Наталя Пасічник – яких ще слів якого алкоголю
Яких ще слів якого алкоголю
Тобі не вистачатиме для щастя
Аби сьогодні ніби мимоволі
Прийняти це безсоння як причастя
Аби в пітьмі засяяли сильніше
Твоє обличчя і обличчя повні
І ніч здалася зітканою з тиші –
Ні вітру в голові ні шуму зовні
Щоб ліжка порожнеча до останку
Заповнила твою осінню душу
Заснути біля третьої а зранку
Оговтатися під холодним душем
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Богдана Лапченко – Хочу цукерок і… алкоголю Хочу цукерок і… алкоголю, Бачити світ у вікні літака. Хочу втекти, летіти на волю, Жити в наметі біля ставка, Рибу ловити, бігати босим, Свободу відчути без тіні утрат. Виростуть трави – підемо покосим. Підеш зі мною? Ти ж друг мій і брат. Будемо жити ми без телефонів, Співатимемо під гітару пісні. Наша країна без меж […]...
- Микола Руденко – Ліси, яких немає Зимові витівки на склі – Для мене був єдиний ліс, Бо там. на батьківській землі, Лиш терен по яругах ріс. Те, що снувалось на вікні Серед зимової краси, Вертали надра кам’яні – Далеких ер земні ліси. Вдивляйся в кам’яний шматок: На ньому око розпізна І давню гілку, і листок – Немовби це прийшло з вікна. […]...
- Павло Мовчан – Братові дмитрові, якого я знаю з розповідей Брате, холодом бузковим змальовано шибки, І щебечуть загадково красномовні ластівки. Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир, Засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”. І рука не пам’ятає ані клямок, ні дверей – Тільки попіл відгоряє, розгорта з-перед очей. А було ж – долоні в гривах, у долонях – вухналі, Лемеші блакитноокі, смушок сизої ріллі, […]...
- Ведмідь-пасічник – Глібов Леонід У темнім лісі, за горами, Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкодливий тхір І ще там деяких чимало Безпечно в лісі панувало. Була і пасіка у них… Нехай, мов, люди не гордують, Що тільки все вони мудрують У хуторах своїх! От радиться громада стала – Кому б то пасічником буть? Лисичка зараз […]...
- Наталя Гуркіна – Гени На городі кабачок Проказав до мами: – Ще із самих пелюшок Спільне є між нами. Від дідуся ти мені Сили назбирала, І вони у перші дні У пригоді стала! Від бабусі доброта Перейшла у спадок. Це природна повнота, Гідний я нащадок! Твої гени – добрий зір, Все я роздивлюся! Татка – мужність у мені, Вітру […]...
- Іван Білик – Цар, якого вигодувала собака Іван Білик Цар, якого вигодувала Собака Брязкаючи ключами від задньої хвіртки, приворітний раб випустив Мітрадата й знову взяв хвіртку на замок, а Мітрадат подався до Північної брами ще дужче наляканий. У руках він тримав добре вистелений полотниною кошик із немовлям, яке, певно, було нагодоване й переповите, бо міцно спало. Царський волопас із жалощами скосував на […]...
- Соломія Волошин – Біля тебе поряд Заснути біля тебе поряд хочу, Щоночі на одинці, заплющуючи очі, Я згадую ті перші літні дні, Коли у цілім світі ми були одні. Турботу й ласку твою я ніколи не забуду І хочу вірити я в чудо, Що прийде ніч і ти прийдеш, На світу край мене вкрадеш...
- Семенко Михайль – Рухи слів Мій товариш забіг – Я сам. Яке сумне моє гавкання. Шкода себе. Чорніє, плямиться земля – Сніг тане. При місяці мерехтить щось, В душу залазить, каплеться. 7 вздовж і 3 вшир шибок – У вікні моїм. Але я ще не бачив його, Були ночі сині. Увечері, як лампа світиться – Сиджу за столом. Перебігають, переставляються, […]...
- Леонід Глібов – Ведмідь-пасічник ГЛІБОВ ЛЕОНІД ВЕДМІДЬ-ПАСІЧНИК У темнім лісі, за горами, Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкодливий тхір І ще там деяких чимало Безпечно в лісі панувало. Була і пасіка у них… Нехай, мов, люди не гордують, Що тільки все вони мудрують У хуторах своїх! От радиться громада стала – Кому б то пасічником […]...
