Олесь Гончар – демобілізованому

Related posts:

1. Олесь Гончар – Ітиму я цькований Друзі були – розбрелися по світу, Сили були – по фронтах розгубив. Кров’ю й моєю ці ниви полито, Та, мабуть, мені не діждатися жнив. Ітиму я цькований, йтиму осміяний, Не в силі нічого забути, зректись. Даремно чужими вітрами обвіяний, Все вірний тому, у що вірив колись. 1943...
2. Олесь Гончар – Рокочуть дніпровські пороги Рокочуть дніпровські пороги, Шовкові співають трави: Не завжди ми падали в ноги Покірно, мов пси лягаві. Не завжди нас зневажали І правили нами кретини. А тепер ішаками стали Горді сини України! 1943...
3. Олесь Гончар – Моравія Колись тут ходили брати із Солуні, І слово рум’яне, як те немовля, У крижмо зелене, в розгорнуте вруно Приймала уперше оця земля. Воно виростало для битов і слави, В наметах училось, не знаючи парт. Сягнуло на північ звідсіль, від Морави, Дала йому північ і силу, і гарт. І бачать сьогодні Кирило й Мефодій, Як в […]...
4. Олесь Гончар – Умру на світанні Умру на світанні. В години робочі. Залишу вам ранок І сиву на травах росу. Я й там вас любитиму! З тої праночі Якісь для вас тайни Сюди принесу. Ще квіттям зійду я В полях України, Ще вам провіщатиму Радості день. Краю коханий, Люди кохані! Добра вам молитиму, Сонця й пісень… 14 березня 1974 р., Ялта...
5. Олесь Гончар – Поля навкруг мене Поля навкруг мене. Жита попід руки. Забуду про війни, забуду про муки, Про дим у воронках, нудоту від крові, Смерть лейтенанта мого на півслові, Коли ми ходили на штурм бліндажів, Коли шматували нас міни чужі. Знов слухаю степу я срібні пісні, Знов чую, як пахнуть святі полині. Марево бачу: отари овець На обрії йдуть, водяні, […]...
6. Олесь Гончар – Небо Так тяжко, так гірко іноді буває, Що рад би, здається, померти В цю мить. А глянеш у небо високе, безкрає – І знову захочеться в світі пожить. І знову ожие у серці розбитім Огонь, що, здавалось, давно вже Погас. Якісь там є тайни у вічній блакиті, Якісь там є сили, втішаючі нас! 1944, Ближешти (Румунія)...
7. Олесь Гончар – Білу ніч Білу ніч, як кришталь, дзвінку Крик ракети прорвав. Небо все у кривавім вінку, В терновім вінку заграв. – Хлопці, Кому з нас сьогодні вмирати? – Питається хтось із нас. Мовчки бредуть білі халати. Крик ракети погас. Звиклі до крові, на все ми готові. До смерті втоптали шляхи. Ми знаєм – нам буде у праведнім слові […]...
8. Олесь Гончар – Холодногорська тюрма Ворота сюди широкі, А звідси й щілинки нема. Знялась у небо високе Холодногорська тюрма. З високих її поверхів Дивлюся на місто моє. Сонце над ним, як безсмертя, Вільне й рожеве встає. Красень держпром біліє По пояс в зеленім саду. Серце колись там зустрів я, Якого більш не знайду. Усе найдорожче я втратив, Що мав у […]...
9. Олесь Гончар – Ранець візьму на плечі Ранець візьму на плечі, В кишеню – паперу лист. Піду, невідомий предтеча, У вітряний чорний свист. Туди, де кедри стали На скелях в гігантський зріст, Піду од нужди, од печалі, Од чорних попалених міст. Піду я в краї невідомі, Піду за блакитні моря, Де в чорному димному громі Білі міста не горять. Невольниче сонце хмуро […]...
10. Олесь Гончар – Жнець Весняними ясними вітрами Наші перші овіяно драми, Наші перші щасливі незгоди, Наші чисті закохані гніви. Які в них були насолоди, Які у них чулися співи! Пронеслося, як сонячні зливи, На ниві чужій упало. І прийшов хтось інший, щасливий, У серпі його сонце сіяло, 1945, Мор (Угорщина)...
