Олена довганюк – Я знов покидаю тебе, покидаю

Я знов покидаю тебе, покидаю
І більше не граю з тобою в злу гру.
І смуток з словами свої я ковтаю,
Й його невблаганну самотність сестру.

І чути безкрайнє “це було востаннє”
Вже зовсім не хочеться більше,
Довіри краплину здобути принаймні
І слово за словом, і вірш йде за віршем,
І біль все сильніше і час повільніше.

Здавалось, вже правди слова не несуть,
А в брехні більше сенсу немає.
Раптом все втратило будь-яку суть
І біль все повільно вбиває.

Нестерпно, безжально щось серце стискає,
А я там, десь

поряд з тобою.
І тіло повільно душа відпускає,
І повниться погляд журбою.

І сотні облич бачу сірих
Й позбавлені сенсу йдуть дні.
І сотні тих слів непотрібних
Весь час заважали мені.

Минають години розлуки печальні,
Та рук ніхто не замінить твоїх.
Сипляться з кожного фрази банальні
І кличуть то сльози, то звичний вже сміх.

Не покину тебе я ніколи,
Адже нікуди буде піти.
Бо світ, що мене довкола,
Між нами створюєш ти.

Проти тебе я знову стою,
І мовчки прощення благаю
Пробачити дурість мою,
Й довіру твою повертаю.

Мене моя мучить провина
І не вдається втікти,
І, відчуваю, повинна
Правді назустріч піти.

Вкрало мій голос знов хвилювання
І слова із вуст не злетить.
Керує всім тілом те саме бажання,
Сказати тобі, що болить.

(с) Мілена

21.01.2013


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Мапа леграна у пошуку скарбів.
Ви зараз читаєте: Олена довганюк – Я знов покидаю тебе, покидаю
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.