Офіра – Чумак Василь
І
Краплю крові. Кожну хвилю краплю крові місту:
Скло вітрин і тротуари сповнить ярим змістом.
На плакатах не атрамент. І не фарби. Кров.
Пензлі-пучки умочайте в колектив-цебро.
II
Смуги втоми під очима. Воскові обличчя.
Але фарбами плакатів кличем, кличем, кличем.
Шостий поверх. Цементові підраховують щаблі.
О, нарешті. Відчинили. Захапався. Ліг.
III
Безнадійно. Є надія. Ось, на цьому бруку.
Переможці. Піонери. Тисну вашу руку.
Що? Сухоти? Ще хвилина. дотліває день.
Переможці. Піонери. Казка. Близько. Йде…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Червоний заспів – Чумак Василь Риємо – риємо – риємо Землю, неначе кроти; З кутів плазуємо зміями, Сіємо – сіємо – сіємо. Буйні червоні цвіти… Бурями сійтеся, бурями, Маки – червоні вогні: Там поза гратами-мурами Тінями сірими-хмурими Ранки конають ясні. Вдаримо гучно ми дзвонами,- Всесвіт обійде луна,- Кинемо вільно червоними: – Владарі світу з коронами, Вже не потрібні ви нам....
- Сьогодні ходив на могилу – Чумак Василь Сьогодні ходив на могилу матусі: Ще мріє барвінок під снігом, Ще лози схилилися – лози у тузі, Ще тихо, А з бані блакитної промене-шовком Всі плями, всі тіні зітерті. – Матусю! Чекати лишилось недовго: Весною – умерти, Прийти до коханої, любої нені Надовго, назавжди, довіку, Принести їй пролісок. Пролісок жмені – Без ліку....
- Василь Чумак – Біографія Василь Григорович Чумак (літературні псевдоніми – С. Віче, Вагр, М. Ічня; 25 грудня 1900 (7 січня 1901), Ічня, Борзенського повіту – 21 листопада 1919, Київ) – український поет, публіцист, революційний, громадський і культурний діяч. Василь Григорович Чумак народився 7 січня 1901 року в містечку Ічня на Чернігівщині в селянській родині. 1918 року закінчив гімназію в […]...
- Чумак Василь – Біографія Василь Григорович Чумак (літературні псевдоніми – С. Віче, Вагр, М. Ічня; 7 січня 1901, Ічня, Борзенського повіту – 21 листопада 1919, Київ) – український поет, публіцист, революційний, громадський і культурний діяч. Василь Григорович Чумак народився 7 січня 1901 року в містечку Ічня на Чернігівщині в селянській родині. 1918 року закінчив гімназію в Городні і переїхав […]...
- Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
- Герасим’юк Василь – Ти нарешті збагнув Ти нарешті збагнув: Ти – один. І природу прийняв як провину. Ніби жінки нома, чий ти син? І вона вже не видихне: сину. Не тебе сповивала вона, Не тебе колисала, співала Не тобі. В нас бував сумна Нова радість, яка не бувала. В нас буває така самота, Що найлегше її колисати, Притуливши до неї уста… […]...
- “Перші хоробрі митці” (В. Еллан-Блакитний, В. Чумак) як явище і міф Ситуація в українській поезії ХІХ-ХХ століть складалася досить своєрідно. Якщо в російській і зарубіжній літературі цієї доби життя відтворювались у формах самого життя, стверджувались активні способи віддзеркалення існуючої дійсності, то українська література знаходилася на шляху пошуку суб’єктивного ставлення до всього, що відбувалося в реальному житті. Одним з чинників, які не сприяли її розвитку, була також […]...
- Герасим’юк Василь – Братові Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати в кривавім піску? Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить! Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах. Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять. З тобою, мій […]...
- Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...
- Василь Герасим’юк – Вишнева хмара вигнула столицю Вишнева хмара вигнула столицю. Із пам’яті виймаю блискавицю, яка в сосну влетіла край шосе. Поблизу коні впали на коліна. Тепер мені сліпуча та хвилина допомагає видихнути: “Все”. Проводиш пальцем по моїм обличчю і стежку залишаєш. І позичу сірка в очей – нема на них Сірка. А є рука пташиної подоби. Прикушена в її срібернім дзьобі, […]...
- Герасим’юк Василь – Я знаю, від чого я гину Я знаю, від чого я гину. В годину крикливу й глуху Я крові чужої краплину Не злижу, як звір, на снігу. Коли я прощаюся з вами, Сухі облизавши уста, Сповитими матір’ю снами Душа моя зла зароста....
- За літописом Самовидця – Стус Василь Украдене сонце зизить схарапудженим оком, Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарищ – високо Зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Стенаються в герці скажені сини України, Той з ордами ходить, а той накликає Москву. Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни Вже мати не встане – розкинула руки […]...
- Герасим’юк Василь – Сьогодні із трьох спроб Сьогодні із трьох спроб Два рази назву Василя Стефаника. Мені здається, що подібне щось Відбувалося і з тобою, Бо То не куля тебе вбила, То хліб замочився в крові, в маминій пазусі. Ти ще спробував перехреститися. І раз. І другий. І… … він був молодшим від нас, Коли повернувся на землю Русів....
