Пам’яті Осьмачки – Маланюк Євген

Related posts:

1. Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (3 варіант) Більшу частину свого життя Євген Маланюк прожив на чужині, але він, у силу своїх можливостей, спостерігав за життям українського народу, за розвитком його культури, а особливо літератури. Поета цікавило все, що відбувалося в українській літературі, і про все він мав власну думку. Євген Маланюк добре знав творчість видатних українських письменників. Перед деякими з них він […]...
2. Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (2 варіант) Поезія Євгена Маланюка ще чекає, мабуть, свого читача, оскільки наші сучасники не дуже добре її знають. І читач цей повинен бути мислячим, вдумливим, інтелектуальним, оскільки образність поетових творінь складна, наскрізь символічна, кількашарова. Тут багато ремінісценцій з Біблії, народних пісень, пісень літературного походження, поезії української, російської, польської, французької. Складна і багата також метафорика, як запозичена, так […]...
3. Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (1 варіант) Євген Маланюк – один з найпомітніших українських поетів XX століття. Все його життя було присвячене боротьбі за незалежність українського народу: спочатку брав активну участь у побудові Української Народної Республіки (від відомий як учасник визвольної боротьби 1917-1921 років), а далі, після її поразки, почав писати вірші. Євген Маланюк розумів нищівну силу слова, тому взявся за перо […]...
4. Євген Маланюк – Зловісне Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров’ю літер, Що ми загинем, яко обри, Щo буде степ, руїна й вітер, Що почорніє світ сей білий, Що все живе пожруть пожежі, Що тільки віщий свист Сібілли Лунатиме в сліпім безмежжі. Сузір’ям скаже Бог вознести У мертвім небі пентограмму, Й новий про це напише Нестор В самотній катакомбі […]...
5. Євген Маланюк – Присуд Ані шаблі, ані ножа Не схрестити в останнім герці: Та ж камінно-мертва душа, Те ж безлюбе і чорне серце. Вже нема хуторів і держав, Тільки – трупи в житах, тільки – трупи Та від хрипу кривава іржа, Що замкнула посинілі губи… Може, скажеш – зійде! Проросте!? – Поміж ребрами хат, по дорогах Диким зіллям займається […]...
6. Євген Маланюк – Закарпаття Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні В тонкім мереживі зазеленілих віт! Тут ще чорніш кількастолітні злидні Підкреслює карпатський краєвид. Корчма й нотар. А хліба – ні кавалка, І світить ребрами замурзана марга. Під мовчанку села балака тільки балка – То Турія – по ріні – наріка. Сини ростуть – неплодні самосії, Доньки, як цвіт […]...
7. Євген Маланюк – Строфи 1. Ти виростала, квітла й наливалась І втілилась – в медвяний виноград Та яблука. Мов наложниця, сад Зітхає втолено. І гасне літній галас. І лагодою сяє стиглий лад, І спогад золотіє, як кохались У бурях квітня, в ворожбі Купала- Ось – день плодів. А завтра – листопад. 2. Безверхе бойовисько, де мечі Потяли все,- знов […]...
8. Євген Маланюк – Беатріче І знову зустріч. Це вже тричі У днях життя її зустрів. Тонке обличчя Беатріче Прозорий смуток загострив. Лани. Пшениця колосиста ничить. Широкий вітер лине злотом хвиль. Добридень, польовая Беатріче, Селянська музо цих достиглих піль! Куди ідеш? Зажевріле обличчя Ховає марним порухом зусиль. У кошику вода та хліб і сіль,- Обід батькам. Не має часу. Кличуть. […]...
9. Євген Маланюк – Степова Еллада 1. Повіє вітер з Понту. Скитський степ Прокинеться, зітхне, і буйна тирса Зеленим морем знов на нім зросте, І побіжать зелені хвилі. Ширша За синє море встане широчінь. О земле вічна, ти – одна на світі! – На небі – глибочіє древня синь, Внизу – прозора велетенська тінь Від хмари, що жене південний вітер. І […]...
10. Євген Маланюк – Шевченко Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це ж лиш рупор мас, І вже менш за все – ” Кобзар Тарас”, Він, ким зайнялось і запалало. Скорше – бунт буйних майбутніх рас, Полум’я, на котрім тьма розтала, Вибух крові, що зарокотала Карою на довгу ніч образ. Лютий зір прозрілого […]...
