Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі

Хто ми тепер? Не рідні й не чужі,
Не стали ні коханцями, ні друзями,
Розпечені в палаючім вогні,
І невимовним холодом застужені.
Ми – тіні нездійснЕнних сподівань
І два мости над річкою, розведені;
Ми – пелюстки розвіяних бажань,
І дві весни, загублені у тЕрені.

Два божевілля, загнані в кути,
І дві надії, до світання страчені…
Де взяти сили і слова знайти,
Щоб все у цім житті набуло значення?
Ми – сотні недосказаних тих слів,
Якими досягають люди істини,
Ми – перехрестя зустрічних шляхів,
Найближчі і найдовші в світі відстані.

Ми – почуття, що вирвані з душі,
За нелюбов самотністю покарані,
Ми – у холоднім морі кораблі,
Що так і не знайшли своєї гавані…
Ніхто ми в цім житті, уже ніхто,
Розлукою у нас серця помічені;
Нам з долею зіграти б у лото…
Та жаль – робити ставки більше нІчим нам…

Ми так і не знайшли свого призначення…
Ми стали тим, що зветься в світі втраченим…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Як захищали предки свою державу.
Ви зараз читаєте: Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.