Пантелеймон Куліш – До рідного народу



ДО РІДНОГО НАРОДУ…
Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких,
Ти, що постав з безумної одваги
Гірких п’яниць і розбишак великих.
Єдиний скарб у тебе – рідна мова,
Заклятий для сусідського хижацтва:
Вона твого життя міцна основа,
Певніша над усі скарби й багатства.
О варваре! Покинь тріумфувати
Та зчервоній од сорома тяжкого:
Що всі сусіди мають, що назвати,
А ти своїм не назовет нічого.
Що захопив, єси серед Руїни,
Забрав усе великий твій добродій;
Жене тебе неволя з України,
І з рідним словом тулишся, мов злодій.
На дзеркало всесвітнє, визирайся,
Збагни, який ти азіат мізерний.
Своїм розбоєм лютим не пишайся
І до сім’ї культурників вертайся!
1847 р.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір дружба як цінність.
Ви зараз читаєте: Пантелеймон Куліш – До рідного народу