“Народе мій, до тебе я ще верну… “



Мені не треба пишних тих казок,

Що предків нам шукають десь за морем.

Народ мій тут, на рідних цих просторах…

І. Кочерга

Життя В. Стуса – це дорога через тернії до зірок. Пройдемо її етапами, доторкнемося серцем до великої людської трагедії й водночас високої вірності вибраному ідеалові.

Поезія В. Стуса стала помітним явищем не тільки української та світової літератури, а й усього нашого суспільного життя. Усі твори великого національного поета, тісно пов’язані з багатостраждальним життям нашого народу, були вершиною

його духовності. Автор кожним своїм віршем вступав у суперечності з неправдою, за це платив життям.

Але передусім вражає цей поет відвагою й самозреченням, з якими вступив у бій з темними силами за високі ідеали добра, справедливості, гуманізму, за національну гідність і самостійність українського народу. Безкомпромісний і запальний, нетерпимий до будь-якої неправди, В. Стус особливо болісно сприймав намагання тоталітарного режиму покінчити із залишками духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, знищити українську мову. Як тільки міг, він відстоював самобутність української нації, виступав проти закриття

українських шкіл. І почалися поетові поневіряння. На роботу його не брали, друкувати перестали. Та, незважаючи на утиски й переслідування, В. Стус продовжував активно виступати проти свавілля й беззаконня. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, але не прагнув “сховатися од долі”:

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.

А ти шукай – червону тінь калини,

На чорних водах – тінь її шукай.

І автор шукав її, бо інакше не міг. ї жити не міг спокійно, хоч знав, що одного разу за ним прийдуть, знав свою долю, але розумів, що мусить її пережити саме ось так.

Що тебе клясти, моя недоле?

Не клену. Не кляв. Не проклену.

Хай життя – одне стернисте поле,

Але перейти – не помину.

Дотягну до краю…

В. Стус був заарештований, звинувачений у тому, що “систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи що порочили радянський державний лад”. Жорстоке й несправедливе покарання Стус відбував у таборах ГУЛАГу.

У неймовірно важких умовах Василь Стус продовжує творити, пише вірші, роздумує над минулим, сучасним і майбутнім України. “Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу одстояти до загину”, – записує поет у табірному зошиті.

Рідна Україна була джерелом сили й натхнення поета і його нестерпним постійним болем.

Ім’я Стуса стає широко відомим у світі, поезії перекладаються багатьма мовами, за кордоном виходять дві збірки: “Зимові дерева” (1970 р.) та “Свіча в свічаді” (1977 р). А ось удома, на рідній Україні, його не друкують.

Загнаний обставинами й владою, він особливо гостро сприймає чужі біди та болі.

Мені здається, що живу не я,

А інший хтось живе за мене

В світі в моїй подобі.

За вироком двадцять три роки неволі призначено було на коротке життя В. Стуса, із них п’ятнадцять – гулагівських таборів і смерть там. Але ніщо г ніхто не зміг поставити Стуса на коліна, заставити його замовкнути, не помічати несправедливості по відношенню до України, до її історії й культури. У щоденнику Стуса є запис: “Як може розвиватися національне дерево, коли йому врубано півкрони? Що таке українська історія – без істориків, коли нема ні козацьких літописів, ні історії Русі… Яка може бути література, коли вона не має доброї половини авторів?”

Мене хвилюють вірші В. Стуса. З великим задоволенням і цікавістю я читаю їх. Вони вимагають від кожного покоління продовжувати справу цієї благородної людини, дбати про розквіт нашої національної культури

Мені пощастило більше дізнатися про В. Стуса, бо в 1961 -1963 роках він учителював у Горлівці, моєму рідному місті, викладав українську мову та літературу. Недалеко від мене знаходиться школа № 23, у якій працював Василь Семенович. Він залишив по собі теплі спогади в колишніх учнів і колег Цікаво розповідала про В. Стуса вчителька історії Л. Є. Замойська, яка відзначала, що однією з провідних рис його була чесність і велика любов до рідної мови. А ще вона наголосила на тому, що цей учитель любив ходити у вишитій сорочці.

Йому рано зламали життя за елементарну порядність, за вірність своїм переконанням, своїй Вітчизні. Але сьогодні В Стус повернений народові, збулися його пророчі слова:

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя…

Його немає, але він живе серед нас своїми творами, своєю стійкістю. Тепер настали інші часи. Часи, які своїм життям готував Стус. І життя-подвиг цієї людини піднімає наш дух, достукується до нашої совісті, до приспаного сумління.

Він серед нас. Він наша совість. Мені подобається цей поет-патріот, який сам вибрав собі таку трагічну долю. Його життя могло б скластися зовсім інакше. Він міг би, як деякі письменники того часу, прекрасно пристосуватися до життя, зробити письменницьку кар’єру, прославитися. А він пішов іншим шляхом. І доля, і творчість В. Стуса багато в чому близькі до Шевченкових. Для нього, як і для Великого Кобзаря, Україна була над усе.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір сповідь головного героя раскольникова.
Ви зараз читаєте: “Народе мій, до тебе я ще верну… “