Олек Ніколассон – Битва при дар-даеллі
І зібрались війська попід мурами,
Попід мурами дар даеллі,
І, здавалось, солдати – зажурені,
Хоч вони ще із ночі в хмелі…
Кожен знав: битва буде останньою.
Кожен знав, та сміливо ішов,
І не вірив, що ранок застане їх
І що вітер овіє їх знов.
Вранці ріг заспівав, табір будячи,
Закликаючи в битву іти.
“Аби виспатись, смерть у вас буде ще,
Тож мечі оголяйте, брати!
Не чекайте на поміч даремную,
Як литаври “до бою!” проб’ють;
На богів не кладіться чи демонів –
Лиш на себе і зброю свою!”
… Сонце виповзло вранці над стінами,
Понад стінами дар-даеллі.
Очі воїнів, які не загинули –
У сльозах, і ледь-ледь у хмелі…
І здригнулось повітря прощаннями,
Доки ранок висушував кров.
Кожен знав: битва буде останньою.
Кожен знав. Та сміливо ішов.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Олек Ніколассон – Напиваюся, як у дешевих фільмах Напиваюся, як у дешевих фільмах, Самознищення – шлях до найвищих істин, Посипаючи рани морською сіллю, Залишаю свій мозок чистим. Кожен вечір вливає у мене холод, Випиваючи душу по чайній ложці, Вітер злий. вітер січня вбиває кволих. І чіпляє їх трупи на груди – Брошки. Якось порожньо. навіть, скажу, не “якось”. Я – як пляшка, повна […]...
- Олек Ніколассон – Коли настане мій час Коли настане мій час, хай буде, скажімо, листопад, Аби на чорних полях уже не лишалося збіжжя, Хай небо сталлю меча розбудить дощі і потопить Кордони сухих плям, знищуючи розбіжності Між сушею і морями. Хай звірі і неперелітні Птахи зберуться до мене, очікуючи поживи. Душа летітиме прямо угору, дорогою літа, До самого краю сцени, що за […]...
- Олек Ніколассон – Cтабілізуй життя, влаштуйся в офіс Стабілізуй життя, влаштуйся в офіс, Заведи сім’ю – тобі вже двадцять. Назавжди затям: Важливий – спокій, Тебе не вб’ють, якщо битви сняться. Відречись від мрій, Припини писати – На хліб і сіль цим не заробиш. Багато пий. В анонімних чатах виливай біль черговому роботу. Видирай очі за жирний кусень. Відкладай на тачку і на квартиру. […]...
- Олек Ніколассон – друзям дитинства Ми були, напевно, богами, Як згори дивились на місто – А воно стелилося дрібно, На шістнадцять поверхів нижче. Ми були овіяні снами – Літні діти з літнього тіста, Знаючи лиш добре і рідне, Те, що не змете і не знищить… Ми тоді сміятися вміли Набагато краще, ніж зараз, На своїм Олімпі стояли Й бачили довколишні […]...
- Олек Ніколассон – Уявляєш? Уявляєш? Травень, година шоста, і призахідне сонце гладить вікна, А автобус котить собі на захід, несучи тебе до рідного міста. Ти ніколи в ньому не будеш гостем, твоє місто – вічне, і ти в нім – вічний; Ти ніколи там не відчуєш страху. І тебе повітря в обійми стисне. І тебе вітатимуть всі будівлі, кожна […]...
- Олек Ніколассон – З ікони пантеїста дощ сочиться З ікони пантеїста дощ сочиться, Стікаючи по кепці прямо в душу. Ранкові перехожі – сонні лиця; Самотність у юрбі – як жаба – душить… Дорожня сумка здавлює долоню, У плеєрі – Бурзум із Луперкалем Останні клапті сну в мені хоронять. Цей літній дощ, як Більбо, має жало. Вагон півповний – буду оптимістом, В кутку чудове […]...
- Олек Ніколассон – АЕ IV (Феодали холодного лену) Сніг хрустить під ногами, неначе кістки, що зібрались за осінь і літо, Я не знаю, насправді, куди я іду, і не хочу про це дізнаватись. Я ховаю під каптуром роки й думки, щоб у березні їх відігріти, Ну а поки – лиш це, лише крига і ртуть, дві сестри, що знайшли в мені брата. Я […]...
- Олек Ніколассон – Колискова малим містам Всі малі міста вночі однакові – Павутина вулиць в тиші й темряві. Колісниця дня з сухими баками – На парковці, за нічними землями. Кроки гучно б’ють – там-тами спокою, Місяць щось під ніс собі мугикає – Щоб вірші складати в нього роки є, Доки ми розмінюємось криками. Стоквартирні новобуди-вулики (Вікна фосфорують – радіація) Вже покрились […]...