- Олена Теліга – Не треба слів “Не треба слів. Хай буде тільки діло. Його роби – спокійний і суворий, Душі не плутай у горіння тіла, Сховай свій біль. Стримай раптовий порив”. Але для мене – у святім союзі Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить. Зате, коли сміюся, І сміх мій рветься джерелом на волю. Не лічу слів. […]...
- Зі сторінок, яких не забути У видавництві “Ярославів Вал” вийшов новий роман Івана Корсака “Вибух у пустелі”. Автор розкриває ще одну важливу сторінку, на цей раз – з нашої наукової історії. На прикладі родини Кістяківських – інтелігентів у п’яти поколіннях – він показав, яким могутнім міг би бути наш народ, якби доля дозволила йому самостійно розвиватись. В центрі оповіді професор […]...
- Марта Тарнавська – “Ти в моє життя прийшов у вересні… “ Ти в моє життя прийшов у вересні, Поцілунком першим землю зрушив. Ти пішов з мого життя у вересні І забрав у мене серце й душу. Розцвіло моє кохання осінню, Мов багата в кольори палітра. Відлетіло це кохання осінню, Наче листя за осіннім вітром. Почалось воно у сорок п’ятому – Боже мій, це ж майже півсторіччя! […]...
- Дмитро Павличко – “Заснути так бодай на волосок… “ Заснути так бодай на волосок, Щоб зорі сивини мені не ткали, Щоб сни мої неквапно протікали Між пальцями твоїми, як пісок. Заснути так під золотим крилом Коси твоєї, щоб у сновидінні Хрестатих танків не з’являлись тіні, Що йшли крізь наші села напролом. Заснути так, щоб не почути в сні Таємних землетрусів і розпуки, Яку несуть […]...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) (2 варіант) Людині майже усе життя доводиться проходити через якісь випробування: великі чи малі. І тільки подолавши їх, вона може встановити, чи гідна вона називатися Людиною. Так, так, Людиною з великої літери. Адже по усьому світові розкидано безліч людців, які, мабуть, жодного разу і не замислилися” над цим питанням. Хіба б могли вони витримати те, що витримав […]...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) (3 варіант) Що для людини є найголовнішим у житті? Виявляється, право називатися людиною в будь-яких обставинах. Нехай тобі нелегко доводиться у житті, нехай тебе оточують безпринципні й нечесні люди, нехай уся планета стане для тебе тюрмою, але ти повинен зберегти свої принципи, бути вірним своїм ідеалам, бо ти, перш за все, Людина, якій підвладно усе. Саме так, […]...
- Без слів Без слів ти розумітимеш, що не настане кінець світу, Бо твоє життя тільки починається з клаптику зорі, Що сяє у повсякденній суєті рухів і незнайомого звуку, Гітарної струни, що навчена блукати у твоїй хорошій душі. Без слів ти відчуваєш, як це обіймати близьке серцем щастя, Бо твоє життя, потрапило у полон надій, Побудованих сміхом, де […]...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) (1 варіант) Не кожен твір може справити таке враження, як роман Івана Багряного “Тигролови”, – враження безвихідності, трагедійності життя. Здається, що опиняєшся сам серед тайги або у сталінських таборах, відчуваєш безпорадність та біль людей, розгубленість перед страшною силою – державою. Мене дуже вразив цей роман, наче зазирнув у глибини моєї душі, і я ніби на власні очі […]...
- Новела “Я (Романтика)” М. Хвильового – твір, проблематика якого перебуває поза часом І. Особливості стилю новели. (Цей твір належить до героїко-романтичного жанру з присвятою “Цвітові яблуні”, тобто Михайлові Коцюбинському. Новела написана в експресивній стильовій манері, де поєдналися здобутки європейського модернізму та імпресіонізму.) ІІ. Тема новели. (У творі показане вічне протистояння добра і зла, М. Хвильовий переносить це протистояння в душу героя, подає його жорстоку сповідь-самовиправдання чекіста, який […]...
- Не треба зайвих слів Не треба зайвих слів, переживань, Душа болить, одразу, як згадаю Багато почуттів, емоцій – тобі дань, Мій розум хоче бути вільним, спокою не маю… Позбутися не можу тої думки, Що все завершено й взаємності нема, Коли б тебе не бачив – малював малюнки, В душі моїй одразу панівна весна… Старався, вже не міг, але забуть […]...