- Дмитро Павличко – “Зачах, згорів я до основ… “ Зачах, згорів я до основ, Та знов іде хвилина дива, Коли підкріплюється знов Душа голодна і жаждива. Це ти даєш мені життя, Це ти від ста смертей ослона! Цілюще губ твоїх пиття, Святі хліби грудей і лона. Благословенна, дорога, В моїй крові і в плоті суща. Ти вічна, як моя жага, Як голод мій, ти […]...
- Герасим’юк Василь – Під дулами конвойних автоматів Під дулами конвойних автоматів Жили, вмирали, навіть з домовин Вставали. Як страждальців божий син Підніме? Як судитиме розп’ятий Їх, що приймали суд, як глум, Бо в стрім Одвічного гріха Пройшли крізь грати. Все знає бог. Але не може знати, За що, коли і як воздати їм. Написано: устануть неживі. Написано: спасуться божі діти. Вони ж […]...
- Василь Герасим’юк – Братові БРАТОВІ Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати в кривавім піску? Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить! Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах. Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять. З тобою, […]...
- Герасим’юк Василь – Фантастичний етюд На ту стаєньку вийшов я вночі. За мною – голий ліс. Пора – квітнева. Та зацвіла вже гілка черешнева Й світила, заховавшись у кущі. Ще не розвився бук, тому сліди Під лісом Дуже давнього обійстя Лякали… Але місяць розповився, Й черешенька шепнула: “Підійди”. Маржина в стайні зроду не була: Ховає у смереці дух маржина – […]...
- Василь Стус – Утрачено останні сподівання Утрачено останні сподівання, Нарешті – вільний, вільний, вільний ти. Тож приспішись, йдучи в самовигнання: Безжально спалюй дорогі листи, І вірші спалюй, душу спалюй, спалюй Свій найчистіший горній біль – пали. Тепер, упертий, безвісти одчалюй, Бездомного озувши постоли. Що буде завтра? дасть біг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже гибій. […]...
- Герасим’юк Василь – Пряжа Той, хто крадьки зазирає у вікно, Хто високий і сивоокий двадцятої осені Двадцятого віку, Той уздрить, яка дівка чемна до роботи, а яка ні. А ти ховаєшся, бо засинаєш біля куделі, Зронивши веретено… Назирці іду за тобою, Бо прядеться моя нитка із твоєї куделі, Яку носиш за поясом. Сива нитка із перемішаної чорної з білою […]...
- Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
- Надія – Грабовський Павло Не зітхай так безнадійно, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй ще подвійно, З лану битви не тікай, Глянь на луг – не вся травиця Ще потоптана упрах; Глянь на люди – чесні лиця Ще не всі обвіяв страх. Ще великі перепони Злу поставлено кругом, Не безкарно рвуться стони Під ворожим батогом. Встануть мученики-браття, Встануть […]...
- Василь Симоненко – Пророцтво 17-го року Гранітні обеліски, як медузи, Повзли, повзли і вибилися з сил – На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил. Мільярди вір зариті у чорнозем, Мільярди щасть розвіяні у прах. Душа горить. Палає лютий розум. І ненависть регоче на вітрах. Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, […]...
- Герасим’юк Василь – Старовинні забави Покійник лежить у хаті, А в темних сінях Я повис на гаку І кричу: “Я вишу!” І крізь регіт і вівкання Мене запитують: “На кому висиш?” Назвати мушу дівоче ім’я, І мені пересихає в горлі, Бо я ледь чутно Називаю тебе. Мене може зняти тільки поцілунок, А ти не зможеш не поцілувати, Бо вимажуть лице […]...
- Микола Руденко – Чи прокленем, чи возвеличим Чи прокленем, чи возвеличим Ми, солоніючи від поту, Оту непізнану істоту, Яку історією кличем? Чи занімієм з горя-жалю, Коли, не знаючи кордонів, Вона кістками міліонів Знов нашкребе свої скрижалі? Навіщо їй оті страхіття? Ми – полум’я в її горнилі Чи, може, атоми в чорнилі – Півслова за одне століття? Ну що ж, – нехай… Аби […]...
- Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: Недбайний день і погуляння, Кругом штахетник, наче кліть, А посередині стоїть Драбина в небо, і останній Щабель зелений, наче віть, – Не досягнуть, не долетіть, Бо неспроможен до літання… Поволі-воленьки іти, Перебирать щаблі трухляві, А на хмарині зверху – ти, В блакить вмочивши крила дляві, Пливеш – мені не досягти… Щаблі обрушуються – […]...
- Василь Симоненко – “Україно, п’ю твої зіниці… “ Україно, п’ю твої зіниці1 Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік. Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю – Хай мовчать Америки й Росії, […]...
- Задивляюсь у твої зіниці… – Симоненко Василь Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік… Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті. […]...
