Ностальгія за втраченою гармонією людини зі світом у поезіях Р. М. Рільке (1 варіант)

Темою і наміром будь-якого мистецтва є
Примирення індивідуума із Всесвітом.
P. M. Рільке
Райнер Марія Рільке – австрійський поет, який у своїй творчості звертався перш за все до філософських питань. Не раз, переживаючи духовну й творчу кризу, внутрішні зміни, поет виявляв зацікавленість у сутності людської душі, у питаннях про місце людини на землі, у Всесвіті.
Митець часто доходив до сумного висновку: гармонія між людством та світом давно втрачена, особистість почувається в ньому незатишно й самотньо.
Мотив приреченості людини

до самотнього існування звучить у вірші “Осінній день”. Змальовуючи один-єдиний день сумної пори року, P. M. Рільке закінчує вірш рядками:
Бездомний вже не матиме житла.
Самотній завше буде в самотині,
Писатиме листи свої осінні,
Брестиме там, де жовта кушпела
Оповила алеї безгомінні.
Недарма автор обрав опис осені, адже саме картини повільної “смерті” природи навіюють печальні роздуми про сенс існування людини, про її роль у житті. І гіркий висновок про те, що самотня людина ніколи не пізнає щастя, гармонійно поєднується з образом осінніх алей, картинами опалого листя й останніх
днів панування тепла. Переживання буття, заглибленість характеризують ряд інших поезій ліричного героя P. M. Рільке. Тут і вже згадане змалювання самотності, і зображення втрат та поразок як нелегкого, але необхідного шляху особистості до розуміння самої себе й суті речей. У поезії “Споглядання” митець підкреслює:
Які дрібні з життям всі суперечки наші,
Яке велике те, що проти нас.
Коли б ми піддались напору
Стихії, що так прагне до простору,
Ми виросли б у сотні раз.
Так, на думку поета, споглядання світу може привести тільки до висновку про велич і неосяжність безкрайнього світу, а єдине, що може примирити нас з усім сущим, – розуміння: переможців серед людей у “двобої” зі Всесвітом бути не може. Тому ліричний герой вірша дає нам пораду не принижувати себе сумнівними “успіхами”, а підкоритися вищому началу, створивши з ним одне ціле.
Гармонія між людиною та світом неможлива, – така основна думка творчості P. M. Рільке. Розглядаючи всі речі неодмінно на тлі Всесвіту, роздумуючи над проблемою життя та смерті, поет дає поради читачу заглибитись у себе, розширити свій духовний досвід для розуміння свого місця у світі, примирення з ним. Г. Марсель зазначав: “Рільке є одним із тих геніїв першої величини, які перед лицем метафізичних реальностей стали на духовно здорову позицію”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Чому автор надає имя білому коню шептало.
Ви зараз читаєте: Ностальгія за втраченою гармонією людини зі світом у поезіях Р. М. Рільке (1 варіант)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.