Осип Маковей – Елегія
Коли помрем і заростем квітками,
У споминах ще оживем не раз,
Аж поки поруч з нашими кістками
Заснуть усі, що пам’ятали нас.
І буде се вже наша смерть остання,
Наш порох вітер світом розжене;
Прийде весна, прийде пора кохання,
А нас ніхто й ніколи не спімне.
Аж вийде раз колись дівча самотнє
В полуднє ясне в тихий, сонний ліс –
Неждано серце защемить скорботне,
І ясний світ померкне їй від сліз.
Се нас вона побачить і почує,
Мов сон і казку із старих часів;
Закриє очі й тяжко засумує,
Заслухавшись у тихий сон лісів.
1898
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Осип Маковей – Коли помрем і заростем квітками Коли помрем і заростем квітками, У споминах ще оживем не раз, Аж поки поруч з нашими кістками Заснуть усі, що пам’ятали нас. І буде се вже наша смерть остання, Наш порох вітер світу розжене; Прийде весна, прийде пора кохання, А нас ніхто й ніколи не спімне. Аж вийде раз колись дівча самотнє В полудне ясне […]...
- Осип Маковей – Сон Тихий сон по горах ходить, За рученьку щастя водить. І шумлять ліси вже тихше, Сон малі квітки колише. Спіть, мої дзвіночки сині, Дикі рожі в полонині! Не шуміть, ліси зелені, Спати йдіть, вітри студені! Най квіточки сплять здорові, Най їм сняться сни чудові! Аж на небі зазоріє, Сонце їх, малих, зогріє: І зогріє, поцілує, і […]...
- Осип Маковей – І я умію пісню І я умію пісню, Умію не одну, То тихо-милозвучну, То грімко-голосну. Я так люблю ті співи, А я їх сам зложив У тихі хвилі щастя, У хвилі, як тужив. Одна сільський дзвіночок Нагадує мені, Як в сумерку вечірнім Дзвенить у тишині. А друга сум наводить, Стає понурим світ, Мов вітер хмару кличе На ясний небозвід. […]...
- Осип Маковей – Туга Біжить у яр вода, Біжить вода і сріблом ллється, Над нею дівчина сміється, Розкішна, молода. Голубко, не втікай! Скажи мені ту гарну казку Про радощі, дівочу ласку, Скажи про тихий рай! Ах, казочка моя! Я чув її, а де, не знаю, Забув і з туги заниваю, І рад би вмерти я. З водою поплисти В […]...
- Осип Маковей – Понад хмари Понад хмари! Понад хмари, брате! Вийди в гори з навісної хати! На верхах самітних там ще тихо, Не зайшло туди ще людське лихо. Не встають там ще весняні чари, Вітер там горою, низом хмари. Але кращі там сніги лискучі, Ніж на долах повінь, град і тучі. Краща студінь, пустка там сонлива, Ніж весна на долах […]...
- Осип Маковей – Заплатив я податок кривавий Заплатив я податок кривавий – Сам у війську служив вісім літ, У війні з пруссаком став кулявий, Надививсь на людей і на світ. А тепер і мій син уже служить… Я без нього не маю і сну, Та нехай, як прийде, надолужить Всю роботу, а я відпічну. Я старий і вже сили не маю, От […]...
- Осип Маковей – думка Мені здається: я не жив, А тільки все збирався жити, Чогось шукав, за чимсь тужив, Бажав комусь весь вік служити; Аж ось і молодість минула, Не живши, втомлена заснула. І день прийде, як та сльота, Я довгу панахиду правлю: “Прощайте, молоді літа! Не гуджу вас я і не славлю; З могили вже вас не добуду, […]...
- Осип Маковей – Був монастир, а в нім черці Був монастир, а в нім черці – Відлюдки тихі, богомільні І в’язні віри добровільні, Що в божому жили страсі І словом правди та хрестом Боролися колись з гріхом. Тепер вже тих черців нема, Свічки не сяють в їх святині, – Там сірий пил і сіра тьма Покрила стіни всі і скрині. А в скринях порох, […]...
