Нарис
Нарис – оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події я конкретних людей. За обсягом наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов’язкової для новели, притаманної оповіданню. Фабула в Н. подекуди намічена, має фрагментарний характер. Н. – це твір суспіль-но-політичної, побутової, історичної чи психологічної тематики. Серед основних різновидів Н. – Н. художній, який є зображенням осіб і подій, що досягається за допомогою домислу. Н. дуже оперативний жанр літератури, швидко й активно реагує на події дня, що зближує його з публіцистикою. Як жанрова форма поширився у XIX ст., будучи пограничним жанром (на межі публіцистики та художньої прози). Значний внесок у розвиток художнього Н. зробили О. де Бальзак, П. де Кок, І. Тургенев, Й. Крашевський, В. Гіляровський, Леся Українка, І. Франко, Ю. Липа, С. Тудор, О. довженко та ін. Специфічним різновидом Н. є наукова праця з певної проблеми, здебільшого гуманітарного характеру, до якої входять дослідження з ряду взаємопов’язаних питань. Скажімо, “Нари
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Твір на тему: Наші духовні провідники (Твір-нарис) Кожен з нас шукає вій ідеал. Це може бути людина, твір мистецтва, витвір художнього слова, літературний герой. Обраний ідеал стає провідником і особливо, тоді, коли він духовно багата людина. Для мене ідеалом є Київський князь Володимир Мономах, який сів на великокняжий київській стіл 1113 року. Його дії як князя були спрямовані на зміцнення Київської Русі: […]...
- Твір-нарис із циклу “Митці рідного краю”. “Людина, яка була театром” (творче кредо Леся Курбаса) Твір-нарис із циклу “Митці рідного краю”. “Людина, яка була театром” (творче кредо Леся Курбаса) Творчість кожного справжнього митця невіддільна від часу, на який вона припадає. У ній так чи інакше відбиваються суспільні ідеї, історичні події, громадські пристрасті. Але є митці особливої долі й особливого життєвого призначення. Їм судилося жити і діяти на стрижні суспільного і […]...
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Твір на тему: Михайло Грушевський (портретний нарис у публіцистичному стилі) Чи то розглядаючи світлини, чи то споглядаючи барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне “нижнє обрамлення” – борода. А ще незмінно – окуляри. Це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. Та Михайло Грушевський, насамперед, – історична постать! Те, що Михайло Сергійович Грушевський – перший президент України, у радянські часи не […]...
- Ансамбль книги Ансамбль книги (фр. ensemble – разом) – певна сукупність результатів літературно-художньої, історико-філологічної, науково-публіцистичної, образотворчої і художньо-промислової діяльності, що утворюють ідейно-естетичну єдність. Означаються три типи ансамблів книги: 1 – містить тільки твори художньої літератури, функціонально зорієнтований на максимальний ідейно-емоційний вплив самого тексту художнього твору і оперативність включення його в актуальний контекст; 2 – ілюстровані видання художніх […]...
- Ритмічна проза Ритмічна проза – літературознавче поняття, вживане у різних значеннях. Часто трактується як перенесення на терени художньої прози віршових розмірів, фрагменти яких спостерігаються у новелі “Подвійне коло” Ю. Яновського (тонічний вірш): “І смерч розбився об купу коней і трупів… ” Такі фрагменти, що виконують стилістичну функцію, з’являються у прозових творах спорадично. Подеколи Р. п. застосовується як […]...
- Інтерв’ю Інтерв’ю (англ. interview – зустріч, бесіда) – жанр публіцистики, який передбачає оприлюднення в пресі, на радіо чи телебаченні розмови з конкретною особою. І. концентрується навколо однієї чи кількох тем. Написані І. часто є безцінними літературними документами. І. з письменником допомагає осягнути специфіку його творчості, мотиви написання та авторське бачення художнього твору, реалії сучасного літера-турного процесу. […]...
- Оповідання Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри О. вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.). 0. дуже […]...
- Світ фантастики (за творчістю Рея Бредбері) 1. Поява фантастичної літератури. (На початку XX ст. з’явилася фантастична література, яка одразу ж привернула до себе увагу читачів. Науково-фантастичні оповідання – це література майбутнього, твори, які мала читати сучасна людина.) 2. Передумови виникнення нового жанру. (Стрімкий розвиток науки й техніки зумовив появу фантастичної літератури.) 3. Видатні письменники-фантасти. (Варто зазначити, що багато письменників працювали над […]...
- Семіотика (семіологія) Семіотика (семіологія) (від грецьк. semion – знак) – наука про функціонування інформаційних знакових систем, за допомогою яких здійснюється спілкування в людському середовищі (природна мова, система мистецьких та наукових, у т. ч. формалізованих, засобів передачі думок та почуттів, система жестових, світлових, тактильних, звукових, речових та ін. сигналів побутового, обрядового, сакрального характеру тощо), а також спілкування тварин. […]...
