Павло Мовчан – Бути деревом

Б. Грищуку

Шум даленіючий в мушлях насичувавсь
Співом пташиним,
З теплого отвору хміль вививавсь запашний,
І виплітався, ніби струмок з-під крижини,
З-поза хмарини промінь уже веснявий.
А на узбіччі шляху тополі стоять гордорослі-
Гнізда сорочі вінчають їм чола,
Наче тернові вінки,
Плоть дерев’яна на вітрі розіп’ята й досі –
Корчиться в муках і вигинає рамена-гілки.
Скільки терпіння: простір мінливий тримати
І тамувати незрушністю болісний крик…
Скільки їм можна спокутувать
Наші марноти

і втрати,
Поквапність нашу і марнослівний, язик.
Скільки ж недодано їм: рушення, мови,
Зближення солод, розкіш злиття,
Руху шаленство та спалахи крові –
Біль їм полишено, сік для пиття…
А замість них різнопташшя співає,
Шум, ніби в мушлях, у кронах тече.
Руки розкинь – перелітна хай зграя
Криє, довбає дупла очей.
Солодко? Ні! Невситима тим паче!
Клонять додолу і втома, й жура,
Тіло розщеплюють стріли гарячі,
Холод вбирає чутлива кора…
І не попільжити мук страстотерпцям
Ні спожалінням, ні співчуттям, –
Можна хіба що кору іздерти,
Одіж пошить дерев’яну
й взуття.
Хміль, наче нитка, зшивши повіки,
Губи зашиє, щоб вчився мовчать,
І, розкрижований вітром навіки,
Простору міг запізнать благодать…
А під тобою рідна землиця…
Глянь: і вона підкорінням тече.
А у вінкові бусол гніздиться,
Й хмара сідає на ліве плече.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Приклади парадоксу в романі портрет доріана грея.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Бути деревом
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.