Ноктюрн

Related posts:

1. Сидір Твердохліб РЕФЕРАТ На тему: Сидір Твердохліб (1886-1922) Сидір Твордохліб входив до досить своєрідного літгуртка “Молода муза”. Хто ж були ці “молодомузівці” чи музики, як вони себе самі себе називали, що зблиснули на обрії української літератури на початку століття?. . Назвемо їх імена – Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, БогданЛепкий, СтепанЧарнецький, Сидір Твердохліб… Близьким до цієї […]...
2. Поетичний ноктюрн (за поезією Алкмана, Гете, Лєрмонтова) Давно помічено, що ніч для поетів – найулюбленіший час доби. І недивно: ніч така прекрасна, така загадкова, така фантастична. Вночі гарно і плідно працюється. Ніщо не заважає, не відволікає від мислення. Муза теж приходить до поета вночі. І тоді народжуються геніальні рядки, яким судилося пережити не лише автора, а й не одну історичну добу. Я […]...
3. Дмитро Загул – “Ой полиньте, мої думи, на зелені гори… “ Ой полиньте, мої думи, на зелені гори! Задзвоніть, тремтючі струни, зашуміть, як море! Розлетіться по Бескиді на шовкові квіти, Покотіться по рокиті, як слова трембіти! Привітайте темні бори, жалібні ялиці, Поклоніться Чорногорі, сніговій цариці. Над рікою зупиніться, що пливе до Прута, І в хатинку подивіться, де недоля люта. А як тамки вас пізнають мої сестри […]...
4. Ой у нашої господиненьки – Щедрівки ОЙ У НАШОЇ ГОСПОДИНЕНЬКИ Ой у нашої господиненьки Стоять убори на три комори. На ній панчішки за сороківця, За сороківця, бо й за червінця. Ой у нашої господиненьки Стоять убори на три комори. На ній чобітки за два червінці, За два червінці, за сороківці. Ой у нашої господиненьки Стоять убори на три комори. На ній […]...
5. Аліна Заверткіна – Скажи, ти засинав на підвіконні Скажи, ти засинав на підвіконні, Рахуючи розсипані зірки? Коли все небо падає в долоні І тепло так – не прибереш руки… Коли вся ніжність, та, що є на світі, Стає до безкінечності твоя. А ти блукаєш в бабиному літі, А ти шепочеш дороге ім’я… І вітер сонно ніч несе за гори. А небо одягається в […]...
6. Дмитро Павличко – “Я в пазуху зайду тайком… “ Я в пазуху зайду тайком, Неначе злодій до комори. Там пахнуть груди молоком, Мов травами гуцульські гори. Нічого більше там нема, Лиш хрестик золотий – між ними, І запах, що мене з ума Збиває тайнами хмільними. Я не вкраду того хреста, Бо золота мені не треба. Я тільки притулю уста До тих висот, немов до […]...
7. Ліричний портрет Ліричний портрет – один із поширених в українській поезії жанрів, в якому змальовується внутрішній світ певної особи (при певних зовнішніх атрибутах), виражаються її сутнісні риси. Приклад Л. п. – уривок із вірша Є. Маланюка “до портрета Мазепи”: В панцир закуто груди і плечі. Тінню за ними – спалені крила. Серце юне і тіло старече Пурпур […]...
8. Павло Тичина – Хтось гладив ниви, все гладив ниви Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! – Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив… Плили хмарини, немов перлини… Їх вид рожевий – уста дитини! Набігли тіні – і… ждуть долини. Пробігли тіні – сумні хвилини: Плили хмарини чужі, далекі… […]...
9. Леся Українка – “далі, все далі! он латані ниви… “ Далі, все далі! он латані ниви, Наче плахти, навкруги розляглись; Потім укрили все хмари ті сиві Душного диму, з очей скрився ліс, Гори веселі й зелені долини Згинули раптом, як любії сни; Ще за годину, і ще за хвилину Будуть далеко, далеко вони!.. Щастя колишнього хвилі злотисті Час так швидкий пожира, мов огонь, – Гинуть […]...