- Олек Ніколассон – Я прожив цілу сотню життів Я прожив Цілу Сотню життів: В літню спеку від сонця Мене Ховали Вінтерфелла стіни високі, Товсті, Давні башти, Крипти у темних підвалах. А коли, навпаки, сніги мели Наче в тому ролику “Фрозен Трона”, Я заходив У гамірні “Три мітли” Разом з Гаррі, Роном і Герміоною. І коли Хотілось Рубанути з плеча, І лишитись без імені, […]...
- Олек Ніколассон – Просто живи: ходи по вулицях Просто живи: ходи по вулицях, зустрічай захід, люби січень, У високій траві шукай кулі, монети та інші ознаки вічності, Говори мало, а більше – слухай, усміхайся людям, птахам, бідам, Що тебе спіткали. Молися духам, і вони будуть тобі віддані. Захищай слабших, шануй мудрих, та не дай себе їм ввести в оману, Поважай вайшіїв, як і […]...
- Олек Ніколассон – діти попелу, діти руйнації Діти попелу, Діти руйнації, Щасливе покоління дев’яностих – двотисячних… Коли нам виповнилося тринадцять, Ми думали, Чорт, Куди уже вище! Під сонця блиском Найбільшою відстанню Здавалась поіздка в село, До бабусі… В сімнадцять покинули рідне місто, Бо мусили. Діти змін, Покоління розчарувань і надій, Ми мали обладунок зі зверхності і спогадів, Написавши на форзаці “Ходжу по […]...
- Великая бородинская битва Битва при селе Бородино стала переломным моментом в ходе Отечественной войны 1812 года. Бесконечные мужество и отвага, проявленные русскими солдатами в этой битве, были отражены не только в исторических хрониках, но и в произведениях многих поэтов и писателей, вдохновленных великим подвигом своего народа. Стихотворение М. Ю. Лермонтова “Бородино” – это, в основном, бесхитростный рассказ старого […]...
- Юля Алейнікова – Вона палила. Їй було все рівно Вона палила. Їй було все рівно Скільки вона ще так проживе. Він бігав вранці. І було так дивно, Як вона чіпляє за живе. Вона не спала. Забувала про сніданки. І непристойно оголяла ноги. Він мав в житті лише одну коханку, Він не терпів інтиму без любові. Вона все цитувала Муракамі. (Ти знав як Муракамі любить […]...
- Краткое содержание Саги фантастические. Битва при Маг Туиред – Неизвестный автор (Ирландская литература) Саги фантастические Битва при Маг Туиред (Cath Muighe Tuireadh) (ХII в.) На северных островах обитали Племена Богини Дану, постигшие магию, чары и тайное знание. Они обладали четырьмя величайшими сокровищами: копьем Луга, мечом Нуаду, котлом Дагда и камнем Лиа Фаль, который вскрикивал под каждым, кому суждено было править Ирландией. Приплыли Племена Богини на множестве кораблей и […]...
- Ольга Кобилянська – Битва Кобилянська Ольга БИТВА Буковинські Карпати. Гора біля гори стоять разом в німій величі, одягнені в смерекові ліси. Різно сформовані, вганяються під небеса, стоять так нерухомо тисячі літ; кепкують собі з кожної зміни, що перед їх очима відбувається, розкошують у власній красі, свідомі своєї довічної тривкості,.. Багато пасем гір Кімполунзького повіту є ще вкриті пралісами. Темно-синьою […]...
- Бородинская битва – кульминация романа Л. Н. Толстого “Война и мир” 26 августа 1812 года решалась судьба России и русских людей. Сражение под Бородином у Л. Н. Толстого – это момент наивысшего напряжения, момент концентрации народной ненависти к захватчикам и одновременно момент окончательного сближения с народом его любимых героев – Андрея и Пьера. Бородинское сражение в романе описывается, главным образом, таким, каким его увидел Пьер Безухов. […]...
- Іван Андрусяк – сховатись за віспу за спини за виступи Сховатись за віспу за спини за виступи Обдерті сідниці стулити руками Чотири дороги спіткнулись об камінь Чотири дороги лишились обвислими На п’яту під ранок усе забувається Застигле каміння бійниці порожні Під мурами світу стоять обірванці Вижебрують хліба в богів подорожніх...
- Етюд про хліб – драч Іван Яйце розіб’є, білком помаже, На дерев’яну лопату – та в піч, І тріскотітиме іскрами сажа – Мініатюрна зоряна ніч. На хмелі замішаний, видме груди, Зарум’янілий, круглий на вид. Скоринка засмалена жаром буде, Аж розіграється апетит. В підсохлому тісті кленова лопата Вийме з черені, де пікся в теплі, – І зачарується білена хата З сонця пахучого […]...
