Олекси Стефановича – Жабиний хор не дасть собі спокою
Є. Маланюкові
“Занадто панська – Польща. З нею важко.
Гидке – московське: вірний твій холоп,
Сміття твоє, підніжок твій Івашко.
З такими жить – добра нам не було б.
Туди нам треба глянути, за море.
Хоч і далися турки узнаки,
Та тільки з ними лад якийсь утворим.
О Боже, пронеси часи тяжкі”.
І, може, й блисла би, соколю-вовче,
Одна усім просторам булава,
Коли б не поховало Ярополче,
Коли б не погребла тебе Москва.
Прага, 1924
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Олекси Стефановича – Просто. Не йти праворуч Просто. Не йти праворуч Ані ліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А вдалині – мета. Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись – тіло, Але ніколи – дух. Прага, 1936...
- Олекси Стефановича – Сон Перуна Зростає грім дніпрових струн, Замурували хмари обрій… Як ніч, нахмурився Перун, – Його обурив сон недобрий, Таке ввижалося йому: Чужий, нахабний хтось приходив І насміхався: “3атамуй, Коли ти бог, дніпрові води… “ І котить гнів стара душа, Кремінно витесана з дуба: У хмарах – темрява й пожар, У хмарах – рокоти і труби. Реве та […]...
- Олекси Стефановича – Вічна слава Доби славної та великої Піднесемо ми корогви! Буде хвала йому, тому рикові, Тому львиному – “йду на ви!” Слава князеві недосягнена: Він як пард ходив, був як тур. Слава часові, коли загнано Руський цвях в царгородський мур. Слава лицарям: над їх чолами Нахилялась лише гроза. Їм за п`угари були ш`оломи. Годував їх кінець спис`а. Славмо […]...
- Олекси Стефановича – два Вони встають живими у словах: “Смієшся ти, а я ридаю, друже”. Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе, Так не сміявсь, не плакав у віках! З того плачу котився небом жах, Того сміху і пекло не заглуше… Їх два було, чиє ширяння – дуже, Чиє крило – напруга і розмах. Та рід й земля, що […]...
- Олекси Стефановича – Молитва О Ти, що тамо, де Почаїв, Під небом вставши голубим, Далеко в простори засяяв Золотоглавієм своїм, О Найсвятішая, Єдина, До стіп схиляюся чиїх, Умилостив свойого Сина, Щоб від одра її воздвиг! Прага, 1926...
- Олекси Стефановича – Недобре Багрим, недобрим колом, Так, мов його не треба, Так, як іще ніколи, Сонце упало з неба. Дням голова відтята, Захід – кривава повідь. Щоб море вогню залляти, Вилили море крови. Багато крови, багато, Та ради не дасть огневі, – От-от він прорве загати І рине по всьому небі. Пожар півнеба кривавить. Мовчать на дзвіницях дзвони. […]...
- Олекси Стефановича – Сокіл Сокіл літа високо, Сонцю і бурі-січі Остре соколе око Дивиться просто в вічі. Кігті – кігтити хмару, Дзьоб – щоб її клювати, Крил замашних удари – Рвати її на шмати. В кожную мить готовий Кинуть кубло колюче, – Зринуть, як стріл раптовий, Що неминуче влуче. Сокіл літа високо. Сонцю і бурі-січі Остре соколе око Дивиться […]...
- Олекси Стефановича – Сонет Із Подєбрад до Праги і назад, Щоб завтра знов полинути, як птиця, Якій ніде надовго не спуститься, Якій простір і вітер, а не сад. Хай вигнання часами у стократ Бува темніш і тяжче, ніж темниця, – Іще ясніш і різьбленіше сниться На чорнім тлі золотоверхий град. Давно душа подружена з піснями – І виться б […]...
- Олекси Стефановича – Юрій У силі своїй – всепотужний. Краса його – криці краса. В десниці спис харалужний І смерть на вістрі спися. Вже давнім затяте змагання, Та досі комонь пам’ята Храпке гадюче харчання, І кров, і хряскіт хребта… Німіють. В майбутньому зриться Борня незрівнянно тяжка, І лита з криці десниця Списа міцніше стиска. Прага, 1934...
- Олекси Стефановича – Плач Ярославни Мури якісь, хтось ридає на мурах, А перед мурами степ… Де б це, скажи мені, вірний мій джуро, Ми опинилися, де б? Мрія далека про соняшний виплив – Пасмуга світла бліда. Хто це отрути смертельної випив, Хто це так рано рида? Чуєш? Зозулею хоче злетіти, Хоче у далеч кудись… Чув те квиління жіноче, що вітер, […]...