10. Павло Мовчан – Шляхи, не нами вибрані О жебрацькі шляхи – на узбіччях солома Золотими скарбами утоптана в твань… Від’їжджаємо ми – нас вивозять із дому На далеку Сибір без ридань. Ну чого ж ви спинилися, верби страпаті, А ганчір’я чому не махає з тинів? Хочуть нас перейнять лиш могили хрещаті, Лиш кричать криниці: – Зупині-і-іть!.. Зупиніть переселення душ та народів, Перевезення […]...
11. Тарас Шевченко – Сонце заходить, гори чорніють Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє, Радіють люде, що одпочинуть, А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну. Лину я, лину, думу гадаю, І ніби серце одпочиває. Чорніє поле, і гай, і гори, На синє небо виходить зоря. Ой зоре! зоре! – і сльози кануть. Чи ти зійшла вже і […]...
12. Жонглери Жонглери (фр. jongleur, від лат, joculator – жартівник) – мандрівні лицедії, співаки та музики, виконавці героїчних жестів у середньовічній Франції (Х-ХШ ст.), як шпільмани у’ Німеччині або скоморохи у Київській Русі, переслідувалися церквою. Нині слово “Ж.” змінило свій зміст, воно означає артистів цирку, які водночас підкидають і спритно ловлять кілька предметів....
13. Віртуозність Віртуозність (італ. virtuoso, від лат. virtus – доблесть, чеснота, талант) – високий рівень мистецької, літературної майстерності, синонім “артизму”, “артистизму”, досконалості. Часто спостерігається у ліриці, де поет розкриває можливості свого таланту завдяки звуковому інструментуванню, ритмомелодиці та іншим засобам версифікації, дивовижною грою уяви та інтелектуальної пристрасті, тонким естетичним смаком....
14. Олександр Олесь – В Криму (уривок) Осріблені місяцем гори блищать, Їм кедри і сосни казки шелестять, І дивні пісні їм співають вітри, Що нишком підслухали в моря з гори. Осяяні місяцем, гори блищать, Осріблені місяцем, сосни шумлять, А море і сердиться й лає вітри, Що нишком його підслухають з гори. 1906...
15. Антакласис Антакласис (грецьк. antanaklasis, букв.: вживання слова у протилежному значенні) – риторична фігура, що полягає у повторенні того ж самого слова, але у відмінному семантичному полі, обігруючи двозначні мовні звороти, ідіоми (“дати меду” і та ін.), каламбури, омонімічні рими: На гору вилізши, звелів собі: Гори! І злізти вже не міг до ближніх із гори (Б. Кравців)....
16. Лецемірські хами!! Вже продали, Україно, Тебе твої діти, Вже не знають куди брудні гроші діти. Взяли владу казнокради в свої чорні руки, І сруть в золоті унітази, бісяться від скуки. Вже продали москалеви чорнозем і гори, Набивають сріблом-злотом заможні комори. З людьми не рахуються, совісті не мають, На Вкраїну нашу любу рабство повертають. Нищать мову солов’їну, вбивають […]...
17. Кільце Кільце – композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змика-ються анафора та епіфора (див.: Симплока). Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове К. (“Здаля сміялась струнка тополя”), лексичне (“Ой не крийся, природо, не крийся”), строфічне (“Закучерявилися хмари”). Подеколи стилістичну фігуру, в якій […]...
18. Восьмивірш Восьмивірш – восьмирядкова строфа з добре розробленою розмаїтою системою римування, в окремих випадках (октава та сициліана) жорстко визначеною, включаючи і рідкісне кватернарне римування: Давно за синю хмару сонце впало, а З-над Києва пісок густий одплів, б А денний клекіт одійшов помалу а Туди, де сквери квітнуть і гаї б І веселять муровані будівлі в Та […]...
19. Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами… “ Скільки вод стоїть між нами, Поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, Наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами Поцвяховані степи. Борозна така між нами, Що її не заступить. Серп уп’явся у повітря, Розпанахавши блакить, Із розрізу гостре світло Бузиново цебенить. Світло б’є і крізь долоні, І крізь шрами тут і там. Образ твій, […]...
