Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Парабола
Парабола
Парабола (грецьк. Parabole – порівняння, зіставлення, подоба) – повчальне інакомовлення, близька до притчі жанрова різновидність, в якій за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту. В середині структури П. – інакомовний образ, що тяжіє до символу, а не алегорії (подеколи П. називають “символічною притчею”), однак вона не притлумлює предметності, ситуативності, лишається ізоморфною щодо них. Незавершена багатоплановість П. притаманна творам Ф. Кафки (“Процес”), Г. Гессе (“Гра в бісер”), Ж.-П. Сартра (“диявол і Господь Бог”), Г. Гарсіа Маркеса (“Сто літ самотності”), В. Земляка (“Зелені млини”, “Лебедина зграя”) та ін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ліризм Ліризм (від “лірика” ) – пафосно-стильова ознака (емоційність, сердечність, схвильованість) естетичного сприйняття дійсності, найбільш притаманна ліричним творам, менше – епічним та драматичним, спостерігається в есе, мемуарах, щоденниках, нарисах тощо. Л. в загальному значенні – піднесено емоційне переживання будь-якої події чи явища....
- Роман у віршах – визначення Роман у віршах – різновид змішаного жанру, що поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб’єктивністю, притаманною ліричним творам. Роман у віршах став популярним у ХІХ-ХХ ст. Межують з ним драматична поема, віршована повість. В Україні помітне пожвавлення цього жанру спостерігається у 60-70 рр. XX ст. (хоча представлений він й у 30-50 рр.: “Марина” М. Рильського, […]...
- Панас Мирний – Твори у 7 томах Київ: Наукова думка, 1968 -1971. – 560, 452, 532, 520, 432, 800, 664 с. В історію української дожовтневої літератури Панас Мирний увійшов як видатний письменник-реаліст, митець великого епічного таланту, прозаїк-новатор. Історичну заслугу Мирного слід бачити передусім у тому, що він значно розширив межі і можливості реалістичного методу, незмірно підняв українську прозу, збагатив її жанрово, відповів […]...
- Лапідарність Лапідарність (лат. lapidarius, від lapis – камінь) – виняткова стислість і чіткість у висловлюванні думок, економне вико-ристання художніх засобів. Л. притаманна народним прислів’ям, приказкам, коломийкам, анекдотам. В українській літературі властива новелам В. Стефаника, Гр. Тютюнника, поезії Є. Плужника, М. Зерова та ін. Л. має синонім “лаконізм” (грецьк. lakonismos – стислість, притаманна мовленню спартанців – мешканців […]...
- Байронізм Байронізм – ідейно-естетична концепція, яка постала у європейському романтизмі XIX ст., пов’язана з творчістю англійського поета дж. Байрона, притаманна В. Гюго, А. де Він’ї, А. Міцкевичу, М. Лермонтову. Основні риси Б. – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення І недосконалої дійсності. В Україні Б. позначився на “Історії Русів”, на творчості Є. Гребінки, М. Петренка, Л. […]...
- Життя і доля Франца Кафки Однією з ключових фігур світової літератури XX століття справедливо вважають австрійського письменника Франца Кафку. Ім’я Франца Кафки поряд з іменами Джеймса Джойса, Марселя Пруста називають серед творців модерністського роману. Особистість, доля і творчість Кафки привертають увагу не тільки літературознавців, але і філософів, а також письменників, що зробили його центром свого художнього світу, таких, як, наприклад, […]...
- Ліро-епічні твори в ураїнській літературі Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі доволі часто трапляються твори, у яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів літератури і суміжних сфер суспільної діяльності людини, зокрема науки та публіцистики. Найчастіше відбувається поєднання епічного й ліричного начал. Такого роду твори належать до Ліро-епосу. Ліро-епічний твір – це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються […]...