- Олекси Стефановича – Крізь смерть Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Їм шати залляла кров, На шмати – їх корогов, Та кожен, кожен із них Смертю смерть поборов. Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Прага, 1933...
- Життя і творчість Олекси Стефановича Життя і творчість Олекси Стефановича Олекса Степанович Степанович Олекса народився 5 жовтня 1899 р. в селі Милитині Острозького повіту на Рівненщині в родині священика. У 1919р. закінчив Житомирську семінарію. В 1922р. емігрував, навчався на філософському факультеті Карловського університету в Празі, а згодом відвідував літературно – мистецькі курси Українського вільного університету. У 1944р. жив Міттенвальді (Німеччина), […]...
- Леся Українка – “Хто дасть моїм очам потоки сліз?” Хто дасть моїм очам потоки сліз? Ні, нащо сльози, то ж не сніг нагірний, А туга щонайглибша має литись Гіркими хвилями. Нагірний сніг ще може Розтати від проміння весняного, В долину збігти джерелом раптовим, А на верхів’ї, що біліло снігом, Віночок зацвіте рясних квіток. А туга… се, як море: перекотить Всі хвилі, з краю в […]...
- Леся Українка – “Що дасть нам силу?” (Апокриф) Розпечений весняним гострим сонцем Пашить Єрусалим. Проміння біле Від білих стін і вулиць відбиває, Ряхтить вогнем на золотих покрасах Царських палат, ворожі блискавиці Запалює на кожнім римськім списі, Кладе вінці на шоломи спіжеві Центуріонам – блиск, вогонь і пал! Єрусалим готується до свята. Жінки начиння миють у потоці, Бряжчать мідяні кухлі, грають іскри Від […]...
- Дмитро Загул – “Бувають хвилини спокою порожнього… “ Бувають хвилини спокою порожнього, Без бурі, Без болю, Без волі… В безодні знесилля німого Дрімають придушені болі – А серце байдужне до всього Непевного, злого, тривожного. Здається, Що ти десь далеко закинутий Від радощів, суму та й горя… Здається, що все тільки спиться На споді глибокого моря – А десь над тобою сміється Світ сонця, […]...
- Юрій Андрухович – Що хочеш ти? Спокою під крилом Що хочеш ти? Спокою під крилом Оцього даху, що гримів, як бубни, Коли кохання, рятівне і згубне, Вривалось, ніби вітер, напролом, І ми кружляли!.. передзвони рук, Тугих і чистих, наче мокрі весла, Будили нас, і ніжні рукомесла Витворювали промінь, пісню, звук. А нині ми завмерли, як зима. І ти така, немов ідеш сама Кудись, де […]...
- Якими я уявляю собі козаків після прочитання повісті “Іван Богун” Мені завжди подобались розповіді про наше славне минуле. Захоплюючі події: славетні бої, хоробрі козаки, Січ, Гетьманщина… Я дізнався з повісті Якова Качури “Іван Богун”, що Іван Богун був лицарем, одважним воїном. Він дотепний, гордий, сміливий, завзятий. Його постать є центральною в повісті. Мені дуже сподобалась його поведінка, коли він був зв’язаний у пана Чарнецького. Його […]...
- Грицько Чубай – Зламаймо свого спокою канони Зламаймо свого спокою канони, Спалім до свого спокою мости. Візьмім на плечі небо, що дано нам, Щоби його по світу рознести. Хай буде всім і радісно, і сумно Зачуть висотний дих його вітрил. … Несім для днів прозорість світлодумну, Для вечорів – розмай червоних крил. Несімо для світань блакитні мева, Несім для ночі зоряні плащі. […]...
- Олександр Олесь – “Ні, забуття не дасть мені й сама природа… “ Ні, забуття не дасть мені й сама природа… Нехай вона і дивна, й молода, Але її краса і врода Твою красу і вроду нагада. До моря б я побіг, де лащуть берег хвилі, Але мені згадаються в той час Твої і ласки, й руки білі, Що на плечах моїх були не раз. Я втік би […]...
- Іван Франко – Vivere memento! Весно, що за чудо ти Твориш в моїй груди? Чи твій поклик з мертвоти Й серце к жизні будить? Вчора тлів, мов Лазар, я В горя домовині – Що ж се за нова зоря Мені блисла нині? Дивний голос мя кудись Кличе – тут-то, ген-то: “Встань, прокинься, пробудись! Vivere memento!” Вітре теплий, брате мій, Чи […]...
