Павло Мовчан – день листопаду
Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота:
Та ж солод роздають по крапельці із річки,
І хилиться листком гречаний запах свічки
До уст тобі, до ніг, де порох вироста.
Де шовк трави? Навіщо тут німиця
Дрібненько зацвіла, мов кропива глуха,
Й почата вздовж дощу півколом ораниця
Навіщо швидко так від млості засиха?
Насінням сон-трави у мене жмені повні,
Щоб відтворити знов всі таїнства сівби,
І руки, що летять – святі і негріховні,
Засіють переліг і вицвілі горби…
Веселі будяки межу колишню тішать,
І зграйка бджіл снує їм очі в метушні,
Повітря під крильми у них стає чистішим,
Хоч гіркота ледь-ледь колишеться на дні.
Оце й увесь урок буденних пересвідчень,
До річки причастивсь, і ниву перейшов,
І в бджілках відгадав ознаки-знаки вічні,
Коли важкі листки був зчистив з підошов.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного… “ Від листопаду вседенного, Від неба надто голубого, Від яблука – така студінь, Що, наче кригу, власну тінь Б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта мить! В бадиллі жил, в загуслій крові, В очах – дрімає жар любові, А в голосі – густі меди… Сніги, о доле, відведи! Листки на дзеркалі води Відтінюють глибокий холод […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… “ І день навстежень, і очі – Розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, І в пам’ять вростала саманна оселя. Тепер, як одвірки – вузькі, клинцюваті, Не пройде крізь нас ані тин, ані хата. Як вушко у голці – ледь світиться око, Щоб свідчить щомиті […]...
- Павло Мовчан – “Лишилося ще й нам від листопаду листя… “ Лишилося ще й нам від листопаду листя. Догідливо шумлять дуби коло долонь, І гінко вироста під небо дим стеблистий, Де одинокий птах навічно захолов. О феніксе, ти вічен в народженнях і згинах! Чи ж зрониш нам, мов клен, золочене перо, Щоб розгадать хоч раз цих змін першопричину І визначить собі повторюваний строк? Відродимось. Не раз […]...
- Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава… “ В день молодого сонця, коли в росі трава Й під голову лежачу вода не підплива, Коли очима в’яжеш повітря у вузли, Усі свої похибки безжально спопели. Свою умовну міру, якою міряв світ, Усю свою зневіру, струмливий в жилах лід – Усе відкинь, зречися, махни на все крилом І серце, наче списом, протни сухим стеблом, Бо […]...
- Павло Мовчан – З ночі в день і навпаки (З циклу “Музейні експонати”. Вдивляючись в малюнки Гойї) З’ява свавільна, нічна, самородна, Нащо щоночі приходиш у сон, Ще полишаєш у грудях холодних Крицю чи танучу кригу на схрон? І, закувавши мене у кольчугу, Голову втисла в іржавий шолом – Знати червоні кільця та смуги, І поясок перекреслив чоло… Інше життя проживаю щоночі: Сон стає дійсністю, […]...
- Павло Мовчан – “Тече-перетіка туман… “ Тече-перетіка туман Через вершини з долу в діл, І відвологлий вже бур’ян Не шелестить, не чути й бджіл… Прощальну нить пряде цвіркун, Свердлується на серці камінь, Терпке повітря, як тютюн, У горлі димом закипає. Навіщо оббирать мене – І так убогого – до нитки. Тепла все менша з кожним днем, Життя солодке тане швидко… О […]...
- Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, Навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, Розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, Глибоким слухом кухля непочута, Присутня в жилах, стягнутих вузлом, Збережена невичахлим теплом, Ти так углибла в корені думок, Що вдвічі важчим став мій кожен крок, І кожне слово так до вуст припало, […]...
- Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос… “ Ні подумки, ні пошепки, ні вголос Не викричу я розпачу ніколи, Не вимовлю ні словом, ні журбою, Пустошну глухомань, що за тобою. Навіщо ти лишив напризволяще Мене, о Боже, в цій життєвій хащі, Де дні щільні, як паколи високі, І ночі котять смоляні потоки! Навіщо клопоти біля вогню недремні, Навіщо погуки даремні ці спасенні? Навіщо […]...
- Павло Мовчан – “Ні змістом образу, ні висотою звуку… “ Ні змістом образу, ні висотою звука Тебе не визначить, не вичитать зі слів, Кут розімкнути, розломивши руки, Зір розчахнути широчінню днів… О про-сто-ро-бла-га-бла-ки-бо-лю-ча… Самовагома… ніби пух кульбаб… На видноколі в дзеркалах летючих, В лелечих зблисках, в захлинаннях жаб… В гніздечках крапель, у відбитку хвилі, В одсирілім безлюднім курені… Переліки усіх прикмет безсилі Тебе означити, бо […]...
