Образ Марусі Чурай – втілення моральної краси і таланту (за історичним романом Л. Костенко “Маруся Чурай”) (2)

Співцям дарована вічність. Їм не судилося померти, бо життя, виспіване у піснях, стає легендою. Саме з легенди/прийшла до нас Маруся Чурай. І нехай твердять історики, що ця дівчина – тільки міф, що документальних свідчень про неї немає, та якось у це не хочеться вірити. Бо Ліна Костенко зробила її образ для нас таким живим і зримим, наче подарувала йому друге життя.

Читала роман цієї геніальної поетеси – і здавалося: торкнулась дива, знайшла оту “неопалиму книгу”, що “вціліла в… пожарищі”, наче магічна “купина”, воскресла

з руїн Полтави.

До глибини душі схвилював мене роман. Кожен рядок запав у серце, спонукаючи перейнятися долею Марусі, іти разом із нею на страту, всім єством відчуваючи, як воно, коли кілька кроків і кілька хвилин відділяє тебе від безповоротної миті. Переповнює гордість за цю величну стратенницю, яка і в цій – думалося – останній своїй мандрівці викликає в людей шанобливий захват:

Злочинниця, – а так би й зняв би шапку.

На смерть іде – а так би й поклонивсь.

Доля обдарувала її рідкісним талантом: чарівним голосом та вмінням творити пісні. Вперше у ній обізвалося слово, народжене з болю

і туги за батьком. Старий кобзар виспівував про “орлика Чурая”, а в Марусиній пам’яті кружляв той незабутий сніг, що замітав дочці і матері шлях до чоловіка і тата – Гордія Чурая, якого видали полякам на страту.

А потім їхні голови на палях

Повиставляли в полкових містах.

Людей зганяли. Мати моя впала,

І крик замерз у неї на вустах.

А смерть кружляє, кружляє, кружляє навколо палі.

Наносить білого снігу у очі його запалі…

З пекучого спогаду народилася перша пісня. І відтоді її зранена, але чутлива і відкрита світові душа співала про любов і ненависть, походи і звитяги, про сумне і радісне, гірке і величне. Маруся й сама не знала, що це все означатиме для людей, для Полтави, для України, що люди сприйматимуть “її пісні – як перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот”.

Бог не дав моєму народові долі, але дав силу духу. Невидимого, незбагненного, але відтвореного у Слові. Воно проривалося крізь біль страждань, радість перемог – і лилося піснею. Пісенний український спадок – то наш постійний оберіг. Звертаєшся до нього і думаєш: як добре, що не лише яремами та бобренками, які заплямували свою честь і гідність зрадами, підлотами, не лише примітивними галями та захланними вишняками повниться наша земля. Багата вона і Хмельницькими, остряницями, байдами. І я пишаюся цим. І хоч український народ на довгі роки був позбавлений ворогом-братом історії, незалежності, заможної держави, він мав рятівницю, “те, що не вмирає” і береже національні корені – пісню. І тих, хто мав цей дивовижний хист до її творення.

Кращі моральні риси мого народу, його найвищі духовні злети втілила Ліна Костенко в образі своєї героїні. І цим полонила нас. Справжнє благородство, вірність, душевна краса співачки, її великий дар Любові, чистота і мудрість роблять легендарною і вартою хвали її постать і її творчість. Я вірю: пройдуть роки, століття, але Маруся Чурай промовлятиме до нащадків устами Ліни Костенко, промовлятиме зі сторінок книги, яка непідвладна часові, так само як Пісня, як людські чесноти, як Мистецтво, що з’єднує їх воєдино.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Русский язык отзыв наталка полтавка.
Ви зараз читаєте: Образ Марусі Чурай – втілення моральної краси і таланту (за історичним романом Л. Костенко “Маруся Чурай”) (2)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.