- Катя Гуйван – душа махне собі “на душу” 300 грам Душа махне собі “на душу” 300 грам І упаде у тілі без свідомості… Без сумніву в думках і їх прозорості Лиш тіло утрясе весь той бедлам І знов запАлить в стані невагомості… А як допАлить три чи, може, п*ять Поштучно видихаючи напруження… Душа завжди раба свого “одужання” І очі, що від неї пломенять Покажуть всім […]...
- “Той, хто дасть селянам землю, той здобуде душу народу” (за романом Уласа Самчука “Марія”) Мало знайдеться не тільки в історії України, айв історії світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років. Голод – це не тільки смерть фізична, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Який зміст несе в собі слово геноцид? Геноцид – це злочин, який засуджує цивілізований світ і […]...
- Іван Андрусяк – я уявляв собі смерть не такою Я уявляв собі смерть не такою Наївно вірив Що нестямний оргазм страху Рвучко жбурне мене Поза межі болю А насправді все чую Все бачу Але ж достоту мертвяк Ні застогнати Ні затремтіти Ані рухнутися Ніби просяклий страхом і терпінням Став персонажем баєчки Про доктора тульпа І лиш доходяга студентик Длубається мені в мозку якоюсь хріновиною […]...
- Аналіз вірша “Вчись у природи творчого спокою” Плужник ” Вчись у природи творчого спокою ” аналіз вірша – тема, ідея, художні засоби, жанр, віршовий розмір та інші питання розкриті в цій статті. Вірш “Вчись у природи творчого спокою” Є. Плужник Збірка – “Рання осінь” Жанр: пейзажна лiрика Рік написання: 1927 Тема: взірець для творчої людини – природа, у якій все гармонійно поєднане, включене […]...
- Віктор Непомнящий – Я знайшов собі іншу Я знайшов собі іншу, вона схожа на тебе, Померли надії на нас і на наше майбутнє, Нам більше бачитися з тобою немає потреби, Але знай, ти для мене залишишся незабутня. Ти не мій ідеал – в тебе надто багато недоліків, Хоча полюбив я тебе через них, і твої проколи, Ще багато зламається душ, безліч стане […]...
- Юрій Андрухович – Арія Олекси Розумовського Єлисавет божественна Феміна з меду й криці У вінку монархинь окраса белль-роз Аки змій залізши я до лігва цариці Арлекин єхидний підступний малорос Гоп-ля фортуни фаворит цур обаво згинь Голова відвалиться хіба від забав Напудрений троянець (троянський кінь) Августійше серце в кишеню забрав Похукав Розтануло Так зійшов указ Гетьман у перуці гуляй лицарство славне Голови […]...
- Микола Руденко – Ми матері собі не вибираєм Ми матері собі не вибираєм – Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь не здужав ти. Там народився, де дідівське слово Вельможний хтось холопським охрестив. І тільки небо високоголове Твоїм пісням нашіптує мотив. Припавши вухом до річок і суші, Воно вслухається в думки незлі. І марять душі, непокірні […]...
- “Я вибрала долю собі сама… “ Є такий вираз – “жіноча поезія”. Щось зневажливе відчувається в ньому, щось “другосортне”. Анна Ахматова не виносила навіть слова “поетеса” і завжди називала себе тільки поет. Але історія літератури реабілітувала жіночу поезію, бо справжній митець – чоловік чи жінка – поєднує в собі мужність і чуйність, відвагу і лагідність. Ліна Костенко в поезії не зрікається […]...
- Образ селянина Данила – героя оповідання Б. Грінченка “Сам собі пан” Образ селянина Данила – героя оповідання Б. Грінченка “Сам собі пан” Борис Грінченко мав надзвичайно розвинене почуття національної гідності. Він страждав за ошуканий народ, у якого забрали його славну історію й можливість розвивати свою мову та культуру. У творі “Сам собі пан” Б. Грінченко майстерно протиставляє почуття власної гідності, дотепність, статечність селянина Данила грубості й […]...
- Микола Вінграновський – Новорічна заяча пісня Хоч раз на рік ми можем не бояться – Діду Морозе, ніс нам холоди! Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці, І ти, лисице, ти з біноклем не ходи! Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, – З капустою у діда пироги! І лише літо нам оте, яке ще буде, Щоб ми до […]...