- Тіна Карабанович – Лист про небо Нам лишається тільки небо, опісля… Після довгої муки, розлуки, втоми, щастя, любові. Нам лишається лише небо. Я заглядаю у вишину, як у твої очі, що досі люблю. Нам лишається тільки небо. Та дару до крил немає, невтомно хтось когось карає. Зупинись, отямся – у нас тільки небо, з тобою. Воно не зрадить, воно лиш манить-висотою. […]...
- Олексій Чупа – Praga. Хворий Ти мрієш про Прагу – мені її досить. Я хочу туди, де дахи по-дитячому теплі. Мені вже набридла готика й ця нескінченна осінь. Хочу додому. Мені тут – нелегко. Пронизлива Прага зривається в крик І дряпає ранок хрестами соборів. А я п’ю малиновий чай, мені не щастить Уже другий день прокидатися хворим. Провідай мене, підіймайся […]...
- Калокагатія Калокагатія (грецьк. kalos – гарний, agathos – хороший) – поняття естетики, що виражає ідеальне єднання фізичної краси та духовної досконалості. Пошуками К. перейнята творчість Г. Сковороди, вона визначила ідейно-естетичні пошуки символістів, найбільше притаманна “неокласикам”....
- Мелодика вірша Мелодика вірша (грецьк. melodos – пісенний) – один з яскравих проявів версифікаційної інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування (за Б. Ейхенбаумом) у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві....
- Циклічний епос Циклічний епос – група епічних творів, починаючи з давнини, об’єднана історичною добою, головними персонажами, місцем дії чи авторським задумом. Ц. е. притаманний ірландським сагам, казкам (“Тисяча і одна ніч”), поемам (“Роман про Лиса”), києво-руським билинам (про Іллю Муромця), календарно-обрядовій традиції, великим за обсягом прозовим творам (дилогіям, трилогіям тощо, наприклад, “Велика рідня”, “Хліб і сіль”, “Кров […]...
- Персоніфікація Персоніфікація (лат. persona – особа та facerе – роблю) – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу: Ой, не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі… (П. Тичина). П., передовсім п істотна частина – антропоморфізм, має велику традицію, вона закорінена у […]...
- Жіночі образи комедії І. Карпенка-Kарого “Хазяїн” Комедія І. Карпенка-Kapoгo “Хазяїн” написана в 1900 році і відтворює реальні факти капіталістичного ладу – народження українського капіталіста-землевласника, якого ненаситна жадоба до наживи робить моральною потворою. Образи п’єси умовно можна поділити на три групи: Пузир та його управителі, ліберали та трудовий народ. Жіночих образів у п’єсі майже немає – це лише дружина Пузиря та його […]...
- Ірина Саковець – Зорепад Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло, Усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла. Ніч спустила на нас Гончих Псів – безголосся порука, І розбились потрібні слова на склади і на звуки. Переколоте небо голками блідих кипарисів. Дзень! – порвалася нитка, розсипавши зоряний бісер Темноті злій за комір, на вистиглість моря, на голі, Помережані холодом […]...
- Франц Кафка: спалах яскравої зірки у темному мороці буття Його прізвище у перекладі з чеської – “галка”. Непоказний чорний птах насправді став мудрою совою серед своїх побратимів по перу у празькій групі німецьких письменників. Народився він у Празі в буржуазній єврейській родині, яка, на превеликий жаль, не розуміла його, не підтримувала і вороже ставилася до його творчості. Кафка змушений був шукати розуміння за межами […]...
- Іманентність Іманентність (лат. immanens – властивий, притаманний. комусь) – властивість, притаманна певним предметам та явищам, що виражає їхню сутність; у мистецтві проявляється через самтожність таланту, тобто здійснюється шляхом самоідентифікації, самопізнання та самореалізації у відповідній “спорідненій діяльності”, на чому наполягав Г. Сковорода, вважаючи, що “неспорідненість” згубна для мистецтва. Лише віднайшовшись у собі, розкривши свою сутнісну основу, воно […]...
