Павло Мовчан – диптих про Лесю Українку

1. Біля хворого С. Мержинського

Тане кружальце обличчя…
Хай собі ходить, хто ходить
Боком попід дверима.
Дух вогню однокрилий борсається в оливі.
Де воно? Що воно? Звідки?
Стеля – не ополонка.
Висушена нагідка плаває, як лебідка.
А задля кого?
Вже віджурилось, що й годі,
Так, що ні сліз, ані слів, –
Страх собі по господі ходить, де захотів…
В нього тонке обличчя –
Світиться, ніби скло,
А біля губ суничних житнє тремтить стебло…
– Лесю, а де пашниця,
Порожньо так руці…
Гай Зелений

не сниться…
Жар догора на щоці…
… Легко нозі ступати,
Білу повітницю бгати.
Бігти… Бо навздогін
Він троєрукий. Він!
– Холодно?
– Анітрішки…
– В гніздах долонь – горішки.
– Кину, а чи влучу?
Тихі мої долоні
Студять зжарілі скроні,
Мови його не чуть.
Страх тільки щось шепоче,
Перстень надіти хоче
На підмізинець твій…
– Та ж відступись мерщій!

2. Леся Українка в Сурамі, 1913 р.

Хто ж це день при дні за мною
Бродить назирцем, як сніг,
І сльозою крижаною
Пише ім’я на вікні?
Упівголоса вже кличе.
Ой, ще рано,

не спинюсь,
Не зломлю – тобі незвично –
Кров’ю скріплений союз.
Пережди якусь годину –
Заплетуться жили знов,
Як волокна – в бадилину,
Розрідивши смертну кров.
Борозну візьму глибоку,
Не глибоку, а важку.
Легко мать мені мороку
При співкому лемішку.
І воли мої слухняні
Рушать землю на засів –
У засіки берестяні
Ляжуть зерна добрих слів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тему мистецтво дає крила.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – диптих про Лесю Українку
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.