- Юлія Мусаковська – Знайди собі жінку для життя Знайди собі жінку для життя, Для продовження роду, Для праці, Для збереження традицій і звичаїв. Жінку, яка відлипає, мов тісто від пальців, Коли її достатньо вимісиш. Жінку, яка крохмалить постіль і сорочки, Має маленьку родимку на верхній губі, Знає дати народження всіх твоїх родичів, Не забуває спитати, Чим ти сьогодні обідав. Жінку, яка розуміє з […]...
- Сам собі пан (дуже стисло/скорочено) – Грінченко Борис Селянин данило розповідає про пригоду, яка з ним сталася. Схотілося йому дізнатися, як то пани живуть. Тому він вирішив спробувати, чи може мужик бути поряд з паном. Перш за все вирушив на станцію та купив білет у перший клас. Здивувався, що касир йому нічого не сказав. дорогою кондуктор намагався його зупинити і відправити у вагон […]...
- Дмитро Павличко – “Я пригадав собі один стіжок у горах… “ Я пригадав собі один стіжок у горах. З молодика сідав на нього срібний порох, А я лежав на нім тихенько, наче звір, І поглядом ловив сліди падущих зір. Я ждав, коли прийде косуля їсти сіно, Вона приходила щоночі неодмінно, Тремтяча, як зоря, що впала в темнику! Я ж оглядав її, рожеву й боязку… Хотів би […]...
- Бути щасливим (за твором “Скарб” Олекси Стороженка) Олекса Стороженко народився 1805 року в селищі Лисогорах на Чернігівщині в родині офіцера, нащадка давнього козацького роду. Потім він навчався в губернській гімназії міста Харкова. Олекса також служив у війську, брав участь у російсько-турецькій війні. Після відставки він став чиновником. Спочатку Олекса писав російською мовою, зокрема це роман “Брати-близнята” і різні оповідання. Друкував він твори […]...
- Хочеш бути щасливим – будь! (“Скарб” Олекси Стороженка) (1805-1874) Народився в с. Лисогорах на Чернігівщині в родині офіцера, нащадка давнього козацького роду. Навчався в губернській гімназії м. Харкова. Служив у війську, брав участь у російсько-турецькій війні. Після відставки став чиновником. Спочатку писав російською мовою (роман “Братья-близнецы”, оповідання). Друкував твори у журналі “Основа”. Окреме місце в доробку українською мовою займають гумористичні оповідання (“Скарб”, “Вуси”, […]...
- Чекаю дня, коли собі скажу… – Костенко Ліна Чекаю дня, коли собі скажу: Оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як злякаюсь: а куди ж тепер?! Уже вершина, де ж мої дороги? … Він був старий. Старий він був. Помер. Йому лизали руки епілоги. Йому приснився жилавий граніт. Смертельна туга плакала органно, Він […]...
- Яким я уявляю собі майбутнє Елізи Дулітл П’єса Бернарда Шоу “Пігмаліон” була написана у 1913 році, невдовзі перед початком першої світової війни, за мотивами міфа про скульптора Пігмаліона, який, створивши статую прекрасної Галатеї, закохався в неї до нестями й силою свого кохання за допомогою богині Афродіти зумів вдихнути в неї життя. Закінчується цей давньогрецький міф щасливим союзом Пігмаліона та Галатеї. У версії, […]...
- Біографія Олекси Слісаренка Олекса Слісаренко (1891-1937) Слісаренко Олекса Андрійович народився 28 березня 1891 р. на хуторі Конівцов, Шатовської волості, Вовчанського повіту на Харківщині (нині село Шипутове, Великобурлуцького району). Батько майбутнього письменника, Андрій Прокопович Снісар, назвав свого сина, свою п’яту дитину, Олексою. А під час хрестин глухуватий піп записав хлопчика сином Слісаря (звідси й пішло Слісаренко). Багатодітна сім’я Снісарів, […]...
- Сама собі я ворог Який же ти величний, непідступний І кров твоя, немов гарячий лід… Навіщо ж ти залишив в мені згубний Любові слід, такий пекучий слід. Пекучіший за лаву у вулкані, Яка все не стихає та кипить Та, що я розумію у коханні? Як розум спить, а серце ще болить. Кохання зле – сама собі я ворог. Кохання […]...
- Юрій Іздрик – Збережи в собі Збережи в собі те що ніяк не вдається назвати Збережи в собі все що існує як чиста можливість Імена вигорають зникають і назви і дати Розсипається все що здавалось міцним і важливим Збережи в собі вірність на вістрі холодної зради І густі переливи кольорів на райдузі ока Збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах І […]...
Лорка належить до.