Оксиморон
Оксиморон (грецьк. oxymoron – дотепна нісенітниця, від oxys – гострий, moras – безглуздий) – різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо). Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використовується у художній літературі (В. Стус назвав свою збірку “Веселий цвинтар”), водночас він спостерігається між однорідними присудками (В. Симоненко:
Котилася, як кавун, голова з гори,
Як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
Листя папірці зелені
І стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у вухах шурхотіло колосся,
Рипів біля колодязя журавель,
Гуділи оси,
Сміялася дитина
(В. Голобородько).
Вживається О. й у розмовно-побутовому (ходячий труп, страшенно веселий), у публіцистичному (запеклі друзі; вперед, до світлого минулого і т. п.), навіть у науковому мовленні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Анастасія Кравець – В очах твоїх тепла нема В очах твоїх тепла нема: Скляні фотошедеври!.. В очах твоїх сумна зима: Щасливі дні померли… Веселий день, веселий сон – У спогадах лілеї!.. Тужливу пісню в унісон Сурмлять шпаки-орфеї.....
- Максим Рильський – На порозі гість веселий На порозі гість веселий – Дощ блакитний, весняний… Хто постелю нам постеле У світлиці запашній? Хто під вогке рокотання Малих крапель по шибках Нагадає про кохання Дивним огником в очах? Хто? Як зветься? Як сміється? Як цілує? І кого? Чи до серця пригорнеться До забутого мого? 1919...
- Семенко Михайль – По шляху суперечок Учора побачення ми розірвали На високій горі біля “старого місця”. Я відібрав листи і книги, На прощання ми нічого не сказали – І розстались в перші дні квітневого місяця. Повертався сам по шляху суперечок. Над струмком хвилину постояв, Де розірвані листки тріпотіли. Все склалось так, що я почув себе глечиком, І по моєму тілу пробігали […]...
- Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена… “ Трава вереснева прощально зелена, І коник, немов з потойбіччя, сюрчить, І дзеркало ставу черленим-черлене За листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, Вичісує з лісу пташок-недорік, І, ніби кристалик, маліюча хата Сховалась в очах за ворота повік. Та залишків літа тобі не сховати: Ген півень співає, кричить звіробій, Солома співає на гребені […]...
- Стіна Велика реформація духовності наступає на нас з кожною хвилиною, не дає спокою нервовим клітинам. Наш світ повільно перетворюється на купку попелу. душу охоплює сум та неспокій. Твої подвиги та звершення, не кажучи вже про повсякденну самопожертву, нікого не турбують. Від тебе просто відмахнулися. Про тебе тихо забули твої сусіди по життю… .Час, світ, кров – […]...
- Конкретна поезія Конкретна поезія – літературна течія авангардизму на початку 50-х XX ст., зорієнтована на організацію мовних елементів (літери, морфеми тощо) за просторовим принципом, вдаючись до їх вигадливого розміщення та розмаїтого шрифтового оформлення. Змістовий чинник тут виконував другорядну роль. К. п. переносила увагу із смислу на фонетичну форму, текст трактувався як певна послідовність графічно зображених звуків. джерело […]...
- Олекси Стефановича – Недобре Багрим, недобрим колом, Так, мов його не треба, Так, як іще ніколи, Сонце упало з неба. Дням голова відтята, Захід – кривава повідь. Щоб море вогню залляти, Вилили море крови. Багато крови, багато, Та ради не дасть огневі, – От-от він прорве загати І рине по всьому небі. Пожар півнеба кривавить. Мовчать на дзвіницях дзвони. […]...
- Олександр Олесь – В Криму (уривок) Осріблені місяцем гори блищать, Їм кедри і сосни казки шелестять, І дивні пісні їм співають вітри, Що нишком підслухали в моря з гори. Осяяні місяцем, гори блищать, Осріблені місяцем, сосни шумлять, А море і сердиться й лає вітри, Що нишком його підслухають з гори. 1906...
- Антакласис Антакласис (грецьк. antanaklasis, букв.: вживання слова у протилежному значенні) – риторична фігура, що полягає у повторенні того ж самого слова, але у відмінному семантичному полі, обігруючи двозначні мовні звороти, ідіоми (“дати меду” і та ін.), каламбури, омонімічні рими: На гору вилізши, звелів собі: Гори! І злізти вже не міг до ближніх із гори (Б. Кравців)....