11. Олесь Гончар – Трансільванський марш Запасні в’яжу підкови До луки сідла. В чужі гори нам дорога, Ніби меч, лягла. Рвуться коні. Камінь дзвонить. Віддає луна. В межигір’ях, у бескеттях Гоготить війна. Буреломи та потоки, Та дзвінкі мости. Крешуть іскри на всі боки Чорні копити. Не впадуть на камінь роси, Бо ми вище хмар. В мене кінь не буде босий – […]...
12. Олесь Гончар – Іноземці І Уночі тебе я вкраду до схід сонця, Доручу тебе я хлопцям із обозу. Будеш ти співати Чорноморця, Який вивів на морозець тебе, босу. Ми поїдем через гори, через доли, Ти забудеш свою віллу на дунаї. Задніпровське там зелене поле Про батьків твоїх тебе не запитає. Чому ж плачеш, чом ламаєш руки, Будеш там співать, […]...
13. Олесь Гончар – Л. Голота. Післяслово Писати про Олеся Гончара важко і легко водночас. Важко, бо над тобою, хоч яким би ти був відвертим і щирим, панує відчуття дистанції – особистісної і літературної; його постать захищена тим силовим полем великого таланту, яке відкидає будь-яке панібратство, фальшивість, єлейну запобігливість, так само як і зухвальство невігласів, здатних і самого Бога поплескувати по плечах… […]...
14. Олесь Гончар – Сині тіні бредуть із дунаю Недалеко від Братислави Я одержав твого листа. Спалахнули усі переправи І немає уже моста. У минуле, у наше, в раннє, Де були тільки ти і я. Чую – інше якесь кохання Вже шепоче твоє ім’я- Вийшла заміж. Втомилась чекати. Скільки можна! Літа і літа!.. Ти солдат, тобі, може, вмирати, А я, знаєш, іще молода. Сині […]...
15. Олесь Гончар – Крізь сіре сіється сито Крізь сіре сіється сито Дощик осінній. Мабуть, нам більше не пити Кубки весільні, Мабуть, нам більше не бачить Ранки весняні. Чуєш, як сосни плачуть, Од горя п’яні. Чуєш, як степ ридає Без вільного плуга. А долі не жди, немає, Одна лиш наруга. Одна лиш наруга зухвало | Свистить нагаями. Скільки вже тих не стало, Які […]...
16. Олесь Гончар – Ямб Данину юності віддам І більш писать не буду. Тебе, розхристаний мій ямб, Як дівчину, забуду. У тих полях, де я співав, Женці хліба посіють. Дівчата ті, яких кохав, Дітьми розбагатіють. Гріхи, замолені давно, Під старість не згадають. Як біле молоде вино, Я також переграю. Лише сновиддя золоте Іноді наснується Про давнє і дзвінке! Про те, […]...
17. Олесь Гончар – Карнавал Гики, та гуки, Та звуки цимбал. Сьогодні в мадяр карнавал. Вулиця валом валить, Вирує, Реве, Карнавалить. Гуляй. Виноградар зібрав урожай. В центрі бочку везуть із вином Розцяцьковану, у квітках. Дівчата на ній верхом У білих сидять сорочках. Розмальовані в них обличчя, Кухлі в руках з вином. Язичницький буйний звичай У вулицю б’є напролом. Ілонка на […]...
18. Олесь Гончар – Від автора Перечитавши свої фронтові поезії і досить скромно їх оцінюючи, автор, однак, вважає, що ці давні, подеколи, може, й кострубаті рядки – як не дивно – зберегли й через десятки літ свою первісну емоційну навантагу, внутрішню щирість, отже, й мають право на зустріч із читачем. “Поетичний пунктир походу” – так було колись названо твори цього фронтового […]...
19. Олесь Гончар – Мій дух бунтарський Скажи, яку, Іудо, плату За голову мою береш, За скільки мічених, проклятих Срібляників ти продаєш Моє життя твоїм хазяям У боягузливім листі? Щоби у тернові засяяв Я розіп’ятий на хресті! Я знав війну, не знав я миру, За праведні мої слова Хай, може, ляже під сокиру Моя чубата голова. Її, оцінену в металі, Сьогодні, може, […]...