- Олена Теліга – Радість Ой, не знаю, що то за причина – Переходжу обережно вулицю, І весь час до мене радість тулиться, Як безжурний вітрогон-xлопчина. До міського руху ми не звикли, А хлопчина рветься, як метелиця, Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли. І сама я на ногах не встою, Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю […]...
- Семенко Михайль – Атавіза Морок. Ніч. І блисне сонце, Зникне сну кошмар. Почуваю, що не сон це, Що в мені – пожар. Викличу я співи серця, Оживуть кущі. Ранок. Вранці сміле скерцо Скине обручі. Сиві прадіди забуті В грудях встануть враз. Встануть безвістю закуті, Вже в останній раз. Співи матері, почуті В колисковім сні – Всі слова перезабуті Забринять […]...
- Марта Тарнавська – Бібліотекарка У суботній ясний ранок Я дівчину зустрів: Зупинилася неждано, Сказала кілька слів: “Ах, яке чудове небо! Що чувати там у тебе? В бібліотеку мені треба Щоб ти мене провів.” Падав дощ в суботу вранці, Не знав я, чи іти, Щоб коханій Маріянці Лектуру віднести. Жду, і повна в мене тека. Чую голос десь далеко: “Я […]...
- Катерина Кочетова – Знав би ти, що всі вірші про тебе Знав би ти, що всі вірші про тебе, Знав би, як я згадую ті дні, Як вдивляюсь кожен вечір в небо, А в очах лиш відблиски сумні. Знав би, як утратив барви світ, Коли мить прийшла обійм прощання. Розцвіте, мов яблуневий цвіт, У серцях омріяне кохання. Знав би, як у снах мене тривожиш І стираєш […]...
- Дмитро Загул – “Серце одчинене. Слухаю… “ Серце одчинене. Слухаю. А сум – вітчим – Присікався до серця гадюкою Причин. За мурами ворога-настрою Марно час мій ішов… Я вірив одному пастирю На ймення – любов. А він гармонійною зливою Сіяв на серце лік І з ноткою журливою Прорік: “Знай, що в кривавих подіях Направиться кривда стара, – Вся, що навколо – мелодія, […]...
- Микола Руденко – Поезія – не жарт Поезія – не жарт… Вона – Це теж космічна битва. Вона і мати, і жона, Присяга і молитва… Є тіло, розум і душа – І все це прагне руху. Поезія для нас лиша Живі кристали духу. І кожен отакий кристал – Не паперовий клаптик: У кім вогню астральний шал, Зародження галактик. Якщо серед нових машин […]...
- Ірина Саковець – Ніхто й не говорив, що буде легко Ніхто й не говорив, що буде легко, Ніхто не завіряв, не обіцяв, А я в обіймах нищівної спеки Шукаю риси рідного лиця. Ім’я твоє шепоче небо стигле. Прошу, блакитне, лиш не забирай!.. Війна копає все нові могили, Зросивши горем ідилічний край. А ти топтав ці принебесні трави, Надійно зводив дім, і що тепер? За стінами […]...
- Іван Світличний – Парнас І враз ні стін, ні грат, ні стелі. Хтось невидимий ізбудив Світ Калинцевих візій-див, Драчеві клекоти і хмелі, Рій Вінграновських інвектив, Чаклунство Ліни, невеселі Голобородькові пастелі І Стусів бас-речитатив. Парнас! І що ті шмони й допит? Не вірю в будень, побут, клопіт – В мізерію, дрібнішу тлі. Вщухає суєтна тривога. І в небесах я бачу […]...
- Борис Грінченко – Нудьга Холодно, сумно; під хмарами сірими Небо сховалось усе; Вітер гуляє полями змокрілими, Негідь, тумани несе; Мокрий туман той прослався над селами І на деревах повис, Скрізь з краєвидами ти невеселими Тільки й зустрінешся – хоч не дивись! В полі немає тобі і пташиноньки, Ані комашки нема – Все поховала, усе до билиноньки Осінь похмура сама. […]...
- Микола Вінграновський – Сільська поема На сірому крилі, на скіфській сірій ночі, Де все жага, і доля, і мана, – Лілова тінь весни, грози вишневі очі, І ти, моя любове, не сама! Я знав цю землю голодом у чунях, Арійським запахом бензину і хреста… Прогрілися сніги, і на снігах очуняв Той крок зерна, що йти не перестав. Як він пішов! […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ідеал На синьому безмежжі океану, Де не догляне навіть людське око, Високо, аж до хмар, в імлах глибоко Самітний острів серед хвиль пеану. На острові, так каже казка, Теменні скарби десь лежать закляті. Горять моряцькі очи у завзятті, Жага бушує в душах буйно й баско. І вітер дме, і буря тне у парус, А човен щоглами […]...
