Павло Мовчан – “Ця радість легка, ще й сама прозвістилась… “



Ця радість легка, ще й сама прозвістилась,
В простертих руках заломилась у крила:
І видно уже, як з розбитих шибок
Випурхує щось на подобу пташок…
Зіпершись непевно на вітер сипучий,
Кружляли, як пір’я, тіла нелетючі.
Ішла переміна усталених форм,
Узгодженість змісту, увічнення норм:
У яблуці – круглості,
Хмелю – у вині,
В незвичній потульності
Слова – мені.
В розкритості судин – можливість літань,
У спільності радості – стійкість братань.
А світло розлите гойдало столи,
І тіні лушпайками вгору пливли.
Обсипавшись пір’ям, ми нурились в глиб
Своїх колихких плоскодонних колиб…
І ніч понад нами котила пітьму,
Швидка, непомітна, – не знати й чому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір-опис українська хата.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Ця радість легка, ще й сама прозвістилась… “