- Осип Маковей – Могила в полі Маленький хрест у полі Чорніє на снігу. Ім’я дощі вже змили, Не видно і могили, – Забули всі поволі За вірного слугу. І не спитають люди, Хто в бою тут поляг. Хто згадує одного, Коли могил так много І хрестики є всюди По горах і полях! Ти поклонись покірно Йому, бо він страдав! Чи свій, […]...
- Осип Маковей – Ніч Зчорнілі гори небозвід підперли, Підніжжя гір у хмарах застрягли, У пахощах вогких ліси завмерли, І сонні мари дебрі налягли. І сниться горам сторона далека, Де вічним сном страшні пустині сплять, Без гір, без вод, кругом смертельна спека, – Ліси стряслись, збудились, знов шумлять… 1899...
- Осип Маковей – Ти – як сон Ти – як сон, ти – як весняна казочка, Бо ти й казка моєї сумної душі, Що до мене часом прилетиш, мов та пташечка І щебечеш мені у вечірній тиші. Я тебе так люблю, моя мріє вечірняя, Осолоди життя і кринице краси, І бажаю тебе, моя любочко вірная, Як бажає потоптана травка роси. Приходи ти […]...
- Осип Маковей – Я рад би все забути Я рад би все забути, Що трапилось мені, І знову хлопцем бути У рідній стороні. Нехай би жив і бідно, Та знав уже свій шлях І вік провів свобідно При плузі на полях. А так я загубився І плакати дарма: Від роду вже відбився, І вороття нема. 1900...
- Осип Маковей – Брати В темних горах, при окопах, у болоті, Там зійшлися два вояки по роботі. Не зійшлися, тільки впали край дороги, Поранені: сей – у плечі, той – у ноги. Один стогне: “Тату милий, мамо рідна!” Другий плаче: “діти любі, жінко бідна!” Подивився сей на того довго, тихо, – Здивувала рідна мова, спільне лихо. “Поможіть мені, земляче, […]...
- Осип Маковей – Образок Маленька хата, як коробка, Загата з листя під вікном, Кошниця, наче солі товпка, – Усе вже спить осіннім сном. У хмарі сонця і не знати, В тумані тихе поле спить, Собачка вилізла з загати, Раз гавкнула – і вже мовчить. Причулося! Се вітер гонить, А листя хоче утечи, – І сон собачку знову клонять: Нема […]...
- Осип Маковей – Хрест І тут у горах хрест! От край проклятий! Куди не глянеш, Бог на хресті розп’ятий. Знання нема, а крізь безодня віри, І всюди рабських шибениць без міри. Землею гомонять пісні воскресні, А люди ждуть на ласощі небесні. Споганюють святе лице природи Страшним кінцем Христової пригоди. Самі ж ідуть чортівськими шляхами – Звірюки від колиски аж […]...
- Осип Маковей – Метеор Ось блиснув метеор і згас, Як у життю щасливий час. І на всесвітнім цвинтарі Лягли десь відламки зорі. Так розпадалися світи, Живуть і гинуть без мети. І всі вони – один цвинтар, А творець їх – старий гробар. Усе по радощах марних Гребе у безвістях сумних. 1899...
- Осип Маковей – Колисанка Сидять пани над Невою Та поникли головою, Місяцями раду радять Над правами, що не вадять, Що не вадять з них нікому – Все лишають по-старому. Межи ними пан граф Вітте Все лиш каже: “Ви заждіте! Я придумаю вам думу, Що наробить много шуму Над Невою і над доном, По всім світі за кордоном. Що урву […]...
- Осип Маковей – Привіт Україні Вітай, дорога Україно моя! Чи дужа ти, нене, здорова? Пропали і воля, і сила твоя, А все ж ти й сьогодні чудова! От гарно, що раз довелося мені До тебе навідатись, нене, – гей-гей! Хоч не давнім свобідним шляхом, А з жовтим пашпортом в кишені! Так нас розділили граничні стовпи, Жандарми, солдати і варти, Що […]...