- Микола Вінграновський – Горить собі червоний глід в ярах Горить собі червоний глід в ярах, По вибалках, по балках в павутинні. І сірим стовпчиком посвистує ховрах Попід сорочі гнізда у шипшині. Цвіте останньо й дрібно покрівець Біля собачих буд і при криницях. Все буде так, як нам воно присниться, Все буде так, як скаже нам кінець. А буде так: червоний глід в ярах, І […]...
- Кацай Олексій – Слова Слова – це лиш відлуння биття сердець, Крихка луна, що сиплеться зо склепінь Навіченьки забутих храмів Разом з прадавнім космічним пилом. І кожен ранок ми знов полощемо Горлянки, вимиваємо звук із вух Та й сунемо в галасливі будні Чисті, напахчені. Але безмовні....
- Микола Вінграновський – Пісня про життя Заспіваю твоє ім’я, Твоє тихе ім’я вишневе, Де між хмарами обійма Свою ніжну дорогу небо. Де горить під зорею мак І говорить гроза з грозою, Переманює – перейма Хвиля хвилю попід горою. Заспіваю твою любов У великій твоїй дорозі, В тій дорозі, де й я ішов В кароокій рясній тривозі, Де цілує росу роса, Де […]...
- Юрій Андрухович – Птахорізка СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Це рясне гуляння вбогих при музиці, Під мурами, де випивка і тінь. Це триває свято поїдання птиці При світлі відлітань і тріпотінь. Треті птиці лунко прокричали ранок, І ринок забуяв, як райський ліс. Тож тяжкі тіла знекровлених коханок Закутує в пітьму пан птахоріз. По його […]...
- Ольга Анцибор – Сьогодні день народження коханого Сьогодні день народження коханого І я його раненько привітаю, І на початку свята довгожданого, Скажу йому, як ніжно я кохаю. Йому дарую сонечко грайливе, Дарую ранню зірочку у небі, Сніжинку білу – неповторне диво, І щастя стільки, скільки йому треба. Хай мрії здійсняться найзаповітніші, Йому бажаю доленьки щасливої, Хай кожен ранок розцвітає квітами, Хай щастя […]...
- Минає день Минає день, минає тиждень, Минають місяці, роки, А ми живем. Ами живем! Живем понад усі гріхи, Гріхи минулі і майбутні І забуваєм, що було… Яке то жастя! могло б бути, аби тебе і незабути І незабути кожен час Коли любов була у нас. А може й горе!? Ти уяви лиш на хвилину, що Кожен день […]...
- Микола Вінграновський – Поглянь і глянь Поглянь і глянь: з-за весен зими стали. Настав той день, я думав – промине. Осінніми імлистими устами Не бий, не ріж, не дорізай мене. Дивись: моря. дивись: мій погляд – поле. В легкій руці легке перо ячить. І степ за полем, щастя попід болем, Попід тихеньким болем, що мовчить. Не йди, а глянь. дивись, пошерхотіли […]...
- Леонід Глібов – Ой не цвісти калиноньці Ой не цвісти калиноньці В зеленім гаї, Не гуляти козакові У ріднім краї. Ішов козак дорогою Не в Крим, не по сіль, Зустрілася пригодонька – Вдовина постіль. На білії подушечки Головку поклав, – Забув тую дівчиноньку, Що дома кохав… Ой не цвіте калинонька В зеленім гаї, Плаче нишком дівчинонька У своїм краї. Ніхто в світі […]...
- Олена Теліга – За кордоном ЗА КОРДОНОМ Ех, в експресі світлому, блискучому З головою у вікні за шибою, Над річками полечу, над кручами, Десь далеко, там, де щастя здибаю. Біля станцій з паннами самітними, Біля сіл з обвітреними стріхами, У купе з лавками оксамитними Пронесусь, вагонами вколихана. Там, де шини розлетяться стрічками, Де реклами зацвітуть над стінами – На двірці […]...
- Дмитро Павличко – “Як би я знав, де ти живеш… “ Як би я знав, де ти живеш, Дивився б крізь вікно знадвору, Як ти виходиш із одеж, І входиш в мрію снів прозору. Я там стояв би цілу ніч, Щоб знову бачити, як вранці Злітає сон із твоїх віч, І ти встаєш в прозорій тканці. Та я не знаю… Не дано, Бо ми з тобою […]...
- Вірші українських класиків про природу – дивувалась зима (Збірка) 1971 рік, видавництво “Веселка” Для дошкільного віку Автори: Українка Леся, Щоголів Яків, Франко Іван, Шевченко Тарас Леся Українка СПИТЬ ОЗЕРО… Спить озеро, спить ліс і очерет. Верба рипіла все: “Засни, засни… “ І снилися мені все білі сни: На сріблі сяли ясні самоцвіти, Стелилися незнані трави, квіти, Блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі Спадали з неба […]...
Что есть красота по рассказу вп астафьева.