20. Олесь Гончар – Твоє ім’я Іноземка! Слово це дике Не по нутру мені. Дам тобі ймення – інше, велике, Мною відшукане в чорній війні. Будеш із ним ти прийнята всюди, Як рівня і як сестра. Над Тисою, і над Прутом, На берегах дніпра. Хто нас і чим розгородить, Ким заборонена ти? Суд? Окрім суду природи, Я всі зневажаю суди. Кордони? […]...
21. Олесь Гончар – Над Бугом Сядем тут, відпочинемо, друже, Розіславши на камінь шинель. Ой широко розлився ти, Буже, Ой далеко плисти до тих скель! Кожен раз, як кисет добуваю, Що її вишивала рука, Пригадаю, усе пригадаю, Поруч мене вона виника. Біла шия в разках намиста. Наче шовк, шелестять слова. Де ти, зірко моя промениста, Українко моя степова? Зберігай, бережи свої […]...
22. Олесь Гончар – В гори Угору та вгору, один за одним. Тисне нам сонце важке на плечі. І сонце здіймаєм! Катовані ним, Його ми возносим, його ми предтечі. У плечі солоні уївся станкач. Коней останніх покинули вчора. Не в силі впіймати уже передач Віддалених рація наша. А гори Зімкнулись, як вежі тяжкі, навкруги. Мало в нас неба! Мало блакиті! Впрігшись […]...
23. Олесь Гончар – Май мужність ти Май мужність ти зізнатися у всьому: Що вже нема колишнього вогню, Що рада б ти віддатися другому, Що я тобі його не заміню. Май чесність ти присяги всі зламати, При місяці прошептані колись. Не зможеш ти по пам’яті кохати. Не хочу жертв. Не треба. Не проси. 1945, Мор...
24. Олесь Гончар – Атака Скрегоче залізом округа, Смертю повітря фурчить. Я знаю той ступінь напруги, Коли вже ніщо не страшить. Святе божевілля атаки В тобі поглинає все. Через яри та байраки Незнавана сила несе. Немає ні рідних, ні любих, Нема ні жалю, ні тривог. Байдужим стаєш до згуби, Могутнім стаєш, як Бог. 1942...
25. Олесь Гончар – Ніч у Карпатах Красива ніч, велика ніч, Як марево сторіч. Достиглий місяць з висоти Освітлює хребти. По каменю мій кінь ступа, Вузька моя тропа! Внизу озера білі хмар І сторожкий мадяр. З собою я везу в сідлі Пісні моїй землі: “Якщо убитий в цих горах, Мій коню, буду я, Лети на схід, лети, мов птах, Домівка там моя. […]...
26. Олесь Гончар – Арпад У замку обвалені стелі Та брухту тисячі тонн. Хто килими тут розстелить Між мармурових колон? У мертвому замку сьогодні Ніхто не засвітить вогні. Лиже дунай голодний Ноги йому кам’яні. На вході, роззявивши пащу, Чатує карбований лев – Чекає давно пропалих Дунайських своїх королев. В саду королівськім пустому Ясний шелестить листопад. У даль повернув невідому Коня […]...
27. Олесь Гончар – Сашенька Часто вечорами В тиші фронтовій, Як далеку пісню, Чую голос твій. Це було далеко, Це було давно. Ще як в Бессарабії Ми пили вино. Наливала Сашенька Із барильця нам. Саша моя, Сашенька – Душі пополам! Різні наші мови, Почуття одні. Серце невгомонне В мене й на війні. Й досі вечорами, Коли стихне бій, Як далеку […]...
28. Олесь Гончар – В бункері Оженився я в суботу – А в неділю на війну. А тепер я, брат, в піхоті І до тещі – ні ну-ну. Правда, є вже переправи, Але ж трохи не з руки До Полтави з-за Морави З-за цієї, брат, ріки. За столом саме в неділю Я покинув молоду, Так не встигши і весілля Відгуляти до […]...
29. Олесь Гончар – Полтава Мов яхта біленька, у зелені плава Мирна моя Полтава. Чужого солдата говірка гаркава – Невже це моя Полтава? Сміється до нього землячка лукава – Зрадлива моя Полтава. Ведуть нас у табір – доріжка Кривава. Ні! Не моя це Полтава! 1942, Полтава...