- Художній простір і час – визначення Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і часопросторові форми її існування. Простір і час у мистецтві – це універсальні визначення художнього образу. Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є художньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом із тим формує певний художній простір, у якому відбуваються […]...
- Жанр літературно-художньої критики Жанр літературно-художньої критики – форма історично складених літературно-критичних виступів: проблемна стаття, оглядова стаття, літературно-критичний нарис, літературно-критична монографія, передмова чи післямова, рецензія, анкета, інтерв’ю, фейлетон, памфлет, есе, пародія, бібліографічна довідка тощо. Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Жанрова класифікація не знаходить єдиного критерію. Одні схиляються до уподібнення Ж. л-х. к. з […]...
- Еволюційний метод Еволюційний метод (лат. evolutio – розвиток) – метод у літературознавстві, що склався у 60-80-ті XIX ст. на основі культурно-історичної школи І. Тена, який в “Історії англійської літератури” спробував поширити закони природного добору на терени духовного життя, зокрема мистецтва. Його, послідовник Ф. Брунетьєр, автор книги “Еволюція жанрів в історії літератури” (1890), безпосередньо застосовував методи природознавства при […]...
- Проблематика та конфлікт у художньому творі Проблематика – аспект змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику. Дозвіл поставленої у творі художнього завдання – частина творчого процесу письменника, що знаходить своє втілення в проблематиці його твори. Проблематика художнього твору безпосередньо пов’язана з авторським задумом. Вона може бути відображена “напряму”, […]...
- Ліро-епічні твори в ураїнській літературі Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі доволі часто трапляються твори, у яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів літератури і суміжних сфер суспільної діяльності людини, зокрема науки та публіцистики. Найчастіше відбувається поєднання епічного й ліричного начал. Такого роду твори належать до Ліро-епосу. Ліро-епічний твір – це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються […]...
- Таблиця “Літературний процес XX століття” Початок XX ст. (до 1917 року) Ці хронологічні межі визначаються не тільки перебігом революції 1905-1917 рр., а й відходом із життя І. Франка (1916 р.) та М. Коцюбинського й Лесі Українки (обоє померли в 1913 р.). Формування після 1905 р. Києва як літературної столиці України, поширення загальноукраїнської літературної періодики Період революції й національного державотворення Література […]...
- Епічні твори в українській літературі Епос – художнє відтворення зовнішнього стосовно письменника світу, розгорнуте в часі й просторі. Епічними називають твори, у яких письменник в описово-розповідній формі змальовує події, людей та їхні вчинки. Епічні жанри групують за ознакою обсягу їхньої тематики, тобто більшої чи меншої повноти охоплення дійсності. Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють Три групи епічних жанрів: […]...
- Історико-біографічна література Історико-біографічна література – сукупність художньо-наукових творів, об’єднаних наявністю в них героя, котрий залишив помітний слід у суспільно-політичному, науковому, мистецькому, літературному житті. Це один із найдавніших видів літератури, його витоки сягають античних часів. Основою еллінської біографії вважають енкомій – громадянську надгробну поминальну промову, яка, в свою чергу, походила з іще давніших “заплачок”. Перші біографічно оформлені енкомії […]...
- Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
- Діяльність Діяльність – цілеспрямована витрата духовних і фізичних сил людини, підпорядкована пізнанню, перетворенню світу, створенню чогось нового. Розробка будь-якої теорії крізь призму діяльності, її особливостей і закономірностей дає можливість увиразнити процесуальність, динамічність виникнення і функціонування систем усіх типів і рівнів. В естетиці і літературознавстві категорія д. вияскравила однобічність гносеологізму, складну природу літературно-художнього образу, діалогу і діалогічності […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Біографія (СКОРОЧЕНО) Григорій Квітка-Основ’яненко При народженні: Квітка Григорій Федорович (1778-1843) Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Народився 29 листопада 1778р. у селі Основа біля Харкова. Здобув домашню освіту. У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), […]...
- Життєпис Вадима Пеунова ВАДИМ КОСТЯНТИНОВИЧ ПЕУНОВ Замість біографії Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка розглянув і обговорив (2002 рік) у двох турах представлені на здобуття Національної премії 50 творів і робіт в галузі літератури і мистецтва, публіцистики і документалістики і повідомляє, що за підсумками таємного голосування до третього завершального туру конкурсного відбору допущені таки кандидатури: Художня […]...
- Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
- Сюжет літературного твору СЮЖЕТ (від фр. sujet – предмет) – система подій в художньому творі, в ході яких розкриваються характери персонажів і головна ідея. Оскільки події подаються у розвитку, в основі сюжету лежить конфлікт. Конфлікти бувають різноманітні: соціальні, любовні, психологічні, виробничі тощо. У художньому творі, як правило, є різні види конфліктів. Класичний сюжет має такі елементи: експозиція – […]...
- Поема Поема (грецьк. роіеmа – твір) – ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. Назва “П.” загальна, у літературознавстві частіше мовиться про конкретний жанровий різновид П.: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну і т. п. Виникла П. на основі давніх і середньовічних героїчних пісень, сказань, епопей, що […]...
