Надя Ковалюк – Зустрітись знову – сотні є шляхів

Зустрітись знову – сотні є шляхів,
Та серце, мАбуть, знало найкоротші.
Не треба… не шукай потрібних слів,
Вони не скажуть те, що скажуть очі.

Нас випадок закинув ніби в сон,
Як кораблі кидає шторм на сушу.
Запалимо зі спогадів вогонь?
Якщо не згоримо – зігрієм душу.

Не думай, не сльоза тече з-під вій,
Це просто в око впала порошинка,
А може, ще одна з моїх надій
Розтанула в очах, немов сніжинка.

Тебе не звинувачую ні в чім,
Ми всі живемо так, як вмієм жити,
Ну а любов – крихка, як крила бджіл
Тоді, коли вирує лютий вітер.

Всміхнися! Сум тобі не до лиця,
Бо й так від бід у світі стало тісно,
МабУть тому, що всі людські серця –
Це сховище давно забутих істин.

А вітер батогАми час жене,
На серці натираючи мозолі…
Ти завтра вже обІймеш не мене,
Я завтра вже прокинусь не з тобою.

Просіється цей день крізь сито літ,
І відболить, як тимчасовий нежить.
Не нами був придуманий цей світ,
Тому так мало в нім від нас залежить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



У чому трагізм долі довженка.
Ви зараз читаєте: Надя Ковалюк – Зустрітись знову – сотні є шляхів
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.