- Димінутив Димінутив (грецьк. di – двічі, лат. minutio – зменшення) – здрібнілі, зменшені форми певних слів. Вони досить поширені у фольклорі, відбивають ліричні риси української ментальності: “Іди, іди, дощику, / Зварим тобі борщику… “, “Копав-копав криниченьку / Неділеньку-дві. / Любив-любив дівчиноньку / Людям – не собі” та ін. д. має у своїй основі, як і аугментатив, […]...
- Мозолевський Борис – Залізобетонний полігон Хрущав граніт на щелепах дробарки. Спливав Печерськ у банях-цибухах. По зміні я виходив з кочегарки, І ранок в небо співом вибухав. І вже асфальтом до моста Патона, Ще тепла від молочної роси, Котилася ріка мого бетону І втілювалась в білі корпуси. Вони під сонце зводились чеканно, І нашим злетам заздрили орли. Душа іще на подвиги […]...
- Аналогія Аналогія (грецьк. analogia – відповідність) – стилістичний прийом, вживаний митцем для розкриття одного явища через інше, йому “подібне”. Найпростіший приклад А. – з вірша П. Тичини “Ой не крийся, природо”: Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно, й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава. А була ж […]...
- Де синії гори (народна пісня) Де синії гори, де гори Карпати, Туман в полонинах пливе. Струнка, як смерека, близька і далека Кохана гуцулка живе. Дівочі співанки, рожеві світанки Ген-ген вітер в гори жене. Тебе, рідний краю, до болю кохаю, Навік полонив ти мене. Такому коханню в житті не зів’яти, А серцю довік берегти. В Карпати, Карпати, в далекі Карпати Лети, […]...
- Ольжич Олег – Приxодили Приxодили. Стрічали шану й страх, Здолавши багна, пущі і вертепи. Приносили в приплющених очах Своє блакитно-зеленаве небо. Ми не зазнали радости. Були Їх пестощі рвучкі і небуденні. Зривалися. Збиралися й ішли. Їм скрізь були краї ще більш південні. І діти ці, вони уже тепер Тікають в гори, наче вовченята, І в них під чолом – […]...
- Не має раю Немає раю на землі Немає й пекла… ні немає В сльозах умиті матері І в серце жаль не поступає Немає й щастя на землі Тут паперовий бог панує Мораль не відають усі І серця в нас уже немає! Немає миру на землі Брат брата дружно не стрічає Натомість зброю у руці Він проти нього наставляє! […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Рубач Ч. 2 О чорний пугачу, не кряч, Що всюди лиш журба є, Бо є ще радісний рубач, Що дрова з піснею рубає. Ще є веселий дроворуб, Веде з життям невпинно Рукопашний бій, Завжди веселий, наче дуб. Поете чорних рук, потіхи зерно сій! Бо прийде, прийде нагороди день Терплячим, милосердним і хоробрим. Не знатимеш уже сумних […]...
- Павло Мовчан – до зірки До неба я очі підвів, Зірчину-мачину набачив; Промінчик, як волос, дзвенів, І звук лоскотався гарячий. Вечірня печаль ув очах Мінилась, мов небо, рожево. І простір розлого звучав Над снігом, над полем сталевим. – Земличенько, земленько, зем… Струмуєш у голосі, слові, Кропились небесним вогнем Розломи твої кольорові… Викрешує іскру рискаль З морозу, з холодної брили, – […]...
- Семенко Михайль – 1. V. 914-го Сьогодні перше число мая Перше мая Веселий день молодої весни. Всі сквери й парки залюднені вдень А ввечері відчиняться сади. Я чую вибухи фейєрверків І звідкісь плинуть мідяні звуки. Але я сиджу дома Нікуди не піду сьогодні Сьогодні перше число мая Веселий день молодої весни Молодої весни. 1. V. 1914. Київ...
- Олесь Гончар – Полтава Мов яхта біленька, у зелені плава Мирна моя Полтава. Чужого солдата говірка гаркава – Невже це моя Полтава? Сміється до нього землячка лукава – Зрадлива моя Полтава. Ведуть нас у табір – доріжка Кривава. Ні! Не моя це Полтава! 1942, Полтава...
