Олексій Чупа – Перед артобстрілом

Related posts:

1. Олексій Чупа – Praga. Хворий Ти мрієш про Прагу – мені її досить. Я хочу туди, де дахи по-дитячому теплі. Мені вже набридла готика й ця нескінченна осінь. Хочу додому. Мені тут – нелегко. Пронизлива Прага зривається в крик І дряпає ранок хрестами соборів. А я п’ю малиновий чай, мені не щастить Уже другий день прокидатися хворим. Провідай мене, підіймайся […]...
2. Олексій Чупа – Я гойдаюся у тобі Я гойдаюся у тобі (відчуваєш?) хвилею, хвилею, Морем всередині, знаєш, таким прозорим, до самого дна прогрітим. Я скаженію, дурію, бурхливію, Коли не потрапляю з тобою в один досконалий ритм. І наші човни ледве-ледве тримаються на плаву, Тіло моє хитке каламутить, у порох його розмелюють жорна. Я хитаюся у тобі, я реву, І твій голос стає […]...
3. Олексій Чупа – Осінь нас застібає, начебто малюків Осінь нас застібає, начебто малюків – на всі гудзики, Вірш визріває в горлянці, а вже за хвилину – стих. Ми довіримось тим, хто відкриє нам гігабайти нової музики, Ми покохаємо тих, хто нас витерпить до вихідних. Осінь нас розбирає й збирає, як пазл, Засинає смішним кошеням на дитячих колінах. Стрімко міняються звички: якщо ночівлі – […]...
4. Кацай Олексій – Вертаємось Пропахнувши торішнім листям, Вкриває ультрафіолет Моє загублене князівство На найзабутішій з планет. Бузкові хмари видихає Заслаблий вітер зорь крихких. Безгучно час перетерає Залізні клямри брам важких. В степах зотліли хоругви… Піском розсипалися гори… Але серед розрив-трави Блищить магічне коло. Ковзну я в нього у пітьмі І з цим полине рухом Самотньо-гордий звук сурми Руїн тріумфом. […]...
5. Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха… “ Над лугом птах диму Маха, перебарвлює трави, Ширяє над ними, холоне над нами. Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні, Плавкими медами З’єдалися наші долоні… Чого нам ще треба для певності в щасті? – Летять поза небом напасті крапчасті, І олово в кулі само по собі завершилось – Ми ж міцно тримаєм в губах горошини… […]...
6. Кацай Олексій – Полярні зірки Зірка Полярна Мені сьогодні наснилась Що змерзнувши полинула у ніч До моєї домівки І біля груби скрутилась Неначе зморена срібляста кішка Вранці Мільйони нових зорь Зажевріли За вікном Здавалось пішов сніг та виявилось що я Літав уві сні й прокинувшись забув Приземлитися....
7. Антонич Богдан-Ігор – Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, Що гіркотою налили пісні, Тривожними питаннями лягають на уста, Вкривають обрії, мов непрозора мла густа, Примарами карають нас у сні Похмурі дні, суворі дні. Гарячкою попалені шепочуть губи: Що буде? Даремно торгає рука вузли кошлаві, Даремно грубу петлю рве, що шию давить. Усюди Блукаючи в нестямі, зір дороги губить. Похмурі дні, […]...
8. “І перед нею помолюсь, мов перед образом святим тієї матері святої… “ Життя нашого народу в середині XIX століття було тяжким, бо більша частина українців була покріпачена. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Слабка від природи, вона працювала і на панському, і на власному полі, мусила коритися і панові, і чоловікові, який часом міг зірвати на ній злість, яку накопичив за багато підневільних років. […]...
9. Кацай Олексій – Старики Шкутильгаючи йдуть дні У пітьмі як по стерні І роняє метеорів Краплі-сльози вогняні Ніч жаліючи їх нишком Вже і вітер ходить пішки А за пагорбом що снить Пагорбоненятом Сонях ледве мерехтить Жовтим циферблатом....
10. Кацай Олексій – Вітер яблуковий Вітер яблука з гілля зриває, Наче зрива стоп-кран… Одначе йому не щастить ніяк Припинити рух, Щоб досхочу, До знемоги їх наїстись. Він, Єви зачіску розпатлавши, Розпачливо щось кричить, Втиха і зника, Яблук пахощами просякнутий. … З падалки в спину вітру Дивиться черв’як....