- “Перевернутий світ” (за новелою Ф. Кафки “Перевтілення”) КАФКА ФРАНЦ (1883-1924) Австрійський письменник, народжений у Чехії в єврейській родині. Відчував на собі вплив цих трьох культур, але “скрізь був чужим”. Основною проблемою його творів є відчуження особистості у великому світі. Письменник змальовує людину у межовій ситуації, коли йти більше нікуди і єдиний вихід – смерть (екзистенціальна точка зору). Герої Кафки бунтують, але виявляються […]...
- Ізоморфізм Ізоморфізм (грецьк. isos – рівний, morphe – форма, вигляд) – поняття, що характеризує відповідність між структурами подібних об’єктів. Ізоморфними є системи, в яких кожному елементові однієї системи відповідає лише один елемент другої системи і навпаки. Коли характеризують І. об’єктів пізнання, то абстрагуються від природи, сутності їх елементів, зосереджуються тільки на структурах. У цьому сенсі говорять […]...
- Міфотворчість як стильова основа новели Ф. Кафки “Перевтілення” I. Реальність і фантастика в старовинних міфах (неможливість пояснення багатьох природних явиш і людської долі створювала міфи про богів, про надприродних істот, про перевтілення людини у квітку, дерево, тварину; перевтілення було карою за вади характеру, погані вчинки, тому воно сприймалося як попередження, пересторога людям). II. Міфічність дійсності в новелі Кафки “Перевтілення”. 1. Перевтілення Грегора Замзи […]...
- Творча уява Творча уява – психічний процес, який виявляється у створенні нових образів на основі раніше набутих конкретно-чуттєвих вражень. Т. у. виступає одним із моментів діяльності письменника в єдності з його пам’яттю, мисленням, волею і почуттями. Вона грунтується на перетворенні уявлень шляхом їх незвичайного сполучення (асоціацій), гіперболізації, загострення, узагальнення, уподібнення тощо. Т. у. – процес завжди активний, […]...
- Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
- Поетизація Поетизація – здатність уявляти, зображати дійсність прикрашеною П. – органічна риса української ментальності, спостережена багатьма науковцями (М. Костомаров, Б. Цимбалістий та ін.), що полягає в ліричному світосприйнятті, у намаганні розбудовувати своє життя за законами краси, вираженому в оформленні осель та строїв, у ставленні до природи, у мелодійній та шляхетній за змістом пісні тощо. Ця риса […]...
- Франц Кафка – великий сповідальник і великий самітник Кафка став для мене відкриттям у літературі. Він довго ішов до визнання. Тривалий час залишався непривітаним генієм. Якщо визначні німецькі письменники Т. Манн і Б. Брехт відзначили його творчість ще 1915 року (премія Фонтане), то широку популярність серед читачів він здобув лише у 40-ві роки минулого століття, коли його стали називати метром сучасного модернізму. Від […]...
- Іпостасе Іпостасе (грецьк. hypostasis – дотримування, ущільнення, заміна) – заміна однієї стопи іншою у квантитативному та силабо-тонічному віршуванні, в якому місце наголосу – стале. Термін введений В. Брюсовим (“Основи віршування”). І. притаманна античному віршуванню, коли два коротких склади замінюються одним довгим і навпаки. Цим поняттям користувалася Галина Сидоренко в тих випадках, коли хорей замінювався пірихієм чи […]...
- Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
- Герой літературного твору, або Персонаж Герой літературного твору, або Персонаж – дійова особа, образ, широко і всебічно зображений, наділений яскравим характером, окреслений взаєминами з довкіллям, зв’язками із соціальним, національним, історичним контекстом. Розрізняють головних та другорядних, епізодичних Г. л. т. Так, у романі у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” головним постає однойменний персонаж – легендарна піснярка з часів Хмельниччини, носій чільної […]...
- Літота Літота (грецьк. litotes – простота, помірність) – троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища. Приклад Л. з вірша М. Вінграновського “Поїхали у Сквиру, на гриби… “, котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням: Ми карасів наловим до обіду І серцем захмелієм як на те, […]...