- Букіністична книга Букіністична книга (фр. bouquiniste – торговець старими книгами) – стара книга, яка з погляду бібліофіла чи фахівця літератури має неперебутню цінність, перетворюється на предмет книжкової торгівлі. Б. к. називають також антикварну книгу, яка публікувалася до середини XIX ст. і збереглася у незначній кількості примірників, що називаються раритетами. Серед них особливе місце посідають інкунабули, палеотипи, а […]...
- Володимир Самійленко – Над руїнами НАД РУЇНАМИ I О, плачте, ви, хто сльози ма в очах, О, плачте над руїнами святині! Нехай побачу я ще в тих сльозах, Що в вас душа ще досі не в руїні. Але ні краплі сліз в очах ясних! І погляд мов чужий усім стражданням… І чую я один веселий сміх В краю, де треба […]...
- Художні засоби (зображально-виражальні) Художні засоби (зображально-виражальні) – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Оскільки митець зображає певний світ і виражає до нього своє ставлення, то Х. з. називаються ще зображально-виражальними засобами. Це – базова основа художнього мовлення, за допомогою якого митець створює нову художню реальність за естетичними критеріями, рівновелику […]...
- Степан Руданський – Чуприна Питалися козака: “Що то за причина, Що в вас гола голова, А зверху чуприна?” “А причина то така: Як на війні згину – Мене ангел понесе В небо за чуприну”. Питаються мужика: “Що то за причина, Що в вас гола голова, А зверху чуприна?” “А причина то така: Нас біда обсіла – Голимося до крівлі, […]...
- Катахреза Катахреза (грецьк. katdchresis – зловживання) – різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені (“червоне чорнило”, “пекучий лід” тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів (назва збірки В. Стуса “Веселий цвинтар” тощо). Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні – як сполучення несумісних понять: “Я […]...
- Літературний напрям Літературний напрям – відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з’явилися приблизно в один і той же час. Л. н. є важливим чинником літературного періоду. В межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві – класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного напряму […]...
- Циклічний епос Циклічний епос – група епічних творів, починаючи з давнини, об’єднана історичною добою, головними персонажами, місцем дії чи авторським задумом. Ц. е. притаманний ірландським сагам, казкам (“Тисяча і одна ніч”), поемам (“Роман про Лиса”), києво-руським билинам (про Іллю Муромця), календарно-обрядовій традиції, великим за обсягом прозовим творам (дилогіям, трилогіям тощо, наприклад, “Велика рідня”, “Хліб і сіль”, “Кров […]...
- У чому полягає гуманізм твору Лонгфелло “Пісня про Гайявату”? Для кожної людини важливо, щоб вона була щасливою. Щастя ж неможливо без миру. Це розуміли і розуміють всі. Ось і в творі Лонгфелло Гайявата – син Місяцевої дочки Венони і Західного Вітру, син смутку, – робить все для встановлення миру, спокою. У першому розділі “Люлька миру” Владика Життя Гітчі-Маніту скликає на віче вождів і воїнів […]...
- Дмитро Загул – “Як душа до душі заговоре… “ Як душа до душі заговоре Про далекий і страчений рай, То здригаються скелі і гори, І змовкає журливий ручай. Вони знають той смуток душевний, Що в піснях виливають серця, Вони чують той голос таємний, Що шепоче до серця співця. І того так здригаютсья гори, І того затихає ручай: Їм знайоме всесвітнєє горе І за згубленим […]...
- Аналіз вірша Тараса Шевченка “Мені однаково” Вірш “Мені однаково” входить до циклу “В казематі”, який створений в умовах ув’язнення поета як учасника Кирило-Мефодіївського братства. У цьому творі, написаному Т Шевченком у передчутті жорстокого присуду, звучать мотиви неволі, стійкої громадянської позиції, уболівання й туги за Україною. За жанром це громадянська лірика. Темою твору є роздуми ліричного героя над долею України. Ідея – […]...
- Ольжич Олег – Поцілуєш, різко і суворо Є. П. Поцілуєш, різко і суворо, А в очах – морозяна блакить, А в очах – розриви і простори… Ет, не нам, товаришу, любить! Ще зіниці тугою розкриті І сухі тривого. уста (Скоростріли мовкнуть, перегріті, І кіннота лаву розгорта… ) В ухах досі ще п’янюче-лунко Дзвін копит і скреготи землі… . . . . . […]...
