Оригінальний образ Собору як символу перехідної доби (за романом Гюго “Собор Паризької Богоматері”) (1 варіант)



Сьогодні собор Паризької Богоматері є, напевно, однією з найвідоміших монументальних пам’яток середньовічної архітектури. Такої широкої популярності Собор набув, не в останню чергу, завдяки Віктору Гюго, який зробив давній храм повноправною діючою особою однойменного твору, присвятивши йому стільки натхненних сторінок, зробивши оригінальний образ Собору справжнім символом перехідної доби.
Лишилося багато свідчень особливого ставлення письменника до цієї монументальної споруди. Сучасники Гюго згадували, наприклад, як письменник

неодноразово говорив, показуючи на собор, що форма цієї споруди нагадує першу букву його власного прізвища (“Гюго” – у написанні французькою починається з букви “Н”). Таку досить безневинну пихатість письменникові можна вибачити, тому що його “Собор Паризької Богоматері” став найкращим зразком історичного роману, в якому так яскраво і багатогранно відтворено картини життя середньовічної Франції.
“Безперечно, – пише автор, – собор Паризької Богоматері й досі лишається благородною й величною спорудою. Але яким прекрасним собор, дряхліючи, не лишався б, не можна не боліти серцем… дивлячись
на численні руйнування й ушкодження, яким і роки і люди одночасно піддали цю поважну пам’ятку старовини без найменшої пошани до імені Карла Великого, що заклав перший камінь, і до імені Філіппа-Августа, що поклав останній “. З любов’ю і цікавістю вдивляється Гюго в шрами, що залишив на чолі собору нещадний час, а надто – люди. На думку автора, якби читачам вистачило часу прослідкувати усі наслідки руйнування, що відбилися на давньому храмі, вони б обов’язково помітили, що час залишив по собі незрівнянно менші згубні наслідки, ніж люди.
З погляду архітектури Нотр-Дам де Парі не є типовою готичною будівлею, але цей архітектурний стиль залишив на ньому свій відбиток. Для готики характерне прагнення вгору, у духовну височінь, поєднане, однак, із розумінням того, що небо недосяжне без земної опори. Готичні спорудження видаються легкими, невагомими, вони ніби плавають у повітрі, але це тільки на перший погляд. “Собор Паризької Богоматері, – зазначає Гюго, – не може бути названий викінченою, суцільною, такою, що має певний характер, спорудою. Це вже не храм романського стилю, але це ще й не зовсім готичний храм… Це будівля перехідного періоду”. Такі споруди, на думку Гюго, становлять чималий інтерес і для художника, і для шанувальника старовини, і для історика: “Подібно до залишків циклопічних споруд, пірамід Єгипту й гігантських індуських пагод, вони дають відчути, наскільки первісним є мистецтво зодчества, являючи собою наочний доказ того, що найбільші пам’ятки минулого – це не стільки витвори окремої особистості, скільки цілого суспільства; це скоріше наслідок творчих зусиль народу, ніж блискучий спалах генія… ” Собор будували сотні невідомих майстрів, кожний з яких був наділений народною, буйною фантазією. Гюго захоплюють дивовижні роботи середньовіччя, в яких одночасно є і самобутність, оригінальність, неперевершеність майстерності. Письменник вважав собор Паризької Богоматері надзвичайно цікавим зразком такої споруди. Кожний бік, кожний камінець величного собору – це не тільки сторінка історії Франції, але й історії науки і мистецтва. Архітектурні будівлі в готичному стилі є не тільки втіленням народного генія, вони, як відзначав Гюго, є також “кам’яними книгами середньовіччя”, по барельєфах і скульптурах яких безграмотні простолюдини вивчали Святе Писання.
Найвідоміший архітектурний елемент Нотр-Даму – химери, триметрові скульптурні фігури, розташовані на його фронтоні. Ці химери є символом темних, але не завжди ворожих сил. Захоплює те, що ці диявольські створіння вже понад сімсот років хижо посміхаються під банями католицького собору. Не випадково душею собору є дзвонар Квазімодо, настільки потворний, що здається одним із цих скульптурних чудовиськ.
З іншого боку, собор у романі – це справжня діюча особа. Долі усіх головних персонажів твору пов’язані саме зі стінами Нотр-Даму. Собор охороняє Квазімодо й Есмеральду, він же скидає зі своїх веж вбивцю Фролло. Усі події роману також зосереджені навколо собору, який відіграє в житті парижан величезну роль. Насамперед собор є центром релігійного й народного життя. Біля нього збираються й простолюдини, які здатні боротися за щасливе майбутнє. Також Собор є традиційним притулком для вигнанців: ніхто не має права заарештувати людину, поки вона перебуває за стінами собору. Одночасно собор Паризької Богоматері стає символом утиску – релігійного й феодального. Дзвонаря-горбаня можна вважати втіленим образом середньовіччя й собору. Красуня Есмеральда, в яку закоханий Квазімодо, є втіленням світлих життєвих сил. Танцівницю можна вважати втіленням Відродження, що йде на зміну середньовіччю. Проте обидві культурно-історичні епохи пройшли, а Нотр-Дам й дотепер височіє під паризьким небом.
Роман Віктора Гюго начебто перекидає сторінку календаря від минулого до сьогодення. Зі своїх позицій письменник виступав проти політичної реакції й соціальної несправедливості.
Екскурси в історію допомагають Гюго пояснити й зародження волевиявлення у людини, звільнення її свідомості від релігійних забобонів. Кохання допомагає Квазімодо не тільки зрозуміти сутність конфлікту Есмеральди та Клода Фролло, не тільки вирвати з рук “правосуддя” прекрасну танцівницю, але й набратися рішучості вбити її переслідувача Фролло, свого названого батька.
У такий спосіб вирішується у романі тема історичного прогресу, який веде до пробудження більш гуманної моралі (образ Квазімодо, суд тріанів над Гренгуаром), до заміни символічної “кам’яної книги середньовіччя”, яка втілена у соборі, і мертвої схоластичної думки, яку уособлює вченість Фролло, книгою друкованою. Просвітництво переможе релігійну свідомість – саме ця думка міститься у романі.
Роман “Собор Паризької Богоматері” – найвище досягнення Гюго. За словами історика Мішле, “Віктор Гюго збудував поруч зі старим собором поетичний собор на такому самому фундаменті й з такими самими високими вежами”. Собор – монументальна споруда середньовіччя, збудована руками сотень безіменних майстрів, стає приводом для натхненної поеми про талант французького народу, про його безмежні можливості. “Собор Паризької Богоматері” відбиває минуле крізь призму поглядів письменника-гуманіста XIX століття, який намагався висвітити “моральний бік історії” та підкреслити особливості подій минулого, що є повчальними для сьогодення.
Утілення творчої сили народу Гюго бачить у грандіозних архітектурних ансамблях, які є безсмертним епосом середньовіччя, епосом, утіленим у камені, мармурі та бронзі. Дифірамби, присвячені мистецтву середньовічної Франції, врешті-решт адресовані справжньому творцю цього мистецтва – народу. Знаменитий Собор Паризької Богоматері для Гюго – витвір народного мистецтва, опоганений злочинами фанатиків і бузувірів католицької церкви.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Згубна влада грошей над людьми.
Ви зараз читаєте: Оригінальний образ Собору як символу перехідної доби (за романом Гюго “Собор Паризької Богоматері”) (1 варіант)