- Гамлет – ідеальний герой свого часу (за однойменною трагедією В. Шекспіра) І. Гамлет – головний герой трагедії В. Шекспіра (відтворена епоха Відродження; в XVI ст. народжується новий ідеал людини – за стосунками, за поглядами, за моральними якостями). ІІ. Гамлет – людина свого часу, людина на всі часи. 1. Життя Гамлета до зображення подій (Гамлет – спадкоємець королівського трону, навчався у Віттенберзькому університеті, де панувало вільнодумство; мав […]...
- Памфлет Памфлет (англ. pamphlet від грецьк. pan – ycе, ihlego – палю) – невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного жанру на злободенну тему. П. оголено тенденційний, призначений для прямого впливу на громадську думку. Його стилю притаманна яскрава афористичність, ораторські інтонації (дав.: Ораторська проза), експресивність, іронія, згущена до сарказму. Образливий П., що спотворює факти, окарикатурює дійсність та […]...
- Терцет Терцет (італ. terzetto, від лат. tertius – третій) – тривірш. Строфа Т. самостійна за умови, коли схема рим викінчена в її межах (ааа ббб і т. п.) або під час римування один віршовий рядок лишається без рими (ритурнель): Лежить солдат під лісом, на травах, на піску, а Над ним кує зозуля в зеленому ліску, а […]...
- Автологія Автологія (грецьк. autds – сам і logos – слово) – вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати”. до автологічного письма зверталися Є. Плужник, д. Фальківський, Ю. Липа, П. дорошко та ін. У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. […]...
- Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Аттична комедія Аттична комедія – давньогрецький драматичний жанр, за допомогою якого в гостросатиричній, дотепній формі висміювалися людські пороки. Назву отримав від Аттики, осереддям якої були Афіни. Тогочасна літературна критика розрізняла три різновиди А. к., сприйняті пізнішим європейським літературознавством: давній (486-404 до н. е., від Великих діонісій до поразки Афін у Пелопоннеській війні), середній (404-336 або 323 до […]...
- Реальність і міфологічність як стильові особливості новели Франца Кафки “Перевтілення” Реальність і міфологічність як стильові особливості новели Франца Кафки “Перевтілення” Мабуть, найстрашніше в світі, коли людина вранці прокидається і не знаходить себе. Ще є думки, але вони здебільшого “вчорашні”. А людини вже нема. Натомість у ліжку лежить на спині величезна дивна комаха, безпорадно смикає ніжками, намагаючись підвестися. Але важкий панцир тягне додолу. Що це? Нічні […]...
- Художній метод Художній метод (грецьк. mеthodos – шлях дослідження) – зумовлений закономірностями раціональний спосіб осягнення та перетворення дійсності засобами мистецтва. добре відомий з античної доби, зокрема у вигляді аристотелівської концепцї мімезису, використовуваний передовсім митцями раціоналістичних уподобань. Основна категорія радянського літературознавства, яке розглядало творчий процес не за його іманентною основою, а за спрощено міметичною схемою: відбір життєвих явищ, […]...
- Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
- Семантика Семантика (грецьк. semantikos – означальний) – розділ мовознавства, що вивчає проблеми смислу, значення та тлумачення знаків і знакових виразів, окреслених предметною (екзистенціальною) та понятійною (інтенціальною) сферами. У широкому розумінні С. – частина семіотики, тісно пов’язана із металогікою, котра висвітлює відношення висловів логічної мови до позначуваних нею об’єктів та змісту, що вони виражають, пояснюючи властивості понять […]...
- “ПЛУГ” – Літературне угруповання “ПЛУГ” Ініціатором створення і головою “Плугу” був С. Пилипенко, його активними членами – А. Головко, А. Панів, І. Сенченко, Г. Епік, О. Копиленко, Д. Гуменна, П. Панч, І. Шевченко, В. Гжиць – кий, П. Усенко та інші. Із квітня 1922 р. “плужани” ухвалили “Платформу ідеологічну і художню”, де наголошували, що “революційно-селянська творчість плужан має бути […]...
Сміх у комедії мольєра міщанин-шляхтич.