Осип Маковей – Елегія

Коли помрем і заростем квітками,
У споминах ще оживем не раз,
Аж поки поруч з нашими кістками
Заснуть усі, що пам’ятали нас.

І буде се вже наша смерть остання,
Наш порох вітер світом розжене;
Прийде весна, прийде пора кохання,
А нас ніхто й ніколи не спімне.

Аж вийде раз колись дівча самотнє
В полуднє ясне в тихий, сонний ліс –
Неждано серце защемить скорботне,
І ясний світ померкне їй від сліз.

Се нас вона побачить і почує,
Мов сон і казку із старих часів;
Закриє очі й тяжко засумує,
Заслухавшись у тихий сон лісів.

1898


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Катерина бабкіна кіт у чоботях.
Ви зараз читаєте: Осип Маковей – Елегія
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.