Павло Мовчан – Чорнотроп

Здригнулася струна від променя тонкого,
Зневажений від всіх сніг ще білів як міг,
І колесо дзвінке мережило дорогу,
Якою вовни жмут в чотири лапи біг.
А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого,
І мед на язиці від слова молодого.
Під чоботом зело пробилось ворушке,
Щоб швидше я ступав, бо нині все швидке.
Кораблик рветься з рук, членується насіння,
Загострена вода заломи обтина,
І в мур один стають, розламуючись, стіни,
Щоб ім’я перейнять летюче, мов луна:
Ма-рі-я!
На довжину струни воно бринить прозоро,
І хмару прихиля до обрію біжку,
І кущиком трава збігає з косогору
Уславити тебе, бо ти – вода в струмку.
Ма-рі-є-є…
Вже голос губить жар, а крила гублять пір’я,
І зір не осягне відлунених висот,
Де літери горять нетліючим сузір’ям –
Не прокричать мені, бо тиші повен рот.
І шепітно, мов пух, я здмухую імення,
Хоч крику повен рот – його не проковтнуть;
О весно! Я прийняв твоє благословення,
Коли через сніги проклав невірну путь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Василь стефаник біографія скорочено.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Чорнотроп
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.