11. Євген Маланюк – Сьогодні 1. Біла лагода яблунь в цвіту. П’ю життя моє спрагненно-радо. Прийдеш, прийдеш? – і легіт: прийду – Медоносним зітханням – ой, Ладо! День дзвенить – золота голубінь, День співає – блакитна безодня… Тільки – яблуні та голуби, Тільки барви буяють сьогодні! 2. Це нічого, що небо чуже і чужа Далечінь віє в очі. дивись! Вже […]...
12. Лист – Маланюк Євген Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель, Батьківщино моя, Батьківщина німа! Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі Мстить, нагадуючи, що Тебе нема. А пусті, нескінченні, бездонні ночі, А ворожі, навіки вже страчені дні, Коли марно палаєш, а ворог регоче, А доба ось гримить у залізі й вогні. І от знову дощі. Не дихнеш, не промовиш Крізь […]...
13. Євген Маланюк – Прозріння Всі вироки, здається, проказав Рвучким і ярим віршем… А Росія Ще догнива, як здохлий бронтозавр, І труп – горою – мертво бовваніє. О люте стерво! Твій посмертний дух Ще мстить – смердячий, безнадійний Лазар, – Але намарне: навіть гній потух, І тільки низом стелеться зараза. Даремно радиться синедріон Крикливиць та шаманів євразійських – Бо ні […]...
14. Євген Маланюк – Фастівська ніч Готична ніч. На небі, як у книзі, Механіка виконує закон. Холодний місяць – лисий метафізик – Обчислює народження і скон. Та вслухайся: оцей нічний Елізій Зітхає глибиною темних лон,- Симфонія, а не прозорий сон Замерзлий в нерухомо синій кризі! Ударами припливів і відпливів Здіймає груди вічний океан І в скелі б’є. І космос, як пеан, […]...
15. Воякам – Маланюк Євген Так хутко згасло сяйво слави, Так коротко тривала мста. Лягли знесилені літа На роки, на десятиліття, На всю добу. І сивий згар Того нещасного поліття На наших чолах – знаком кар. Куди б не йшли, де б не спинились, Порожнє поле у очах, Щоб серце судорожніш билось По непереспаних ночах, Щоб серце свій передчувало Останній […]...
16. Євген Маланюк – Візія Все, що має статися, вже сталось. День тверезий. Праця з-під ярма. Чи ж почую, як щодений галас Перетне архангельська сурма? Обагриться небосхил криваво, Розчахнеться димна височінь І велике мовчання, як слава, Людське серце візьме на мечі. Літаки закрутяться, мов листя, Башти захитаються й падуть. Десь зі сходу, з-поза передмістя Білим сонцем стане Страшний Суд. Він […]...
17. Євген Маланюк – Молитва Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Т. Шевченко Воркував голубий Іордан за її плечима, Крильми срібними краяли вічну блакить голуби, Її звали Марія. – А як же вгадать твоє ім’я, Що його десь шепочуть дрімучі дніпровські степи? Там – під теплим вітром ніжно рипіли оливи, Кедри широкошумні кликали в холодок… … Чи це […]...
18. Ода до прийдешнього – Маланюк Євген Дні Твої скалічено криваво, За туманом мерехтить мета… Так обридла підозріла слава, Так гнобить нещадна самота. Вию псом на мертвім полі бою, Стережу сей попіл і кістки,- Знаю, Бог розсудить нас з Тобою: Сходять зерна, пружаться ростки. Під морозним вітром – біла тризна, Сніг сліпить, вирує рівнина,- То встає озимина залізна, Крізь крижаний сніг – […]...
19. Євген Маланюк – Ісход Не забути тих днів ніколи: Залишали останній шмат. Гуркотіли й лякались кола Під утомленний грім гармат. Налітали зловісні птахи, Доганяли сумний похід, А потяг ридав: на Захід… на Захід… на Захід… І услід – реготався Схід. Роззявляв закривавлену пащу. П’яний подих нудив, як смерть. Де ж знайти нам за тебе кращу Серцем, повним Тобою вщерть? […]...
20. Невичерпальність – Маланюк Євген Тяжким хрестом лежать шляхи, Ясні в ночах, вони сліпі вдень: Рамено – з заходу на схід, Рамено – з півночі на південь. І так розп’ята – віки,- Вогонь буття не загасила. Невичерпаний дух який! Яка непереможна сила! Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать, напускають чари,- Здається, знищено вже й слід, Лиш потурнаки й яничари. І ось […]...
