Павло Мовчан – дерев’яне коло



Навперестріч ішла ти, доле,
Аби здійснитися життям;
Та розминулись – і по колу
І досі ходим – дні ж летять…
А з поля літ ізнов водою
Сніги стікають у ярки;
Ліщини кущ, що був тобою,
Сахався теплої руки.
Лише торкавсь – ти завмирала,
А відступавсь – хиталась ти,
Коли ж ішов – слідком ступала
По колу болю й самоти.
То несподівано вербою
По обрію життя ішла,
І, заворожений тобою,
Вдивлявся – пляма чи імла?
А щоб мій здогад був напевним,
Розтанувши, зникала геть;
А я ставав провалом темним:
– Проходь крізь мене, йди вперед!
Ти – деревом, що серцевину
Назовні вивернуло, глянь,
Втягла гілля усередину:
Ні шелестінь, ні хилитань…
Лиш чути запах деревини,
Що сповивав, хмелив мене…
– домівко, доле, домовино,
Хто ж твоє коло розімкне?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Короткий лист на вільну тему.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – дерев’яне коло