11. Кацай Олексій – Ми завжди потрібні й своєчасні Ми завжди потрібні й своєчасні Бо життєвий хитросплет подій Навіть у жахливості прекрасний І солодкий в гіркоті своїй Ось котаючи слова по роту Я вчуваю цього світу суть – Притаманний плоду присмак поту Як вітри дерева не перуть Притаманно нам біля дороги У садів тих втиснувшися тінь Раптом прокидатися мов спогад Про причетність дня до […]...
12. Кацай Олексій – Буття Незграбний вітер віхоли хвостом Гатив у хмаровища шкаралущу А я плив навздогін за тим плотом З якого впав у воду холоднющу З колод слизьких на ньому небокрай На ньому й пози людські позалюдські Але усе ж це згублений мій рай Що може вир здолати страхопудський Праворуч воду всмоктує багно Ліворуч ніч пашить вогненним смерком Та […]...
13. Кацай Олексій – Пуп’янок Звивається сузір’їв огудиння Перетинаючи Чумацький Шлях І пуп’янок з рипучого каміння Гойдаючись на зоряних вітрах Здіймається кудись Протуберанці Кружляють як вогненні упирі Та надсилає він вночі і вранці Биття сердець ледь чутні позивні І в неродючій тиші заплетає Стеблом орбіти відстані круті Бо він з насіння достеменно знає Що у природі мертвого немає Що всесвіт […]...
14. В чем Некрасов видит свой долг перед народом и какие задачи ставит перед искусством своего времени? Долгое время в Н. А. Некрасове видели общественного деятеля, но не поэта. Его считали певцом революционной борьбы, но нередко ему отказывали в поэтическом таланте. Ценили гражданский пафос Некрасова, но не силу его поэтического слова, красоту изобразительных средств, новаторство в тематике поэзии… Между тем Некрасов стал первым поэтом, “лиру посвятившим народу своему”, проникнувшимся народным духом. Творивший […]...
15. Мисик Василь – Перед жнивами Сорочка прилипає. Гаряче. Стовпіє сонце в плесі. Налилося І втомно жнивареві на плече Злягає огрядне, важке колосся. Повільний вітер ледве чутний дзеньк Од кузні донесе та й знов затнеться. По вінця обрію налитий день До вечора стоїть і не схитнеться. Під шепіт нив, під пісню молоду Встають по черзі дні напрочуд гарні, І мужнє сонце […]...
16. Ольга Анцибор – Не зраджуй, мила!… (переклад з Василия Федорова) -Не зраджуй, мила! – ти просив коханий, -Не зраджую я – доказів шукаю, Що ти найкращий, любий і жаданий, Бо як же я без порівнянь це взнаю!...
17. Дмитро Загул – Перед осінню Люба! Літо минуло, Осінь холодна йде… А мені з тобою зустрітись Не довелося ніде. Де ти тепер – не знаю, З ким ти проводиш дні, Що на мої привітання Не відповіла мені? І тільки спомину промінь Єднає наші думки; А туга до серця дзвонить, Як дотик твоєї руки. Довго на тебе ждав я, І жервів […]...
18. “… І перед нею помолюсь, мов перед образом святим тієї матері святої” (образ матері у творах Т. Шевченка) Рано втративши матір, яку “ще молодою у могилу нужда та праця положили”, Т. Г. Шевченко все життя тяжко відчував своє сирітство. Йому все життя бракувало материнського піклування, материнської ніжності. Можливо, саме тому поет з особливою повагою звик ставитися до материнства. І це відбилося у його творчості. Гортаючи сторінки “Кобзаря”, ми постійно зустрічаємо образи матерів. Різні […]...
19. Кацай Олексій – Егей музики! Егей музики! Віє знов колючий вітер мандрів Готичні простори небес Із обріїв здмухнувши Та й кинувши в безодню Нестворених мелодій Які вагою небуття Розплескані до звуків Егей музики! Нас настав світила колоталом В нового ранку мідний дзвін Несамовито бити Й прочан вагантів Кобзарів До корабля скликати Що бовваніє мов орган У центрі космодрому Егей музики! […]...