30. Олесь Гончар – Маріння Це було десь – Байдужі пожежі, ніч, канонада. Доблесть, як епос. І зрада. І ліс, просякнутий кулями ввесь. Це було десь. Шмигнули в деревах чужі силуети, Блиснуло, свиснуло вістря багнета. А клич, мов ракета, звивавсь до небес. Це було десь. Ревла, стугоніла смертельна темрява. Де впала зоря – народилася слава В здриганні осяяних рідних берез. […]...
31. Олесь Гончар – Піхотинець Опалений полум’ям бою, В диму прокоптілий гіркім, Гордись, піхотинцю, собою, Званням рядовим своїм. Гордися, що в бурю й негоду Ти варварську гониш орду, Що спиш у тяжких походах Кілька хвилин на ходу. Що гори землі скопала Твоя лопатка мала. Що втома тебе валяла, А повалить не могла. Що в чорній окопній постелі Тебе ніч застає […]...
32. Олесь Гончар – Танкіст Сніги! Не сніги, а ріллі, Наорані смертю за мить. І хлопець – одне вугілля – Біля танка свого лежить. Руку підняв до неба. Крик занімів на вустах. Бо жити б йому ще треба В незайманих десь містах, Ще б чути довкола себе Той гомін прекрасних міст. Бунтуючи, зняв до неба Чорний кулак танкіст. І руки […]...
33. Олесь Гончар – Плацдарм Ми вночі підійшли до ріки, Форсували із ходу її. У підхмар’ї заграв маяки Нам горять в несходимі краї. Ким ти зміряна, збройна пітьма? Де твої причаїлись пости? Повороту з плацдарму нема, Не настелені нам ще мости. І не треба! З цієї землі До своїх не зійдем переправ. Каштане! Пали кораблі, Тільки мужність у серці зостав. […]...
34. Олесь Гончар – Етап Пораненим білим звіром, Арештована, виє зима. Білі ідуть конвоїри, Біла тьма. Біла тьма у степу голосить, Полонені валяться з ніг. Ідуть полонені босі. Горить сніг. 15 грудня 1942 р....
35. Олесь Гончар – Лебеді На кривавій вечірній воді Білі ячать лебеді. Вітре бурхливий, повій, Озера зруш супокій. Тиші ясної раби, Не знали ми вік боротьби. Чого ми бажали, куди пливли? Для чого на світі жили? На кривавій вечірній воді Білі ячать лебеді. 1941, Харків...
36. Олесь Гончар – На дунаї Мисливець, веселий і п’яний, Стоїть у дворі короля. І бронзові рани рвані, Видно, йому не болять. З собаками на п’єдесталі, Із луком, що вже не стріля, Полює в епоху сталі Він в замку пустім короля. Жовтень 1945 р., Будапешт...
37. Олесь Гончар – Землячка В країні скелястій, Країні убогій, У горах високих, Найближче до Бога, Де жити не хочуть і сірі тумани, Де тільки гуляють Вітри та бурани, Та, гір цих самотніх Самотня цариця, У небі ясному кружляє орлиця, – Сьогодні, як видиво Рідних степів, Тебе я на скелі зустрів. Косинка біленька, З пакетами сумка, Подряпані руки в засохлій […]...
38. Олесь Гончар – У муках У муках, у битвах я, серцем вразливий, Цілий усесвіт збагнув. Тому ходжу по землі юродивим, Клену-проклинаю війну. Безглуздя її проклинаю велике, Лють геростратів нового часу. Утікши з полону, на зелені вічній Я, босий апостол, телят пасу. Годі! Втомивсь од кривавої праці! Знову блакитним замилуюсь днем! Декламую в степу Горація. Читаю телятам: carpe diem*. 1943...
39. Олесь Гончар – Брати Свою землю, далеку, святу, Не забудем до згуби. Як матроси в чужому порту, Ми тримаємось купи. Став і я чомусь ніжний такий В цім краю невеселім. І для мене тут всі земляки, Хто у сірій шинелі. І для мене усі тут брати, Із дитинства знайомі, Чи не батько єдиний ростив Нас в єдиному домі? Чи […]...
40. Олесь Гончар – Віхола Нагадала мені віхола, Що окоп мій заміта, Як ти в госпіталь приїхала, Вся від сонця золота. Вся в цвіту пругкої зрілості, Смаглощока і туга, Від дівочої невмілості Іще більше дорога. Чи й тобі оця хурделиця Хоч що-небудь нагада? … Сніг сухий степами Стелеться І окоп мій заміта. 1943...