнтом, Та хтось післав любов нам із небес, Щоб на землі її коронувати… Ми бігли стрімголов в її полон І піднімали білий […]...
18. Надя Ковалюк – То був не сон, клянусь тобі, не сон То був не сон, клянусь тобі, не сон – Я бачила душею, не очима, Як поспіхом щури ішли на трон І по-новому жити всіх учили. Мій берег Мрій став берегом Золи́. Там схожі на уламки Атлантиди, Безкрилі чорні лебеді пливли Й прощались, замість того, щоб любити. І замість снігу – тінню з висоти Дивився ворон […]...
19. Надя Ковалюк – Все місто ніч обвила, мов гадюка Все місто ніч обвила, мов гадюка Й жадАна тиша в жилах потекла. Я чашами до тебе тягну руки, Налий мені душевного тепла. З роками відчуваю в нім нестачу, Недопалками гасячи думки, Що лиш тоді, коли тебе не бачу – Здаються дні тривалістю в роки… А верби гублять в травах листя-сльози, Як гублять люди відданість сердець; […]...
20. Надя Ковалюк – Колискова На хмарах-конях янгол в небі скаче, Перевертає місяць горілиць І сни із нього струшує дитячі На крила найбіліших в світі птиць. Летять вони крізь зоряні фіранки, Крізь тіні блідолицих ліхтарів, Щоб білосніжним дотиком до ранку У снах казкових гріти малюків. Ти зморено притулишся до серця, Розвіють руки мамині печаль Й мелодією спокою пройдеться По струнах […]...
21. Надя Ковалюк – Питаєш, чи сумую за тобою? Питаєш, чи сумую за тобою? Скажу, що ні, та це така брехня… Без тебе почуваюсь сиротою В цім світі – де б і з ким я не була. Все, як раніше – я завждИ весела, Сама для себе прокладаю шлях, Розгладжую нерівності життєві,- Та кожен крок вперед – як два назад. Це відчуття: коли ти […]...
22. Надя Ковалюк – Зустрітись знову – сотні є шляхів Зустрітись знову – сотні є шляхів, Та серце, мАбуть, знало найкоротші. Не треба… не шукай потрібних слів, Вони не скажуть те, що скажуть очі. Нас випадок закинув ніби в сон, Як кораблі кидає шторм на сушу. Запалимо зі спогадів вогонь? Якщо не згоримо – зігрієм душу. Не думай, не сльоза тече з-під вій, Це просто […]...
23. Надя Ковалюк – Про те, що бУло – не розкаже книжка Про те, що бУло – не розкаже книжка, Ніхто і не згадає ні на мить, Лише здаля заплаче тихо скрипка І десь глибоко в серці заболить… Про те, що буде – знає тільки небо, І час, що відпливає кораблем. На цій землі усе, що ми беремо – В кінці путі те ж саме й віддаєм. […]...
24. Надя Ковалюк – Ну от і все Ну от і все… подай-но запальничку. І з спогадів зроби мені коктейль. Любов до тебе – жевріє як свічка. Вона святкує свій останній день… То скиглить, то несамовито б’ється Як в клітці птах, що зроду не літав… Ти так уміло доторкнувся серця, І так недбало душу розтоптав… Згубились наші мрії веселкові… Вино кохання випилось до […]...
25. Надя Ковалюк – На годиннику – осінь, в руці – телефон На годиннику – осінь, в руці – телефон: Абонент тимчасово відсутній, А життя по хвилині стікає з вікОн І дощем розмиває майбутнє. Своє небо мені ти кидаєш до ніг, Ходиш слідом і дихаєш в спину, І щезаєш раптово, немов перший сніг, Абоненте ти мій, блудний сину! Я так само, як ти, по землі цій ходжУ […]...
26. Надя Ковалюк – Я ще люблю… О Боже! Як же так? Я ще люблю… О Боже! Як же так? Минуло сто ночей і стільки ж ранків, Як розлетілись мрії по кутках І розкололось небо на уламки. А я люблю… На грані, на краю, Усупереч собі і всьому світу, Як немовля, в руках любов несу, Не знаючи, куди її подіти… Між нами – кілометри сліз і слів […]...
27. Надя Ковалюк – Я вдячна Богу за своє життя! Я вдячна Богу за своє життя! За всі винагороди і за втрати, За те, що є, й за те, чого нема, За те, що маю і не можу мати. За свою долю – солодко-гірку, За всі мої польоти і падіння, За щиру душу, за любов свою, За те усе, що зберегти не вміла. За те, […]...
28. Надя Ковалюк – Ані слова. Ні звуку Ані слова. Ні звуку. Ти тільки очей не відводь – Щоб таким, як тепер, я тебе все життя пам’ятала. Наші долі, як райдуги, в дуги згинає Господь, І забути цю мить мені вічності буде замало. Я тебе не побачу ніколи, і ти мене – теж – Щоб не кИдати виклик ні пеклу, ні райському саду, […]...
29. Надя Ковалюк – Сьогодні – мій останній із листів Сьогодні – мій останній із листів: Без докорів, без сліз і звинувачень. ВпізнАєш почерк серця між рядків, Бо всі слова тепер не мають значень… Пробач мене, що в люту заметіль Я зігрівалась спогадом про тебе, Пробач широкі обрії надій, Які собою закривали небо. Пробач, що не твоя і нічия, Що зачиталась на чужій сторінці, Що […]...
