Осип Маковей – Брати

В темних горах, при окопах, у болоті,
Там зійшлися два вояки по роботі.
Не зійшлися, тільки впали край дороги,
Поранені: сей – у плечі, той – у ноги.

Один стогне: “Тату милий, мамо рідна!”
Другий плаче: “діти любі, жінко бідна!”
Подивився сей на того довго, тихо, –
Здивувала рідна мова, спільне лихо.

“Поможіть мені, земляче, рідний брате!
Не по волі я загнався у Карпати… “
“Я поможу, милий гостю з України!
Чей по волі не бажав ти нам руїни!… “

Б’ють гармати на добраніч, стогнуть

гори,
Звір лісами утікає в темні звори*.
Два вояки завивають свої рани,
Споминають і родину, і кайдани:

“От звела нас люта доля раз докупи,
Не у гості, тільки в полі, тут, де трупиHellip;
Виріс, брате, я далеко – у Полтаві,
А загину у Карпатах на мураві… “

Другий каже: “Горе, брате, нам, нещасним,
Нашим людям, нашим нивам, горам красним,
Та найтяжче наше горе – люта сила,
Що з братів та воріженьків поробила.

Та не плачмо, бо віджити ми ще годні;
Вилічимо свої рани і народні;
Кров пролита не пропаде, зродить нива –
Буде, буде Україна ще щаслива!”

1914

*Звори яри, провалля.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тему бережіть люди землю свою.
Ви зараз читаєте: Осип Маковей – Брати
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.