Павло Мовчан – Безмежжя



Понаджений прихильністю снігів,
Ошуканий, спонукуватий криком,
Він відчував себе рівновеликим
Безмежності, відбитій в люстрах днів.

Слід залишав і думав: наповічно,
Але вода ішла йому навстрічно,
Змиваючи відмітини й відбитки,
І обертала машкару трагічну
На реготню, що розповзлась на нитки.

Щоб хоч крижину зберегти на згадку,
Усі струмки він заганяв у гатки,
Міняв супротно вперту течію,
Лопатою все тіло ручаю
Рубав. Перекидав у спогад довгу кладку.

Та й пам’ять зраджує: січнева білість де?
А талий сніг впотужнив тільки воду…
І порожнина ширшає – гуде,
Віщуючи безмежжя і свободу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Автопортрет шевченка 1840.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Безмежжя