- Ірина Саковець – Хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне Хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне, Ввібравши розбавлених спогадів тонни і тонни. Тони́ забуття в голосах заплітаються в тишу, І тіні прощання на стінах рубця не залишать. Про те, що було чи могло ще відбутися, ревно Дерева мовчать, не згадають ніколи дерева, Загорнені в сон, поцятковані геть кажанами, Що знову сполохані кимось, та, певно, […]...
- Василь Стус – Так тонко-тонко сни мене вели Так тонко-тонко сни мене вели Повз кучугури й урвища – додому, Туди, назустріч горю молодому, Де в кілька вод мої жалі текли Устами матері, дружини й сина. Знялась моя жалоба до небес, Бо замість дому був дубовий хрест Так грубо струганий. І в ту хвилину Я був збагнув: ховається життя За смерті паравани ажурові, Що, […]...
- Вірш – Спогад. до болю. до крові Спогад. до болю. до крові. Розриває. душу мені. Ти пам”ятаєш. Вбиваєш. Мене. Просто так. Забавка. На тлі коханого минулого. Похибка. Розрада? Зрада? Що? Геть! до сказу! Ненавиджу. Заплутуюсь в думках. Топлюсь в сльозах. Згораю. Затухаю. Холодний мрець на порозі моєї душі. Вбивця його. І палач. То є ти. Ховаю подалі. Свою безнадію. Очі. Чужі. Мої. […]...
- Леся Українка – Надія Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну, Поглянути ще раз на синій дніпро, – Там жити чи вмерти, мені все одно; Поглянути ще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкії гадки… Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася […]...
- Павло Мовчан – В передчутті весни Ліс знеосіблений, відсирівши, розмивсь Оскорбною пітьмавістю по сизім, І небо краплею провисло журно вниз, Щоб засвітився зміст у вічній книзі. Я краплю дощову губами зняв З морозами гартованої гілки І пережив нову сторінку дня, Збираючи по літерах, мов бджілка Нектар життєвий – крихітки знання: І не зрадів, а смутком перейнявсь, Не відокремивсь – розчинивсь у […]...
- Герасим’юк Василь – Коса Я сказав собі так: “Ти не зодчий цих стін. Ти народжений жінкою в муках, ти син Нерозумний, що падав і падав”. І було мені так: ранок, вечір – одне. Ті забули мене, що любили мене. Я упав. Я зламався. Я зрадив. Не провал, не обвал, не сповзання, не зсув… Я прозріння й не знав. Я […]...
- Василь Стус – Громадяни, дотримуйтесь тиші – Громадяни, дотримуйтесь тиші, Вимагають чотири щити навколо високої вежі, Де великими літерами зазначено “Всесоюзний науково-дослідний центр По акліматизації картоплі на Марсі”. – Колись вона була дешевша за сірники, Патетично вигукує високий дідусь, Гладячи рукою кота, Що визирає з-під пальта, Яке бувало в бувальцях. – Ви бачили, в них ніколи не гасне світло, Підносить догори […]...
- Герасим’юк Василь – Є різні ватри. Є ватрИ Є різні ватри. Є ватрИ, Що з довгими прийшли ночами. Горять в снігах під небесами На голому джубрі гори, Горять немов між нами. Ти – По той бік полум’я. Несила Очей від нього відвести. Мене ти забуваєш, мила, Бо думаєш лише про те, Про що це вогнище захоче. І тільки не заплющуй очі, Допоки виє […]...
- Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
- Герасим’юк Василь – Пси Юрія Змієборця Ми закопувались доти, Доки нас не спинили джерела. А потім прийшли дерева І стали над нами. А потім прийшли пси І вили над нами. А потім принесли дівчину І в неї була одна рука. І ми зимували так, Як зимують вода і вогонь. А потім ти сказала: “Христос Воскрес!”, Наша однорука весно. Нарешті ми втекли, […]...
- Василь Симоненко – Тиша і грім Средь этой пошлости таинственной, Скажи, что делать мне с тобой: Недостижимой и единственной, Как вечер дымно-голубой? А. Блок I Довго спали вітри у ярах на припоні, Довго тиша гнітюча полями повзла, І стояли дерева німі на осонні, Знемагала в пилюці вечірня імла. І на трави не бризнули роси, мов перли, Як рум’янець густий раннє небо […]...
- Наталка Фурса – Не переможці Не переможці. Не переможені. В цьому театрі ми – тільки паяци… Лиця на маски чужі перемноживши, Спрагло блукаємо – між декорацій. Гра без антракту. Між пеклом і раєм Стоптано межі, порушено міри… Нас вже без маски ніхто не впізнає. Нам вже без маски ніхто не повірить. І коли сміх не викривлює губи, Дзеркало злякано очі […]...
- Василь Стус – Вертеп ВЕРТЕП На першому поверсі – двоє людей на другому – їхні тіні. Вправний оператор так освітлює кадр, що й не добереш, де люди, а де лиш тіні. Внизу проказують: нам з тобою жити в любові й радості. Вгорі повторюють: мав би ніж – зарізав би як собаку. Потім на кін виходить хтось третій і починає […]...
Твір на тему чіпка -злочинець.