- Осип Маковей – Полетів би я на Україну Полетів би я на Україну Не конем, а бистрим самоходом, Щоб натішитись своїм народом, Щоб поглянути на ту країну, Що так довго у неволі Дожидала щастя й долі І діждалася спасення, Свого воскресення. Не пропустять чати самохода Напоперек вченої Європи, Скрізь плоти із дроту, і опоки, І жива з вояків загорода, – Смерть пильнує всі […]...
- Осип Маковей – Налетіла куля з поля Налетіла куля з поля, Забриніла, як пчола, – Дійся, дійся, божа воля, Як така козацька доля, – Куля в груди застрягла. Впав козак, не може встати, Ще раз глянув навкруги: “Ах, прегарні сі Карпата! Тут би жити, не вмирати, Та убили вороги. Тільки й щастя, що вмираю На землі моїх братів; Тільки й смутку, що […]...
- Осип Маковей – Помер рекрут в непривітній столиці Помер рекрут в непривітній столиці, Здалека від свого села, Від матері, убогої вдовиці, Від любки, що в селі жила. Помер, не бачивши у час конання Ні слізки жалю, ні зітхання. І вже його везуть на чорнім возі, В могилу піп його веде, Музика грає марша по дорозі, Гурток вояків мовчки йде. Лише не видко біля […]...
- Маковей Осип – Біографія Осип Степанович Маковей (23 серпня 1867, Яворів, нині Львівської області – †21 серпня 1925, Заліщики, нині Тернопільської області) – український поет, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець, перекладач, редактор багатьох періодичних видань, педагог, громадсько-політичний діяч. Народився в сім’ї кушніра. Після початкової школи у рідному містечку навчався в 1879-1887 роках у Львівській гімназії. В 1887-1893 роках студіював філософію […]...
- Осип Маковей – В дорогу, в дорогу! В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле! Чи цвітами піду, чи терня поколе, Чи певно там зайду, чи щастя там найду, – Іду, де побачив мету. Не вернусь з дороги, хоч мучить тривога: Чи справді до щастя веде ся дорога, Чи гідне є муки, і бою, й розлуки Се щастя, що я його жду. Як […]...
- Юрій Андрухович – Елегія шістдесятих Літо пахло м’ячем, бузиною, порічкою, В надвечірніх кущах цілувалися пари, І коли стигле сонце сідало за річкою, Пахли тихим дощем кам’яні тротуари. М’яч летів до небес над антенами й липами, Шкіряне і космічне буле його тіло. З виноградних альтан херувимськими хлипами Розтікався в ефір вундеркінд Робертіно. Ніч густішала вмить, м’ячик танув у темряві, Загоралися лампи […]...
- Леся Українка – Бахчисарай Мов зачарований, стоїть Бахчисарай. Шле місяць з неба промені злотисті, Блищать, мов срібні, білі стіни в місті, Спить ціле місто, мов заклятий край. Скрізь мінарети й дерева сріблисті Мов стережуть сей тихий сонний рай; У темряві та в винограднім листі Таємно плеще тихий водограй. Повітря дише чарівним спокоєм, Над сонним містом легкокрилим роєм Витають красні […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
- Микола Вінграновський – Елегія Зіходить ніч на витишений сад… Глибокий вересень шумить крилом качиним, І за вікном, у листолет відчиненим, – Червоних зір червоний зорепад. В бентезі я!.. душа моя живе Твоїм печальним іменем прозорим. Твій теплий голос кров мою зове, І я освітлений твоїм осіннім зором. Зійди мені!.. В цю ніч в своїм чутті Я мов приймач!.. – […]...
- Юрій-Осип Федькович – Товариш ТОВАРИШ То вечір був тихий: понад гороньками Зірниця вечірня снияла, А місяць уповен блудив зороньками, У гаю десь пташка співала. Ми були на варті у брамі Артемі, Я сперся на білім поручу І там задумався о землі родимій. Заплакав на долю сву смутчу. А він потихоньку до мене зближився, Глянувши ми в очі, питався Й […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...