21. Євген Маланюк – д. донцову Крик Ксенофонтових фаланг На подих простору і солі – І ось реве бурунний лан Рабом вітрила і бусолі. І розгортається безкрай, І ширше – сапфірове коло. Грай, вітре, перемогу! Грай, Як пристрасть простір поборола, Як обрії перемогла, І сказ стихій – в руках побіди. Ген майорить бузкова мла – За нею сплять скарби Тавріди. 23.02.1935...
22. Куліш – Маланюк Євген Гарячий день втопивсь в нічній прозорій Млі. Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня – І знав, що все це – в тьму, В майбутнє цій землі. В неславу й забуття… А ніч – лунка безодня – Дзвеніла зорями… І сторінки по одній Ще мерехтять в очах. – І на нічнім теплі Ти полетів у даль, туди, […]...
23. Батьківщині – Маланюк Євген Як до Тебе протоптати тропи? В сивій млі спостерегти мету? Чи ж пропалить синій жар Європи Азії проказу золоту? Ось мовчиш, незбагнена, незнана, Мов прозорий жовтень, нежива,- Що ж Тобі – прокляття чи осанна? Мертві звуки, неживі слова. Рівний простір в язвах позолоти Залягає площиною піль, Тільки часом – Твій єдиний готик – Повстають жертовники […]...
24. Євген Маланюк – Серпень Herr, es its Zeit! Р. М. Рільке Час, Господи, на самоту й покору. Все про цей час нагадує: вага Знекровленого тіла, перше срібло На скронях та пооране чоло. І під чолом ті, що колись горіли, А нині глибше й глибше западають І пригасають – ті неситі очі… Бо зір звертається до себе, внутр, З переситом […]...
25. Євген Маланюк – Вічне 1. Досі сниться метелиця маю, Завірюха херсонських вишень. Золоті Ті очі впивають Степовий необмежений день, Що зростає у небо, у вічність… Плине вітер крізь села, сади, Золоті Ті очі й ритмічні Сині хвилі річної води. 2. Як забути? Яка ж гадюка З серця вижерти спогад могла б: Зір – пекучий, як мука й розлука, Мову […]...
26. Одна пісня – Маланюк Євген В кінці греблі Шумлять верби… Бува, почуєш пісню і спахнеш Пекучим болем пізньої любові – І от – далечина Твоїх безмеж, Твоїх небес нестриманая повінь: Пливе, пливе блакитна широчінь, Росте, росте співучим колом обрій; Від білих хмар лиш смарагдова тінь Біжить ланами, лиш вітри недобрі Напружують свій навіжений чвал… О, як забуть Тебе, єдину в […]...
27. Май 1935 року – Маланюк Євген Ждали всі зеленого розмаю, Леготу плодючого тепла, Ти ж дихнув, смертельно-білий маю, І земля снігами загула. Мерзне квіття дитячо невинне. Заклякають соки в деревах. Ярий гін крижана смерть прилине, Все скує смертельно-білий жах. Заридає поминальним співом, Спеленає в похоронний сніг, І весна – земна пречиста діва – Нежива у сніговій труні. Та крізь хугу вдарить […]...
28. Євген Маланюк – Стилет чи стилос? Стилет чи стилос? – не збагнув. двояко Вагаються трагічні терези. Не кинувши у глиб надійний якор, Пливу й пливу повз береги краси. Там дивний ліс зітхає ароматом І весь дзвенить од гімнів п’яних птиць, Співа трава, ніким ще не зім’ята, І вабить сном солодких таємниць, Там зачарують гіпнотичні кобри Під пестощі золототілих дів… А тут […]...
29. Євген Маланюк – Сучасники ЄВГЕН МАЛАНЮК Сучасники 1 Максимові Рильському Ще молитесь, далекий брате, Серед Звенигородських піль. Ще не стомились карбувати В коштовних ямбах вічний біль. Краси веселий кондотьєре, Несете хрест свій там, ген-ген, Серед похмуро-рідних прерій; Ви – еллін, схимник і Гоген! Навколо – хащі й печеніги, А в кельї – тиші ніжний спів, Реторти, циркуль, колби, книги, […]...
30. Євген Маланюк – Під чужим небом 1. Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх. Все сниться гук весни і вітер, Веселий вітер світлих літ. А тут – молюсь, убогий митар, Шукаю твій вогненний слід… Ні, не знайти. Ніхто не знає, Ніхто не чув твоїх плачів. Біля всесвітнього Сипаю, Як завше: золото […]...