- Павло Мовчан – Гірка Марія Вертаю у себе, як річка з розливу, Прискоривши в руслі життя течію. А був же широким… А був же й щасливим, Коли відчував всю безмежність свою… Ніхто не спиняє мене, не гукає – Ні ясен, ні шпиль, а ні ти на шпилі, Лиш слово високе приховує камінь Та чистий пісок закипа в джерелі. Волочиться слідом […]...
- Павло Мовчан – “Понаджені летять на теплівщину… “ Понаджені летять на теплівщину, Відмахуючи обрій хилиткий: І що не мах, то далі батьківщина, І що не птах, то крик на всі боки. І назирцем махає наодлуці Якась пташина круглими крильми, Маліючи, кругліючи в розпуці, В сполуці з білим подихом зими. І що не помах, то повітря рідша, Крутіша піднебесна кривизна, І пада пір’я щедро, […]...
- Павло Мовчан – Осінній день В блакитнім храмі дня, Де все доцільно-чинне, Небарвиться, линя Оздоблення рослинне; І сиплеться тинька, І пада позолота, І пишнота зника, Мов увійшла скорбота, – І де не запряде Очима – там розруха… Лункий вільготний день Неначе себе слуха: Десь дерево дуднить, Хтось пакола рівняє… І павутинки нить Вуста перетинає… Собача гавкотня З людськими голосами Торка […]...
- Павло Мовчан – день дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, І від тиску паркан аж гуде, Облітає, сплива позолота, Іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, Відлітаєш на повен свій зріст: Тягне сутінь удаль, наче камінь, В прямолеті – незвіданий зміст. І летить упритул за тобою Об’єм житла – повітряний куб, Він розчавить тебе пустотою І спустошить, припавши до губ. Та […]...
- Павло Мовчан – Криничний день Криничний день як для почину Відкрив джерела ворухливі, І вісник сонячної зливи Квапливо крила золотив. Поклавши відтінь самоти На тихе лоно полонини, Світ прокинувсь: Без дударів і без трембіт, Лиш тихошепітний політ Вірла, змалілого в краплину, І світло, світло без упину, І сонцеявлена людина, Що творить собі інший світ. Біжать від неї у недеї, В […]...
- Павло Мовчан – З поеми “Збруцький ідол” Вітри велеможні, безликі владущі Провіюють душі – летять шкаралущі: Чи біла полова, чи просто сніжок – Крізь сита-решета очей та думок. Крізь отвір в повітрі й мене проштовхнули; З тривалості стрімко лечу у минуле: Ліси і байраки, річки самородні, джерела, безодні, Яруги, ярочки, левади, гайочки, переярки, балки, Струмки та струмочки… Краплиночки… точки… Ось розчинилася земля […]...
- Павло Мовчан – день запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, День зміщення часу, запилення сосон, Який був можливий отут – більш ніде, День сонця й вітрів безголосих. І буйволи в річці, немов валуни, Чорніли, бурунячи воду. І сходив чабан на поріг кам’яний, Немовби долав перешкоду… І тіло моє, горілиць на піску Простерте, – пилком покривалось, І слухало спиною землю […]...
- Павло Мовчан – Вже день затулений березою Вже день затулений березою. Яка навстіжність! Ніч близька, І рогозою жовтолезою Узброїлась моя рука. Не підпущу, хай крик відкотиться! Поставлю свічку на поріг… Та в’яже ніч-невідворотиця Повісмо скрадливих доріг. Не промине, як чуже свято, Надійде, стане – лий вогонь Тонкою цівкою вкруг хати, Навколо імені свого. І чуєш, як в твоїх засіках У ланці в’яжеться […]...
- Павло Мовчан – “день риштований шелестом лісу… “ День риштований шелестом лісу – Підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, І рука розгортає єдвабну завісу, Навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні, Жінка зв’язує тіні у жмут. І лежать валунами розмлоєні коні, Утопившись в траві і звільнившись од пут. А ген там, попід гай, де з тонких соломинок Дітваки видихають блакитних синиць, […]...
- Павло Мовчан – Глибина кристалу Почварний грім. І розтин блискавиці. Німіння попелу, в якому колісниця Виглиблює ненадовго свій слід, За хвилю об’їжджаючи весь світ. При спалахах розламується лід, По тріщинах глибини виявляє, І світлість, що лягла була на спід, Дрібними пухирцями виринає. А півень своїм співом огромляє Імлистий простір, сплюснутий з боків. І дід стоїть і пальці загинає, Рахуючи ретельно, […]...
