Павло Мовчан – “до сивих брів обдмуханий морозом… “



До сивих брів обдмуханий морозом,
Спинивши сніг, стояв похмурий ліс;
І вітром гострим холодило сльози,
І світ ламався у кристалах сліз…
Так-так, так-так – давно посутеніло,
Ліс підступився, шум подаленів,
І виклично на рам’ї обважнілім
Вінок лавровий смушком забілів.
Оце тобі за всі твої звитяги,
За затяжний, невпинний марафон:
Вінок з цибулі, самогон з баклаги
І ряд берез – облуплених колон…
Оце тобі за всі твої утрати:
Зашерхлий світ у горошинах сліз,
І небосхил розпиляний, щербатий,
І просіддю спорошений весь ліс.
Біжи, біжи, надсаджуючи силу,
Можливо, навіть голос доженеш,
Але поглянь, і хмари зупинились,
Не знаючи своїм тулянням меж…
А ти ж бо знаєш, серцем відчуваєш
Свою межу, свій неминучий край;
Чого ж біжиш, що й долю обганяєш,
Ще й сам собі волаєш: – доганяй!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір шкільна дружба.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “до сивих брів обдмуханий морозом… “