30. Надя Ковалюк – далекий мій Далекий мій… ти ангелом не став… Падуть зірки в холоднім мерехтінні. Я згадую, рахуючи до ста, Як падала такОж – в твої обійми. Безкрилий мій… сотаю серцем дні, Намотуючи спогади на душу, У пам’яті гарячому вогні Твій образ я спалити просто мушу. Прости мій кожен вірш і кожен лист, Які в житті ти так і […]...
31. Надя Ковалюк – Шарудить календар кількома сторінками Шарудить календар кількома сторінками, Нагадавши, що в диханні вітру – зима. Я подякую тим, хто зі мною, думками, І згадаю про тих, кого поруч нема. Вітер вирве останню сторінку – і в душу, Де твій почерк з роками вже стерся, та все ж – Я спитаю, як справи… ти скажеш – не дуже, І на […]...
32. Надя Ковалюк – Чому з тобою, наче на дуелі? Чому з тобою, наче на дуелі? Не стати б твоїм ворогом лишень. Я зачиняю в серце своє двері, Ховаючи його, як ту мішень. Ти цілишся образами, словами, Шукаєш найболючіші місця. Скажи мені, що сталося між нами: Кінець кохання, чи банальна гра? Чому з тобою, як на полюванні? Де ти – мисливець, твоя здобич – я… […]...
33. Надя Ковалюк – Читай вірші, переглядай альбоми Читай вірші, переглядай альбоми. Заглянь у душу до самого дна. Але не повертайся вже ніколи. Між нами – стіни, довгі, як життя. До мене замуровано всі двері, А ти спали залишені мости І той вогонь, що не горів, а жеврів Останньою сльозою загаси. Це прощавання стане порятунком Для наших душ, для наших двох сердець. Повернення […]...
34. Надя Ковалюк – В ім’я любові… Ні, наперекір! В ім’я любові… Ні, наперекір! Не лізь у мої спогади павуччям! Я на шматки розрізую цей біль, Зціпивши зуби, тихо і беззвучно. І щастя не шукай, його нема! Воно стекло дощем між сірих вулиць, Де сиву осінь всмоктує земля, Де наші долі слізно розминулись. Хвилинами стріляє в серце час, А потім все лікує… Лиш не […]...
35. Надя Ковалюк – Синьоокий малюк, ангеля білолице Синьоокий малюк, ангеля білолице, Своїй мамі щовечора пише листа, І не знають ці очі, не відає серце, Що колись непотрібним для неї він став. Запорошений снігом, дитячий будинок… Тут втрачають слова своє значення й суть, Коли руки простягує кожна дитина Й щиро вірить у те, що її заберуть. За вікном колискову співають їм птАхи, А […]...
36. Надя Ковалюк – Терпи, малА Терпи, малА, бо що для інших просто – Для тебе завжди складно, як на зло. Ти мала звичку з ним іти наосліп Дорогою, якої не було. Змирись, малА, сама у всьому винна, Несла на крилах мрії до висот, Озвучувала пісню лебедину І не вгадала жодної із нот. Забудь, малА, той час(якщо можливо), Який в тобі […]...
37. Надя Ковалюк – Кленове листя падало до ніг Кленове листя падало до ніг, Ховаючи самотність сірих вулиць. На перехресті пройдених доріг Раптово наші долі розминулись… Води багато витече з річок, І випадково я тебе зустріну. Багато з неба упаде зірок, Я підійду… Тремтітимуть коліна… І я тобі згадаю, бачить Бог, Що рідних душ-ніхто не залишає, І нашу ніч, розділену на двох, Яка ще […]...
38. Надя Ковалюк – Залишалась хвилина до злету Залишалась хвилина до злету, І здавалося-щастя в руці. Але ти промайнув, як комета І потрапив у руки чужі… Я гадала, що краще-синиця, Ніж у небі-якийсь журавель. Що любов моя-чиста криниця, Не шукатимеш інших джерел… Але птахи даються нам Богом… Переконуюсь вкотре в житті, Що вже краще не мати нікого, Ніж зрадливу синицю в руці!...
39. Надя Ковалюк – Сказав він: “Тебе я покину” Сказав він: “Тебе я покину”. Вона йому тихо: “Іди”… І сльози малої дитини Спинити його не змогли. В душі – розцвітали троянди У черзі до нових розваг… Але не знайшлося відради У інших жіночих руках… Простити вона не зуміла, Коли він прийшов на поріг. Чи здатні слова запізнілі Спокутати юності гріх… Немає чужої провини В […]...
40. Надя Ковалюк – Це літо – просочилося дощами Це літо – просочилося дощами. Небесні сльози зрошують поля… Заплутавшись в життєвій мелодрамі Запізнюється доленька моя. Чи засиділась на чужих колінах… Чи з губ чужих збирає гіркоту… Моя самотність ковзає по стінах І застрягає в кожному кутку. Коли вона вже дихає у спину, Оскалюючи зуби, наче звір,- Тоді я кличу долю невмолиму… Тоді вірші лягають […]...