- Павло Мовчан – “Заднився день, і слух навикло… “ Заднився день, і слух навикло Перебирає зерня слів, За іскрами дими безликі Випурхують із димарів. І світло свідчить про звичайне, Очам перечачи на зло, І розпадається в звучанні На друзки срібне джерело. І погляд радість прозріває В краплистих блищиках роси, І вітер котиться по травах В немеркнучу студену синь....
- Павло Мовчан – “Був день – пам’ятаєш плазучого змія?..” Був день – пам’ятаєш плазучого змія? – Виткий, холодкавий, похітливий весь. Імення твоє було інше, Маріє, А клен той же самий – він знову воскрес. І легко було нам траву розгортати, Холодну суницю шукати на двох Й не знать, що за нами пильнуються чати, Що погляд хижацький до спини присох. Пригадуєш, яблука в круглих долонях […]...
- Павло Мовчан – “Посланче осені, день многодарний… “ Посланче осені, день многодарний, З просині дивишся поглядом карим: В річці глибокій світиться свічка, В нурти відкривши браму відвічну. Там у глибинах нижу кілечка – Голка вогненна у безконеччя; Там ледве й видко золота злитки… Стиснувши міцно голосу нитку, Глибше пронурюй скло захололе, Входь і пронизуй коло за колом. Ввійдеш в початки, в крапку джерельну, […]...
- Павло Мовчан – Криничка Поваби земні щоденно тішать око: Безмежна зеленість трави, що не чує снігів, Дерев палахтіння, на листях настояний спокій І ківш гайвороння, що мулом на лузі осів. Розгорнеш траву, розкриється чорна криничка, Як отвір в минуле, куди навіть лист запада, Вершечком донизу летить обгоріла осичка, Але не схлюпнеться у проймі гранітна вода. Мов з докором, в […]...
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє… “ Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, Судомлячи гілки, розчахнута верба, І срібний літачок у небі ледве мріє, І ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній струні, по променю тонкому Зісковзує униз не пташка, а сльоза. Мов хтось сплакнув було на радість в світі тому, І покотилась вниз запалена сльоза. На шибці товща скло від краплі. […]...
- Павло Мовчан – Вечірнє Де ж ти журно, круче, крячеш, Що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, Чи всотала висота? На вустах моїх німих Махаоном крик притих: Слуха – не схлюпне крильми… Круче, поклик твій з пітьми, Склянку обрію розбивши, Ти крильми щось чорне пишеш, – То ж порізи – не письмо, – Мохом куриться димок, […]...
- Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, Щілясті шелестять очерети, Замість води снує в струмочку голка – На той бік літа нам не перейти… І кінь сумний при березі похнюпивсь, Важких очей уже не підведе, І бережина зеленіє скупо, Де кружеляє колесо руде… І вікна, ніби вибиті із рами, І двері зняті – протяги такі, Що аж […]...
- Павло Мовчан – Стукіт Криє затінком суничним літній ліс, Струмує шелест: густіша… крок повільний Уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, Чи шляхи рівніші стали, Від коліс, можливо, довші? Та за обрієм знов обрій… Тільки з вежі часу чути стукіт серця, Тупіт чути!.. Лопотить дитя по стежці, Жінка бульбу вибирає, Яблука об дах […]...
- Павло Мовчан – “Шовковий смуток надвечірній… “ Шовковий смуток надвечірній Повітря синє прорідив, І простелився дим покірно Уздовж води… І непомітно, ледь сирітно Трава при річечці росла, І тиха радість цьоголітня Дзвеніла на струні стебла. І власна тінь твоя сягниста Згиналась ламко вдалині, Де сіялась роса зерниста По сизоперій площині. Слова зливались у мовчання, Відлунки танули, мов сніг, І радість змішана з […]...
- Павло Мовчан – Вечірнє (З циклу “Золоті ключі”) (З циклу “Золоті ключі”) Де ж ти журно, круче, крячеш, Що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, Чи всотала висота? На вустах моїх німих Махаоном клич притих: Слуха – не схлюпне крильми… Круче, поклик твій з пітьми, Склянку обрію розбивши, Ти крильми щось чорне пишеш, То ж порізи – не письмо,- Мохом […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, Хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – Глухе повітря, а земля німа… Коріння пахощів іще не перетліло, У пам’яті ворушаться стежки… Та стіни снігу облупились біло, І черепичні падають листки… Вогню вітрильник переплив всі ночі, І, мов на сонці, – в пам’яті […]...