20. Кацай Олексій – Вогнептах Де зорі блищать мов облізлий той хром Де хмари із обрієм скуті Воруше пташина вогненним крилом Щоб темряву з неба здмухнути Не в змозі злетіти мабуть що від ран А може ще дуже зарано Проте вже минуле зникає і нам Лишає лиш пасма туману І вже розпросталися крила у світ Проміння лийнувши убоки І вже […]...
21. Герасим’юк Василь – Здалеку надходять Здалеку надходять. Із душі Тихої – Ще жовта й старовинна… Афин запах, Потім запах сіна. Потім ночі, дні й роки – чужі. Афин запах! Стільки – не зібрать – Гребінками гори прочесати! Запах сіна афинниковатий, Де сніги, Міста, Сіна стоять… Де старий, невиспаний візник Звівся! – На вітрах волосся й руки. А над ним викруглюються […]...
22. Відповідальність митця перед майбутнім (за творчістю О. Гончара і О. Довженка) Олесь Гончар у романі “Собор” піднімає важливі питання збереження людських душ, пам’яток історії і культури, рідної землі. Він з душевним болем пише про зруйновані собори, про прогіркле від заводського диму повітря. Письменник поєднує, зіставляє між собою мить і вічність, піщинку і космос, людину і природу і тривожно питає: “Що буде з нами? З людьми, заводами, […]...
23. Поезія М. Рильського “Перед грозою” Поезія М. Рильського “Перед грозою” Літературне життя М. Рильського тривало близько п’ятдесяти років. Поет залишив нам багато цікавих, проникливих, чутливих віршів. Тема природи близька поетові. Він спостерігає та розуміє найменші зміни у ній і передає їх у своїй поезії. Вірш “Перед грозою” переносить нас у пізню весну, коли вже відцвіли дерева, осипалися пелюстки, а все […]...
24. Вінграновський Микола – Червоний светр Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі. Лимонний вітер задмухав понаддніпровий вечір… Так це було спочатку: ніч і зойки сойки в плавнях… Темнавнй вітер, темні губи й темні трави травня. 1963...
25. Перед грозою – Рильський Максим Старайся наблюдать различные приметы. А С Пушкин Натрудившися у квітні, Перецвівши у маю, Йдуть дерева передлітні В повінь лагідну свою. Пелюстки зронивши в ноги, Ждуть у зав’язі вони Благодатної вологи З рук дозрілої весни. На траві роси немає, Дим прослався над селом. Землю ластівка черкає Розтривоженим крилом, Горобці в піску сипкому – Ніби діти у […]...
26. Кацай Олексій – Квітка Хоч всеньку ніч краплинки зорепаду Шукай, та їх не знайдеш ти ніде, Бо тільки-но зоря на землю пада, Вона відразу квіткою стає. Горить її проміння – не згорає, Згущавившись у теплі пелюстки, І пахощі чужого небокраю Усе живе бентежать навкруги. Пітьма враз розсипається на світло, Вогнем стає повітря синє скло І ось летять до зірки, […]...
27. Олек Ніколассон – Напиваюся, як у дешевих фільмах Напиваюся, як у дешевих фільмах, Самознищення – шлях до найвищих істин, Посипаючи рани морською сіллю, Залишаю свій мозок чистим. Кожен вечір вливає у мене холод, Випиваючи душу по чайній ложці, Вітер злий. вітер січня вбиває кволих. І чіпляє їх трупи на груди – Брошки. Якось порожньо. навіть, скажу, не “якось”. Я – як пляшка, повна […]...
28. Моя любове! Я перед тобою… – Костенко Ліна Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, Не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, І не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним Важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, Не розміняй на спотички доріг, […]...
29. Кацай Олексій – Міжзоряне таксі Коли розчиняється ніч у прозорій росі Міжзоряне я викликаю для тебе таксі Ми цілуємось довго прощаючись а мовчазний Водій нас чекає І ховає за склом вигляд свій неземний Прошепочу щоб не чув він “любов не зникай У дня нескінченності не заблукай І відпрацювавши на сьомому небі ізнов Спустися по східцях благань позивних молитов” Та грюкають […]...