- Твір на тему: “Я єсть народ, якого правди сила яким звойована ще не була” (П. Тичина) (1 варіант) Україна – рідна, священна земля наших дідів і прадідів. Тут я народилася і виросла, тут уперше побачила сліпучу синь українського неба. Рідний край починається для нас не лише з батьківського порога. Він починається з прадавніх коренів нашого народу. Наш український рід прекрасний. Тут споконвіку шанували працю, хліб на столі, рушник на стіні, мамину пісню. Тут […]...
- Таня Гелетюк – Уламки слів Розсипались слова уламками каміння, Янтарним блиском засліпивши ніч. Прозорі сни наповнились жахами, Колючим дротом гордих протирічь. Лились солоним градом білі роси Із ледь жевріючих очей, Втікало сонне літо на вокзали Шляхами втоптаних алей. Гриміли дні, мінялись краєвиди, Чекання висмоктало кров, Слова розсипались врізнобіч, А з ними – й суть пустих розмов....
- Максим Рильський – Суворих слів Суворих слів, холодних і шорстких, Перебираю низки, ніби чотки, І одкидаю твердо з-поміж них Усе легке, все ніжне і солодке. Не треба слів і не потрібен сміх, – Лише удар разючий та короткий, Що опече безжально, як батіг, І, мов стріла, прониже серце кротке. Зірву зо стін малюнки і квітки, Дешеву розметаю позолоту, Щоб вийшов […]...
- Микола Вінграновський – Згорають очі слів Згорають очі слів, згорають слів повіки. Та є слова, що рвуть байдужий рот. Це наше слово. Жить йому повіки. Народ всевічний. Слово – наш народ. 1964...
- Іван Андрусяк – довірившись тонкому спирту слів Довірившись тонкому спирту слів Живеш як риба стоптуючи пальці Де кратери звикають до землі Як пастухи до різьбленої палиці Як тільки відрізнивши день до дня Кусаєш губи нібито збулася Збитошних голосів ламка стерня І карусель знервованого танцю Доба просочень випила усіх Змінивши стать доважила природу І їх тонка погорда кришить воду Стурбовано дорівнюючи їх...
- Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! О, скільки слів, неначе поторочі! І всі повз мене, ніби кулі, б’ють, І всі мою живу минають суть, А тільки строчать, строчать, строчать, строчать. А я іду – крізь ці слова облудні, Незнані досі. Тут передова, Де всі твої бійці – одні слова. І сіють зраду спогади марудні, Що передовіряються перу І забивають дух тобі […]...
- Дмитро Загул – “де взяти слів таких жагучих… “ Де взяти слів таких жагучих, Таких нечуваних проклять? І біль тих ран моїх пекучих В слова співучі переллять. Щодня, щовечора, щоранку Зітхає серце те слабе І, хоч квилить безперестанку, Не може зрушити тебе. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”...
- Крістік Хрустік – Не треба слів, давай мовчати Не треба слів, давай мовчати. Це все-життя, а ми в нім люди. І часом коли хочеться збрехати, Подумай ти, що потім буде. Чи треба тобі в щасті, а чи може в горі Та спокуса, що приведе до грішних дій? Ми всі тут рівні, всіх брехня нас губить. Лиш правда, то розрада їй. Давай мовчати, але […]...
- Аліна Звіздецька – зіткали зі слів повноцінний курйоз Зіткали зі слів повноцінний курйоз Багатозначність слідів на шкірі Наші неврози ввели душі в гіпноз Який підвладний одній лише вірі Підвальний шторм думок-цигарок Розбиті вікна у кожному сенсі Щохвилинне життя підтанцьовує рок По розбитій правді ступаємо босі Та смакуємо всесвіт щоранку новим Відпиваємо дні по ковтку за завтра Ти – щоб прокинутись просто живим Я […]...
- Катя Грушовська – весна закоротка для недоречних слів Весна закоротка для недоречних слів З тобою повітря міцніше на десять із залишком атмосфер Повиснув мій світ між площинами доторків – і посивів А потім до родимки зменшився – і завмер Без тебе навколо народна республіка із дощів Краплинними ритмами я розчиняюся між трави Тут тихо й безпечно – метелики і хрущі І спить поміж […]...
- Катерина Кочетова – Не варто слів, достатньо тільки чути Не варто слів, достатньо тільки чути, Як серце виривається з грудей. Повз мене кожен день безліч людей, Але тебе не можу я забути. Не варто сліз, хоча іще болить, Пройшов вже час, але він не лікує. Із спогадів, де ми разом, малює В душі кохання, що уже не спить. Не варто снів, хоч в них […]...
