Нові грані вічно старого міфу про Прометея

Нехай підніме руку той, хто не знає міф про Прометея. Ті, хто знають – вільні, ті, хто не чув – залишайтесь і послухайте.
Отже, тепер, отримавши повну тишу й самотність, можна вільно віддатись потоку думок у руслі античності та стародавніх переказів, іноді відволікаючись на софістику й демагогію.
Прометей, великий титан, син Япета, хитромудрий, Той-Хто – Роздумує-Заздалегідь. Ми звикли сприймати його як захисника людей, нашого помічника, рятівника, просвітника. Адже саме він приніс на землю вогонь, вселив у серця людей надію, дав нам

пам’ять, навчив розрізняти день і ніч, хід небесних світил, здобувати метали, виготовляти цілющі мазі, збирати лікарські трави, плавати під вітрилами. Своєю добротою до людей титан розгнівав Зевса, і верховний вирішив жорстоко його покарати, прикувавши до скель Кавказу. Такою інтерпретацією відомого міфу ми завдячуємо великому трагіку, одному з найвидатніших афінських драматургів – Есхілу. До нього цей міф переказувався буденно: Прометей був просто хитруном, який справедливо поплатився за свій обман. Поет же поглиблює цей образ, наділяє титана якостями мужнього героя, захисника слабких, борця –
гуманіста.
У ті часи Афіни та й взагалі Греція, яка була на той час купкою розрізнених держав – полісів, переживали злет і розквіт: то були часи, коли греки, зумівши об’єднатись, перемогли спільного ворога – персів. Флер цієї епохи відомий поет відобразив у своїй трагедії “Прометей прикутий”.
Відступаючи від звичного переказу міфа, Есхіл піднімає такі проблеми: взаємозв’язок влади й насилля (у творі вони здобули обличчя зевсових прислужників); слабкість і момент вибору (Гефест, якого поставлено перед дилемою: вчинити зло другу або піти проти наказу батька); воля року й долі, які непідвладні навіть верховним богам (Зевс не знає, що чекає на нього); страждання (самого титана, Іо, навіть Гєри, яка страждає від невірності свого чоловіка); сміливість і відданість своїй справі й поглядам; вірність друзям (Прометей відмовляється від допомоги рідних, щоб не викликати гніву свого ворога на їх голови); і найдивніша з піднятих проблем – пророцтво та знання майбутнього. Розуміння й тлумачення останньої автор залишає на власний розсуд читачів.
Варто відмітити, що твір дуже багатоплановий і, так би мовити, не з одним дном, людині з багатою уявою відкриється ціла низка натяків: я, хоч і не належу до цієї категорії, бачу алюзію на боротьбу за владу знаті із демосом, уособленням яких є з одного боку Зевс та його оточення, а з іншого – Прометей і люди, яких він захищає. Також цікавим є той факт, що в трагедії майже нема ніяких дій, окрім появи нових дійових осіб: Прометей не зробив жодного руху від моменту його приковування й до падіння в Тартар. Весь кістяк твору складають тільки діалоги та монологи героїв, але сила їх впливу просто підкоряє.
Видатний драматург, зі значного творчого спадку якого до сьогодення дійшли лише крихти, подарував нам істинного Прометея: борця, гуманіста, титана у всьому розквіті цього слова. А разом із ним подарував і надію на те, що у людства дійсно був (чи може й досі є) такий захисник від жорстокості Богів, для яких ми надто дрібні, щоб піклуватись про нас.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Природа сміху в кайдашевій сім.
Ви зараз читаєте: Нові грані вічно старого міфу про Прометея
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.