Натуралізм



Натуралізм – (фр. naturalisme, лат. natura – природа) – літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті XIX ст. і охопив у 80-90-ті літературу Західної Європи та США (брати Ж. та Е. Гонкури, Е. Золя, певною мірою Гі де Мопассан, М. Кретцер, Г. Гауптман, Г. Ібсен, С Крейн, Ф. Норріс), характеризується об’єктивістським, фактографічним зображенням дійсності, трактуванням детермінованості людського характеру біологічними, спадковими чинниками та соціально-матеріальним середовищем. Програму Н. виклав Е. Золя у книгах “Експериментальний роман” (1880), “Романісти-натуралісти”

(1881). Натуралістична естетика розроблялась І. Теном, братами Гонкурами та ін. В Україні Н. не знайшов істотного поширення, хоча мав незначний вплив на художні шукання І. Франка, який у своїх літературно-критичних працях досліджував систему Н. (“Еміль Золя, його життя і писання” (1898), “Влада землі в сучасному романі” (1891) та ін.). Натуралістична художня система спиралася на позитивістську філософію 0. Конта та методи біологічних наук. Натуралісти намагалися зробити мистецтво точно таким, як наука. їхні твори стали “клінічним документом”, історією спадкової хвороби, протоколом судової
експертизи. Натуралістичний метод перетворився на описово-експериментальний метод механістичного природознавства середини XIX ст., фізіології і т. д. Соціальна роль людини трактувалася натуралістами, як жорстко детермінована. Виник антихудожній стандарт: усі персонажі – робітники, пралі, солдати, лікарі – були середньоарифметичними величинами. Це жертви й стихійні бунтарі (М. Кретц, “Майстер Тімпе”; дж. Гіссінг, “декласовані”, “Пекло” та ін.). Н. закладався на спробі умовності мистецтва, прагненні перетворити художній твір на точну копію факту. Він висунув на важливе місце опис. У статті “Про роман” (1888) Е. Золя присвятив проблемам опису цілий розділ. Леся Українка вказувала, що за правдою факту натуралісти не бачили художньої узагальненої правди і перебували під гіпнозом факту, їх поетика – “шукати фактичної правди і на ній Bte будувати”. Складність Н. полягала в тому, що він, з одного боку, демократизував мистецтво, розширював його тематику, показуючи все нові площини життя: дно міста, життя робітників, патологічну психіку, розкривав підсвідомі мотиви поведінки людини і т. п., а з другого – обмежував себе у проникненні до глибин суспільного буття. Суб’єктивно прагнучи до розширення й поглиблення сфери мистецтва, представники Н. об’єктивно руйнували його: воно зазнавало значних естетичних втрат, йому бракувало широких узагальнень. деякі художні знахідки Н. були освоєні літературою кінця XIX – початку XX ст. (А. Франс, Є. Ожешко, Г. Уеллс, В. Реймонт та ін.): залишаючись на позиціях реалізму, вони використовували окремі прийоми натуралістів: підвищений інтерес до сфери конкретики, опис фактів як сфери розширення соціально-об’єктивного у мистецтві. У 20-30-х XX ст. натуралістичні тенденції проявилися у творчості французьких та польських популістів, у “веритизмі” X. Гарленда, у “виробничому” романі, творах 40-50-х соціалістичного реалізму. Термін “Н.” вживається і у вузькому значенні – як грубе зображення фізіологічних аспектів життя людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Чоиу вода найчарівніша твір.
Ви зараз читаєте: Натуралізм