- Леся Українка – Завітання В темну безсонную ніч, в передсвітнюю чорну годину, Втомленим очам моїм вельми дивна поява з’явилась: Темно-червонее світло, неначе той одблиск пожежі, Лихо віщуючий, темряву ночі розсунув. В світлі з’явилася генія темная постать. Довга та чорная шата, мов хмара, його покривала І хвилювала в повітрі, як море в негоду, Сталі холодної полиском крила широкі ясніли; Кучері […]...
- Тарас Шевченко – Мені однаково (Характеристика твору) Характеристика твору Тараса Шевченка “Мені однаково” Вірш “Мені однаково” входить до циклу “В казематі”, який створений в умовах ув’язнення поета як учасника Кирило-Мефодіївського братства. У цьому творі, написаному Т Шевченком у передчутті жорстокого присуду, звучать мотиви неволі, стійкої громадянської позиції, уболівання й туги за Україною. За жанром це громадянська лірика. Темою твору є роздуми ліричного […]...
- Юрій Андрухович – Ніч Ось тобі, вбога пуста голова, Перше знамення Різдва – Снігу добув ти для білих поем, Вітру черпнувши плащем. Крила не тут, але біль від крила На ніч прип’яв до стола – Мить, наче рибу, ловиш багром І повертаєш в огром. Тільки тепер вона має печать Віщих прозрінь і зачать. Є в ній зима – цегляні […]...
- Тарас Шевченко – Сонце заходить, гори чорніють Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє, Радіють люде, що одпочинуть, А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну. Лину я, лину, думу гадаю, І ніби серце одпочиває. Чорніє поле, і гай, і гори, На синє небо виходить зоря. Ой зоре! зоре! – і сльози кануть. Чи ти зійшла вже і […]...
- Павло Мовчан – Жертовник Жертовний камінь на узвишші, Хоч прохолов, та смертно дише… Скрізь хилитається полин І гіркоту свою колише У жилах скручених стеблин. Сюди весною, мов на свято, Приводили коня на страту, А згодом – і людей на згин Зганяли гуртом, як тварин. І побивав тут Каїн брата, І батька різав рідний син, Безлюдно скрізь – не видно […]...
- Олесь Гончар – Трансільванський марш Запасні в’яжу підкови До луки сідла. В чужі гори нам дорога, Ніби меч, лягла. Рвуться коні. Камінь дзвонить. Віддає луна. В межигір’ях, у бескеттях Гоготить війна. Буреломи та потоки, Та дзвінкі мости. Крешуть іскри на всі боки Чорні копити. Не впадуть на камінь роси, Бо ми вище хмар. В мене кінь не буде босий – […]...
- Семенко Михайль – “Потяг пролинув. Її вже нема… “ Потяг пролинув. Її вже нема. Зникли очі й веселий рот. Залишилась в уяві всмішка німа. Осиротів мій bloc-notes. 11. V. 1914. Київ...
- Мозолевський Борис – Скіфський степ Коров’як на могилі і тирса. Над могилою небо як дзвін. Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів. Здавна тут не любили халтури Ні в пророцтвах, ні в справах земних Мчали степом підпалені хури З брехунами-жерцями на них. Тут кипіла кривава робота, Коли обрій війною горів. І на горло карала голота За підступність і […]...
- Алла Вишня – Ворожка Липневі, м’ятні й безсонні ночі, В очах – вогні, а в косАх волошки, Лукавий усміх й зелені очі, В руках стихія, вона – ворожка. У серці море, бурхливі хвилі, В душі блакить й неосяжна даль, Все б підкорилося її силі, Якби не інших очей кришталь. В словах у неї вся мудрість роду, Косей русявих широка […]...
- Олесь Гончар – Був я в середні віки капітаном Був я в середні віки капітаном. Пропадав по тавернах веселих. І ще не дослідженим океаном Сміливо я плив на хистких каравелах, І відкрив я, упертий, мої острови, Де ні воєн, ні сліз не було, ні крови. Первісного неба краса полуднева, І вітер, і сонце, й зелені дерева!.. Коханка моя на імення Людмила Там щастя зі […]...
Твір на тему духовне переродження скруджа.