- Павло Мовчан – “Сріблясті ланцюжки води… “ Сріблясті ланцюжки води Звисали з стріх І дзеленчали, І тупо блимала лопата В кутку сіней. Ручай калюжив через двір І важко, майже неможливо, Було робить собі кораблик, І лячно ногу перенести Через ручай: сонця пливуть. І ледь вловимо зачинався У небі жайвір, І холодно хитались віти, Дратуючи лякливу тінь. І мітилась в повітрі путь: Від […]...
- Павло Мовчан – “Густіша обрій, сніг синіє… “ Густіша обрій, сніг синіє, Вільшина німо сім’я сіє, Вода тече, немов не вміє, Тонкий торкаючи льодок, І чистий погляд вечоріє Від злагоди і від думок. А крила гонять холодок На ще проріджений гайок, І ледве зримий літачок У небі смужкою синіє. О невимовна ліпота, Зникать в тобі, а не питать: Звідкіль у роті гіркота, Якщо […]...
- Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу… “ За що мені щедроти цього світу: Білющий сніг, і сонця парусець, І шовку шум, що вкутав верховіття, І різьблений на сріблі бур’янець? Чим відплачу? Є спогади в скарбниці, В кишені куля, гостра, наче цвях. Дістав у спадок ще осколок криці, А на холоші – вчепистий реп’ях. Ношу метал, обтяжуючи серце, Не знаючи – навіщо він […]...
- Павло Мовчан – “Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші… “ Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші, Хвиля думки біжить і ледь-ледь повітря колише, Перед зором струмує відміряний вічністю час, Що своїм проминанням споріднює зело і нас. Тонко мгліють гілки, і дві зв’ялені ягоди гаснуть, Холодок зов’ядання ворушить повісмо сивин, Але ж нас навзаєм полонила надія прекрасна: Свою кров об’єднать і тривати в подобі людино-рослин. […]...
- Павло Мовчан – Сутіч Ти – жрець… у чунях… при вогні… Стоять боввани кам’яні… І дивляться у небо тупо; Об’їждчик скаче на коні: -З дороги геть! – волає в рупор… Чиєсь обличчя, шлях якийсь, Когось шукають, хтось зникає… І камінь, наче хліб, розкис, І хтось тебе за горло стис, Ти б’єш крильми – не відпускає… В пробудженні рятунок твій […]...
- Павло Мовчан – до життя Прихилля серця, мови любота, – З твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, Я маю все, і навіть гіркота, Щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є в мене все: вода, в солянці сіль, І хліб в спідушці на листку латаття, І день, що йде поволі звідусіль, Аби його любов’ю привітати. Та є ще ти – безмежна […]...
- Павло Мовчан – На перевалі осені Незатишно плоті, обмеженій синім повітрям. Холонуче слово голову студить і клонить. Йдеш узбережжям, щоб долю зустріти, Тільки ж назустріч – листя червоне. Обрій важкий, наче жорно на шиї. Стовбур повітря хмари вінчають, Гострі тернини тінь до паркану пришили І не пускають… Марево, видиво, дим розповитий, пам’ять прошита Дратвою літа. О, як багато нам цього світу: […]...
- Павло Мовчан – “Траву на довголіття зав’язав… “ Траву на довголіття зав’язав В міцні колінця, Пофарбував квітник духмянин жовтокрівцем, Ще й викружав горнець я на гончарнім крузі, І промінець пустив по золотому прузі; Веселий промінець по вінцях мерехтить, Пий сонячні меди, щоб спрагу утолить. А хто це пов’язав за ніч вузлами верби, По стежці віск розлив від ганку до лужка, Де молочай цвіте, […]...
- Павло Мовчан – дводільність Однодільний і світ – Так чому в роздвоєнстві дні минають, Між долонями сосна нестримно росте, Захват криком вуста розтискає – Затікає повітря густе?.. Так навіщо жалю завдавати? – Довжить ніч і скорочувать день, І виходить на пруг, як на страту – Бракне голосу й слів для пісень… Кисень видихав – свічка ж палає… Стовбур товща, […]...
- Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув… “ І, посміхаючись, мов танув, І перетворювавсь у рух. І відкривав не вуха – рани, Аби поглибити свій слух. І затверділе зверху тіло Зчищав, мов кору. Щоб відчуть, Як поторкає звечоріло Повітря сиза каламуть. І слухав, розчинивши тіло, Як в серці промінь затверділий, Немов накільчений, росте. Повітря зашерха густе… Але вихоплюється слово Від захвату, що тобі […]...
Твір на тему відпочиваю з казкою.