Олена Теліга – Відвічне



ВІДВІЧНЕ
Н. Лівицькій-Холодній
Тремтить кохання на розквітлих квітах,
В зітханнях вітру і на крилах співу,
В сльозах пекучих, уночі пролитих,
В стрілі образи і в пожежі гніву.
Заходить сонце – і відзвук мелодій,
Які від віку вся земля гуркоче,
Гарячий погляд, мов сміливий злодій,
Нам краде серце поцілунком в очі.
Тисячоліття залишились ззаду.
Та в темні роки панування сталі
Тобі, Кохання, золоту лампаду
Ми схоронили непохитно сталі.
Хай не тобі ми віддались до смерти,
А іншій Пані – Рідній і Єдиній –
Ніщо не зможе замінить чи стерти
Твій світлий образ у старій святині.
Душа горить – життя таке іскристе.
Забрати все! Себе віддати всьому!
Твоя ж святиня, мов незмінна пристань,
Нам в диких бурях буде тихим домом.
Минає час, щоб все могло зміниться.
Згубили лицарі колишню шпаду…
Тобі, Кохання, Золота Царице,
Ми заховали вікову лампаду!
1933


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Вершники аналіз.
Ви зараз читаєте: Олена Теліга – Відвічне
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.