30. Кацай Олексій – Намагаючись піднятись до хмар по сходинках брил Намагаючись піднятись до хмар по сходинках брил, Я хапаюсь за поруччя зі сталактитів, Але знову і знову з’їжджаю у байраки Млявої цікавості до мене. Лавами застигли мовчазні валуни І, перешіптуючись шурхотом піску, Роблять вигляд, що не помічають Моторошного промовця з далекої зірки. Одначе я привертаю увагу цих сліпих глядачів Рухом, що недоречний у скам’янілому оточенні […]...
31. “Моя любове! Я перед тобою… ” Поезії Ліни Костенко про кохання Коли Бог не хоче дати людині долю, він дає їй талант. І тоді талант стає долею митця. Хтозна, чи можна це віднести до Ліни Костенко. На жаль, вона дуже мало розповідає про себе, про свою жіночу долю. Але талантом Бог її нагородив великим. Якось Гете сказав, що жінка-поет не здатна писати про речі, які вимагають […]...
32. Микола Вінграновський – Тут, перед хатою Тут, перед хатою, де я колись ходив, Зацвів для матері Осінній пізній сонях. 1964...
33. Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: У вікна вдосталь натекло Важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело Під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у селі, А людський голос пучнявіє, І м’ятним духом від землі Легенько понад шляхом віє. Все водностайнює пітьма, З речей знімає оболонки: Ні верб, ані беріз нема, Всі імена, слова помовкли… […]...
34. Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, Минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, Хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь давно водою, Пом’якшала земля поволі під стопою, Рідкішим став твій слух – просіюється мова: Лишилося хіба якихось два-три слова, “Вітчизна”, “ненька”, “ти” Та зойк чи вигук гострий, Що котиться вперед, […]...
35. Марта Тарнавська – Вітер Вітер, солоний вітер, Що хмарить обрій, Вітер, що пахне літом, П’янкий і добрий, Вітер, що бризки піни Несе в обличчя, Вітер, що з далечіні До моря кличе, Вітер, що пестить тіло – Гарячу бронзу, Вітер – рибалка смілий, Надморський бонза, Вітер, чайок квиління І шуму повен, Вітер, немов весіння Бурхлива повінь, Вітер, що ніжно пестить […]...
36. Анна Багряна – Ніч перед Різдвом Розсипані іскри ватри По світу, немов байстрята… Завтра – Різдвяне свято Буде хтось зустрічати. Шабашем відгуляю Оргій відьомських коло. Відьма – та, що все знає Зараз або ніколи. Відьма – це я… Бачиш, Плига вогонь вгору? Кожна іскра – як значення Вдачі чужого горя. Я ж байдужа до горя… Гей, мої потерчата! Нумо на Лису […]...
37. Тарас Шевченко – Чума Чума з лопатою ходила, Та гробовища рила, рила, Та трупом, трупом начиняла І с о с в я т и м и не співала, Чи городом, чи то селом, Мете собі, як помелом. Весна. Садочки зацвіли, Неначе полотном укриті, Росою божою умиті, Біліють. Весело землі: Цвіте, красується цвітами, Садами темними, лугами. А люди біднії в […]...
38. Анастасія Перевозник – Ніхто не вірив, отже, не чекав Ніхто не вірив, отже, не чекав, Що я прийду в розхристаному платті, Що буду я щаслива і легка, І що вином наповнений бокал Пущу по колу друзів у кімнаті. Ніхто не знав, як звався той, кому Я присвятила чи життя, чи вечір. Ховалась злива у нічну пітьму, І пісня в цигарковому диму Лягала шовком на […]...
39. Кацай Олексій – Лист-2 Мені з безмежжя котрий рік Космічний пише мандрівник Листа, в якому до сих пір Клинопис марсіанських гір Ніким, хто зиркнув був у лист І навіть мав до цього хист, Нерозшифрований: не треба Читати чужинецьке небо! І знов летять чернетки тиші В прозорі кошики луни, А він усе, диваче, пише Чорнилом синім таїни… Зростає кипа папірців […]...
40. Вірш Миколи Руденка – Перед землетрусом Між сірих скель Південного Алтаю (Там, де Катунь розбурхано реве) Зустрів я сонях побіч прірви скраюb- Створіння покалічене, криве. Як він попав на ці холодні скелі – У дикий хаос височин і круч? Довкола ні людини, ні оселі – Лишень змокріла вовна сірих туч. Земляче мій нещасний, де ті пальці, Які тебе зронили в твердь […]...