31. Євген Маланюк – Серпневі строфи Літо тане, як віск. догоряє підскарбій-серпень. Смертна постеля його – золото пізніх плодів. Не поспіває строфа вслід легкостопій Евтерпі – В вірші блаженно-важкім никне далекий спів. Літо гусне, як мед. Бджоли в солодкій утомі Нижче і нижче гудуть. Струни снуються в стернях. … Усміх майбутньої матері в зорі твоїм, а не пломінь. І багряніє поволі […]...
32. Євген Маланюк – Від віку й донині Від віку й донині Еллада й Юдея – Два ворога лютих на древній землі – Хрестом і залізом та ядом ідеї Руйнують-будують і Рими, й Кремлі. Від римських провінцій до грецьких колоній Гриміли століття меча і огня, Здіймались до неба безсилі долоні І марно молили великого дня. В коріннях зростаючих готик, як язва, Клубилося чорне, […]...
33. Варязька балада – Маланюк Євген Необорима соняшна заглада – Віки, віки – одна блакитна мить! Куди ж поділа, степова Елладо, Варязьку сталь і візантійську мідь? Від синіх меж до сіверських україн Широчина нестримано росте, Мов на бандурі велетенській грає Співучим вітром припонтійський степ. Гарячий день розлив пекуче злото І сам втопивсь у соняшнім меду, Й крізь спокій цей єдина ллється […]...
34. Євген Маланюк – Ангел смерти Буває мить – хтось вимовить ім’я (А тиша ще шумить безмежним морем). Ніхто не гляне і не заговорить, Лише діткне плеча. І раптом я Відчую – хто, відчую і побачу: То Ангел смерти. Простий, мовчазний, Поважно зосереджений. Неначе Виконує щоденний труд тяжкий. Тоді він очі стомлено зведе, І я побачу запит в них, і вирок, […]...
35. Євген Маланюк – З Євангелії піль Знову Біблія літа розкрила Сторінки заколосених піль. Легкий вітер напружує крила Гнати леготом золото хвиль. Все забув: мої смутки і скрути, Мої грішні, бездушні слова,- Тут, на царині, Книгою Рути Розгортаються справжні жнива. Про святий пророкуючий голос, Про Месію над морем пшениць, Тут дзвенить обітницею колос, Під косою схиляючись ниць. Можна смерть лише смертю здолати, […]...
36. Євген Маланюк – Ave Caesar, співучий серпне Ave Caesar, співучий серпне, Августійший владарю літ! Солодощ пізніх овочів терпне, Сяйво твоє все більш нестерпне Для майже осліпленої землі. Ave Caesar, ще день твій сяє В колонаді гаїв, на форумі нив, Рим твій бездонна блакить просякає, Він в ній розчиняється і заникає, І видивом легким вливається в спів. Ave Caesar, застиг на троні, Ти […]...
37. Євген Маланюк – Знаю – медом сонця Знаю – медом сонця, ой Ладо, В твоїм древнім тілі – весна. О моя степова Елладо, Ти й тепер антично ясна. А між нами простір – гураганом. Хоч вдихнуть, хоч узріть тебе де б… Половецьким хижацьким ханом Полонив тебе синій степ. Десь там квітнеш вишневим цвітом, Десь зітхаєш в веснянім часу, А мені ти – […]...
38. Євген Маланюк – Смаглявість від того вогню На Ольшанськім кладовищі в Празі, В місці, де була могила Юрія дарагана, Поховано якусь жінку. Хрест валяється на стежці. З часописів 1936 р. Смаглявість від того вогню, Грузинські очі, сухість вилиць, Слова, що цокали і бились, Продзьобуючи вихід дню. Раз – орлій клекіт, раз – стріла, Раз – вірна куля. І ніколи Не змусив хам […]...
39. Євген Маланюк – Будівлі дні ніхто не вирішив Будівлі дні ніхто не вирішив, В очах від Вавилону – чорно. На каторзі жорстоких віршів Так тяжко душить слово-жорно. Все рідше злет. Мотор задиханий, А нерви тріпотять, як троси, І, коли серце раптом стихне, Нас зрадять крила альбатроса, И не відчуємо, що страчене Життя, від творчости криваве, Що нам призначена двозначна, Як поцілунок Юди, – […]...
40. Євген Маланюк – Напис на книзі віршів Напружений, незломно-гордий, Залізних імератор строф – Веду ці вірші, як когорти, В обличчя творчих катастроф. Позаду – збурений Батурин В похмурих загравах облуд, – Вони ж металом – morіturі – Сурмлять майбутньому салют, Важкі та мускулясті стопи Пруживий одбивають ямб – Це дійсности а не утопій Звучить громовий дифірамб. Ось – блиском – булаву гранчасту […]...