Павло Мовчан – Біля межового каменю



В якого дерева мені питати тіні?
Із джерела якого воду пить?
Я в затінях поплямував сумління,
А серце, як розпечене, горить…
Ні попуску, ні пільги, ані міри.
Хіба ж мені впоровень білий світ?
І кожен день прожитий, мов офіра,
Зусилля кожне виганяє піт…
Відміряно ж і часу мені скупо,
І радощів, мов крапель на піску.
І дивиться на мене камінь тупо:
Ну що, мовляв, ти звідав на віку?
… Коротке, плинне, тануче, мінливе,
Ховаєшся у затінок під дах.
Що знаєш ти про сонце і про зливи?
Лежить весь світ у тебе в головах?..
І я торкаюсь каменя – гарячий…
Цілую, обпікаючи вуста,
Немовби себе вічністю позначив,
На смак узнав, яка ж та самота?!
І в небо крикнув, щоб йому віддячить:
– Вода солодка! Світла темнота!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Доля україни та українців за романом тигролови.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Біля межового каменю
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.