20. Месневі Месневі (араб. – здвоєння) – у ліриці східних народів – велика за обсягом героїчна або філософсько-дидактична поема, написана двовіршем за схемою суміжного римування (аа бб вв… ). Зверталися до цієї форми Рудакі, Нізамі, Сааді, Фізулі та ін. Про своєрідність версифікаційної структури свідчить уривок з поеми “Шахнаме” Фірдоусі, перекладеної В. Мисиком: Хай в тебе розум буде […]...
21. Твір на тему: Що посієш – те й пожнеш Раніше, коли я чув прислів’я “Що посієш – те й пожнеш”, думав, що воно тільки про працю людини. Зробиш щось – і тоді щось матимеш. Але якщо вдуматись у зміст цих слів, то їх можна перенести і на людські взаємини. Посієш щось лихе, недобре – таке й збереш. Це будуть гіркі плоди з твоєї життєвої […]...
22. Декомпресія Розжева Зелений ліхтар наш зелений туман Пробачений хлам гори в тіні Максимум три ти мені залиши Запитання на відповідь стиглі Спраглі “вони” працюють навіжено Вухом я чую чиясь наречена А може малюк все одно Страхом тремтить мій ліхтар в темноті Від щастя сльози біжать вдалині…...
23. Юрій Тарнавський – Старість Казанови Кожного погідного ранку Казанова, Одягнений в рожеві жіночі панчохи, Виходить на вузькі левади міста Збирати зомлілі метелики презервативів. Стіни його кімнати облуплені Змощеними муміями поцілунків, Які він витяв тремтячою рукою Із уст старих дів, що померли. Кажуть, що коли вночі лунають Хрипкі еха стогонів в його кімнаті – Це на пустих площах свого висохлого тіла […]...
24. Де синії гори (народна пісня) Де синії гори, де гори Карпати, Туман в полонинах пливе. Струнка, як смерека, близька і далека Кохана гуцулка живе. Дівочі співанки, рожеві світанки Ген-ген вітер в гори жене. Тебе, рідний краю, до болю кохаю, Навік полонив ти мене. Такому коханню в житті не зів’яти, А серцю довік берегти. В Карпати, Карпати, в далекі Карпати Лети, […]...
25. Мій улюблений вірш Максима Рильського М. Т. Рильський – поет, твори якого хвилюють читача, не залишають байдужими людей різних смаків. Особливо мені подобаються вірші поета про твори мистецтва. М. Рильський мав дар музиканта, добре грав на фортепіано, слухав знаменитих співаків і народних кобзарів. Поет вважав, що музика зачіпає такі струни людської душі, які непідвладні іншим мистецтвам. У поетичному доробку поета […]...
26. Павлович Олександр – Біографія (19 вересня 1819 – 25 грудня 1900) Павлович Олександр – поет, громадський діяч, педагог. У 1847 р. закінчив Трнавську духовну семінарію, працював священиком. Свого першого вірша “Гори, гори зелененькі, як вас не видати… ” присвятив передчасно померлим батькові і матері. Вже у віршах студентських років проявив любов до рідного народу. Вірний своєму народові залишився протягом […]...
27. Андієвська Емма – Світанок з пищавкою на хвості В повітрі нору – з кришок сну – борсук, І потекли провалля і смереки По висхідній – у куб чотириокий. Природа – на малих – свій чересок, І – щойно, де левади і роса, – Прокинулися океанські ріки. Світ, в пелюшках ще, – кругову поруку, Що – доти – ніч, яка – вузли, – розсік […]...
28. Микола Луків – Ідуть і йдуть у Києві дощі Ідуть і йдуть у Києві дощі. Намокли парасольки і плащі. Пливе на річку схожий тротуар, – Ані зірок, ні сонця із-за хмар. Майдани, парки, вулиці, мости, Напнуті над трамваями дроти, Розсипані у просторі вогні – Усе немовби в летаргійнім сні. А в нашім домі затишок, тепло, І ми удвох, і хилиш ти чоло Мені на […]...
29. Мустезад Мустезад – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – форма вірша, в якому довгі рядки (14 та більше складів) чергуються з короткими (6 складів). Кількість рядків у строфі буває від двох до десяти пар довгих та коротких. У М., що складається з двох пар рядків, у першій строфі рима перехресна, […]...
30. Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
31. Праведне пануваннє – Куліш Пантелеймон Голубко Музо! Годі сумовати Да плакатись над сліпотою черні, Що золотом вцяцьковує палати – Од світу правди сховища мізерні. Обіймемось та підемо в левади, В поля, в луги, в гаї широкошумні, Чи не розвіємо тяжкої там досади На узурпації, на захвати безумні. Глянь-подивись, який в нас “пишний город”, І скільки в нім окраси дорогої! Дихання […]...
32. Вірш Василя Голобородька – Сліпі падають до ями своїх очей Сліпі падають до ями своїх очей. Малярі малюють на полотні рямці, По них малюють іще рямці, За ними мертвого коня у білому полі. Шириться презирство до приручених тварин : Діти ловлять білих звіряток за хвостика І випивають з них молоко. Стіни ростуть, І я вже не дотягнуся Покласти випалого із гнізда ластів’ятка....
33. Леся Українка – “Горить моє серце… “ Горить моє серце, його запалила Гаряча іскра палкого жалю. Чому ж я не плачу? Рясними сльозами Чому я страшного вогню не заллю? Душа моя плаче, душа моя рветься, Та сльози не ринуть потоком буйним, Мені до очей не доходять ті сльози, Бо сушить їх туга вогнем запальним. Хотіла б я вийти у чистеє поле, Припасти […]...
34. Розмір вірша Розмір вірша – визначальна умова структурування вірша. для тонічної системи (дольник, верлібр тощо) Р. в. характерний кількістю наголосів та розташуванням цезури, для силабічної (восьмискладник, десятискладник і т. п.) – кількістю складів. та їх місцем у вірші, для силабо-тонічної – кількістю стоп певного метра та місцезнаходженням цезури. Один із прикладів силабо-тонічного віршування – поезія Є. Маланюка […]...
35. Тодось Осьмачка – Цить, моє серце! Десь гори зелені Та море патлате. Там жінка вродлива Сина вродила. Соками повний із хмелю землі, Він виріс на горах високих, Мов дуб, Що дунай заховав між гілля. Бурі із моря над сином літали, Наче у вирій важкі журавлі; Із крил своїх пера губили вони на луги; У перлах із дна океану ті пера були. […]...
36. Ілля Манченко – Нема долин таких, як на Вкраїні Нема долин таких, як на Вкраїні, Де б не шукав – таких вже не знайдеш, Вони чарівні, ніжні і донині Поних як зачарований ідеш. Розкинулись левади зеленаві, Їх спокій осокори стережуть, Ганяє вітер собі хмари мляві, А павучки мереживо плетуть… Проткнули хмари – сестроньки тополі, Купають віти в річці явори, В нас надзвичайно світять зорі […]...
37. Алітерація Алітерація (лат. ad – до та litter а – літера) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку (П. Тичина: “Рокотання-ридання бандур”). Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні А. з асонансами (Т. Шевченко: “Гармидер, гамір, гам у гаї”). Подеколи поети, звертаючись […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Мурашник Предивні, зачаровані міста З рудого порохна й рябої мерви. І пасма вулиць сплетені, мов нерви, І клуня в сірих теремах містка. І наче плюш з роздертого листа, Життя засушене, немов консерви. Одначе праця йде все без перерви, Листок зшиває вічно до листка. Здобичники у сутінках тюрми Ссуть мошечок, рабинь своїх живіт. Рядами над рядами тут […]...
39. Борис Грінченко – Згинули морози Вона співа, що згинули морози, Що сонце вже засяло в небесах, Щоб висушить усі блискучі сльози, Що ще тремтять на травах і квітках. Воно зійшло і сльози розтопило, І в мене теж немає сліз гірких, Бо сонце й їх ласкаво обсушило, І перед їм у серці біль затих. І про одно я сонце ще благаю: […]...
40. Леся Українка – У путь Хвилини йдуть, Пора у путь! Прощай, рідний краю! Вже хутко я піду. Тут долі не маю, – На чужині знайду. Шукатиму долі в далекій стороні! Вперед! прагну волі, у світ пора мені! Бо літа не ждуть… Пора мені в путь! Прощай, товариство, родино-рідна! Прощай, моя люба дружино смутна! Я, може, навіки іду в чужий край… […]...