- Оповідання – визначення Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого грунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажу. Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь(деталь побуту, психологічна деталь та ін.). Оповідання дуже близьке […]...
- Аланакара Аланакара (санскр. – прикраса) – система стилістичних правил в індійській літературі, розрахована на посилення художньої виразності, особливо в поезії. Розроблялася в поетиках Бхамахи, демдіна, Убхата (VIII-IX ст.), мала два різновиди: 1) шабдаланкара, що стосувалася художньої форми та ритмомелодики; 2) арталанкара, що спрямовувалася на збагачення змісту тропами....
- Ідентифікація Ідентифікація (лат. idem – той самий, facere – робити) – уподібнення, ототожнення будь-яких об’єктів на підставі тих чи інших ознак. У соціальній психології – віднесення, зарахування особи до якоїсь групи подібних до неї людей. У цьому сенсі І. вживається в соціологічному літературознавстві. В дослідженнях читацького сприйняття І. – мимовільне або свідоме ототожнення реального читача і […]...
- Посвята, або Присвята Посвята, або Присвята – заувага, зроблена автором певного художнього твору, що вказує на особу чи подію, якій присвячено цей твір. Так, збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав” присвячена Г. Сковороді, вірш “Вітер з України” – М. Хвильовому тощо. Подеколи П. міститься у вступних рядках до твору або ж править за такий твір, як-от початок […]...
- Українські літературні стилі та напрями – Визначення Літературний процес – безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів (він включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари), спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями. Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного […]...
- Аналіз гумористичного твору “Моя автобіографія” ” Моя автобіографія ” за жанром – гумористичне оповідання, або гумореска. Композиція відповідає формі ділового паперу – автобіографії. Твір написаний протягом 15-16 березня 1927 року, надрукований у видавництві “Книгоспілка” того ж року. У “вступному” етюді-розділі автор розповідає про те, де й коли народився, про батьків та дідів. Другий і третій етюди присвячені етапам навчання, формуванню […]...
- Притчевість в літературі Притчевість – це така якість художнього твору, що виявляє завуальоване, приховане в тексті, його вихід на морально-етичну та філософську проблематику на високому рівні узагальнень. Особливості притчевої прози: – своєрідна двоплановість; – ситуації морального експерименту (лабораторних ситуацій); – багатопланові символічні образи; – використання у творі параболи; – ускладнені часопросторові характеристик; – спорідненість притчевості та іронічності як […]...
- Завдання художньої літератури Завдання художньої літератури Пам’ятаю, як збентежила мене новела Гр. Тютюнника “Климко”. Було таке відчуття, ніби я сам весь час знаходився поруч з головним героєм, страждав і радів разом із ним, переживав та вперто йшов до поставленої мети. Я бачив нашу Україну у страшні часи воєнного лихоліття і пишався співвітчизниками, душі яких не затьмарили хмари німецької […]...
- Есе Есе (фр. essai – спроба, нарис, начерк) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми. Характерні ознаки Е. – логічність викладу, що наближає його певною мірою до наукової літератури, дбайливе ставлення до художньої […]...
- Українська література епохи бароко: історичні умови, чільні представники, найвизначніші набутки Бароко – літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI-XVIII століть. Поетика літературного бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. […]...
- “Срібна доба” російської поезії I. “Символізація” художнього мислення. (Батьківщиною символізму вважається Франція. До Росії він прийшов наприкінці XIX ст. У процесі художнього мислення речі матеріального світу у свідомості поета перетворювалися на певні “знаки”, а художні образи – на символи. Доторкнутися до цієї символіки означало вирватися за межі земної реальності і дійти до розуміння ідеальної краси, істинного буття. На російських […]...
- Сюжет Сюжет (фр. sujet – тема, предмет) – подія чи система подій, покладена в основу епічних, драматичних, інколи ліричних творів, спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій (художньої трансформації фабули), рух характерів у художньому часі й просторі. С – динамічний аспект твору, ланцюг зображуваних подій, у тому числі й переживань, думок, У творі відбувається розгортання дії […]...
- Антропологізм Антропологізм (грецьк. anthropos – людина, logismos – судження) – філософське вчення, згідно з яким поняття “людина” є центральною світоглядною категорією, з допомогою якої можна пояснити сутність природи і суспільства. Розроблялося філософами на “матеріалістичній” основі (К.-А. Гельвецій, Л. Фейербах) або з “ідеалістичних” позицій (Ф. Ніцще, В. дільтей, Г. Зіммель). А. відбився в естетичних системах класицизму і […]...
- Ідея художньою твору Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва […]...
- Пароніми Пароніми (грецьк. para – біля, мимо і опута – ім’я) – слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше – це спільнокореневі слова: авторитетний – авторитарний, програмний – програмовий, надягати – одягати, пригадати – прогадати. Цілеспрямоване використання П. – ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, […]...
Що розповідається у творах оксани сенатович скорочено.