- Елегія О жінко, Твоя віра велика, – Нехай буде тобі, Як ти хочеш. Новий завіт. Книга псалмів. Свята Євангеліє від Св. Матвія. 15.28 Володарко урвищ і гір, Чорних пустищ донецького кряжу, Кварцитових сховищ і скель герцинідів З-під Скіфської глиби-плити, Ти збуджуєш степ, і вітри Гобелени з троянд для закоханих в’яжуть, І стелять алеї надій із них […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, Замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, Жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із […]...
- Леся Українка – до мого фортепіано (Елегія) Мій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго… Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні. То ж при тобі, мій друже давній, вірний, Пройшло життя дитячеє моє. Як сяду при тобі я в час вечірній, Багато спогадів тоді встає! Картина повстає: зібравсь гурточок, Провадить речі, і співа, й […]...
- Тодось Осьмачка – Елегія Лікарня. Гармидер і крик божевільної баби. Немає глибокого неба, Ні поля з ярами, Чогось забарилась любов У вінку із барвінку… Один я на світі, Мов Юда в гаю на вірьовці!.. І бурі затихли, Вітри не летять; Пожовклий листок із верби не впаде На ковдру, Що тіло моє обляга, – Не згадає про рідне село, Садки […]...
- Микола Вінграновський – Серпнева елегія З Лівіу даміана Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую, Наче ту пару з небачених чаш із віків, Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою, Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?.. Хто тебе краде мені над миготливою хвилею, Небо чиє в твоїх чорних боїться очах? Боязко й різко плачемо ми уві […]...
- Мозолевський Борис – Елегія Над косою Обиточною ні хмарки. Серпень в’яже біле сонце у снопи. Від Бердянської затоки аж по Харків Скошені стоять мої степи. Чисте небо дише волею самою. Над водою линуть чайки голосні. Я прийшов сюди, щоб звіритися морю, А воно несе свою печаль – мені. Заглядає у зіниці бірюзово, Зупиняється і синє небо п’є. Від Утлюкського […]...
- Марта Тарнавська – Бібліотекарка У суботній ясний ранок Я дівчину зустрів: Зупинилася неждано, Сказала кілька слів: “Ах, яке чудове небо! Що чувати там у тебе? В бібліотеку мені треба Щоб ти мене провів.” Падав дощ в суботу вранці, Не знав я, чи іти, Щоб коханій Маріянці Лектуру віднести. Жду, і повна в мене тека. Чую голос десь далеко: “Я […]...
- Юрій Андрухович – Елегія сусідських облич Пані Жуковська завжди споглядала з вікна В білім підкапку з волосся кольору соди, Як сіявся дощик, як вогко тьмяніла стіна І як селяни ранкові з вокзалу йшли на заводи. Її чоловік за парканом, у білому френчі (бо він же за Польщі служив на міській залізниці) Стояв непорушне і очі вдивляв старечі, Як у тумані зникали […]...
- Юрій Андрухович – Елегія післяноворічного ранку Це – спроба написати вірш про нас. І про нашу учту, молоду і п’яну. Яке вино, яку хмільну оману Вливав у юні горла щедрий час! Ми так жили, немов співали джаз. Хоча не джаз, а камерні концерти Зринали нас, і ми ішли в снігах На гору, де ліси росли і птах Кричав про щось таємне […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
- Юрій-Осип Федькович – Пречиста діво, радуйся, Маріє! ПРЕЧИСТА ДІВО, РАДУЙСЯ, МАРІЄ! У сине море сонце ясне тоне своє І світло, ніби кров, червове По всій країні доокола сіє; А там зазульку в гаю десь чувати, А там дзвіночок став селом кувати, Там, в борі, вітер листом шелевіє: Пречиста діво, радуйся, Маріє… Пречиста діво, радуйся, Маріє… Он молод жовняр ляг си на мураві, […]...
Катерина бабкіна кіт у чоботях.