- Кацай Олексій – Знов гусінь слів повзе по сторінках Знов гусінь слів повзе по сторінках Метеликами щоб злетіти завтра Туди де в невербальності часів Кружляють неословлені планети Й невимовленим стискуючи серце Життя сплелося у вогненні кулі Бо навіть душі оку невидимі Розжарених галактик форму мають В оголенім єстві дитячих мрій А час вже розбиває циферблати Здолавши перепону порожнечі Й виплескується через ночі вінця Лишаючи […]...
- Наталя Климюк – не. любов Душно. Твоє мовчання скоро мене задушить Знавіснілі погляди обвиваються навколо шиї немов вужі Твоя любов зовсім не бере за душу Не чіпає мене. і не рушить Не розбиває дощенту сердечні мої вітражі Не змушує балансувати десь там, на межі Чесно. мені все одно Я нічого не відчуваю, коли ти стискаєш мої долоні До болю Цілуєш […]...
- Ляля Бо – Я здираю тебе зі шкіри Я здираю тебе зі шкіри, наче засохлий опік, А над ранок білим шоколадом із мигдалем Розтікаюсь картою світу, застигаючи на Європі Безіменною, безсенсовною, зітканою з дилем… У столицих столицях бажання до когось тулитись Як один із інстинктів душевного самозбереження. Ми на цвинтарі мрій під холодні гранітні плити Поховали природну здатність бути безмежними....
- Якого роду ми діти? (за поемою М. Вороного “Євшан-зілля”) Все на світі можна вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Василь Симоненко Хто ми? Звідки? Якого роду діти? На ці питання віками шукали відповіді наші предки. Так вже склалося, що тернистим виявився шлях українського народу до усвідомлення своєї національної приналежності. Досі не всі сторінки власної історії знаємо, як належить. Ще не всі з нас […]...
- За яких обставин стався моральний злам особистості Чіпки, чи був у нього інший вихід? Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину – розбійника Василя Гнидку. Роман, в якому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини, називається соціально-психологічним. Твір уперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії […]...
- Олена довганюк – дивовижно, наскільки люди відвикли від елементарних слів ввічливості Дивовижно, наскільки люди відвикли від елементарних слів ввічливості, таких як “дякую” чи “будь ласка”. Від усіх чуєш тільки грубість. Але ж кожному із нас хочеться, щоб до нього відносились добре. Та чомусь люди забувають елементарне правило життя – відносся до людей так, як хочеш щоб вони ставилися до тебе. Натомість отримуєш порцію гніву або насміху, […]...
- Твір на тему: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була Упродовж багатьох віків наш народ переживав злети й падіння, славу й гніт, але дух спрямований був на одне – бути вільним. XX століття принесло найскладніші випробування. Після незначного періоду відродження 20-х років відразу почався сталінський терор. Українців “пакували” в спецпереселенські вагони та відправляли невідь куди. І тужили мільйони людей, наповнюючи плачем нескінченні простори Сибіру. Як […]...
- Твір на тему: “Я єсть народ, якого правди сила яким звойована ще не була” (П. Тичина) (2 варіант) Ми є нащадками тих, хто заснував нашу рідну Україну. Який глибокий зміст вкладено у ці слова: “Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була”. Скільки випробувань випало на долю українського народу! Скільки страждань, скільки наших пращурів віддали своє життя за те, щоб називатися українцями, щоб бути гідними своєї держави! Протягом багатьох століть […]...
- Моє ставлення до слів Гобсека: “Золото – ось духовна сутність теперішнього суспільства” Моє ставлення до слів Гобсека: “Золото – ось духовна сутність теперішнього суспільства” Повністю згоден, так само як і всі люди, що слово “золото” є символом поняття “гроші”. Давайте послухаємо дикторів радіо та телебачення, бо це ж вони прищеплюють більшості, що й як треба “думати” з того чи іншого приводу. Уже нам не кажуть, що ця […]...
- Христина Панчак – Гріти душу об гарячу чашку … Гріти душу об гарячу чашку, Обпікати чаєм почуття. Ніби й тихо, а заснути важко. Небо, ковдра, руки і життя. Кольорові підсвідомі бліки, Чорно-білі штори і вікно. Де знайти універсальні ліки, Щоб нарешті стало все одно? Нерішучі спроби і вагання Виїдають розум не на жарт. Влаштувати у собі змагання, А на серці вивіска “НА СТАРТ!” […]...
Мої враження від анна кареніна твір.