Павло Мовчан – доцільність



З доцільності світу, яку не збагнув подонині,
Вільшина порошить жовтавий пилок,
Доцільно біліє суха бадилина,
А поряд пронозить шиласта зелина
Знекровлений снігом трухлявий листок.
Димок свердлуватий буравить повітря,
І запах сколихує приспану млость,
Бо ти відхилявсь від доцільності світу,
І, час згайнувавши, змарноване літо
Торік літаком доганять довелось…
Старі евкаліпти зеленим дозвіллям
Втішали; та й море, слухняне, як пес,
То бігло слідком, то від люті кипіло…
Та коло річне, що ввійшло в

твоє тіло,
Не зможе ніхто розімкнути й поднесь.
Бо час не розщепиш, як дошку, на тріски,
Змоталось волосся й життя на клубок.
Цитриновий солод в краю надпонтійськім
Гірчив, як і рідний стебластий димок.
Та втечею долю хіба надолужиш?
Чи виправиш щось у чернетці життя?
Чи морю співмірна весняна калюжа? –
І різні глибини, й не ті почуття!
Як дзеркало в хаті, вона соромливо
Відбила вільшини, пилок і димок…
І стежку свою не згинаючи криво
Вбік іншого простору й долей щасливих –
Рішуче зроби непохитний свій крок!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



В чому полягає сімейне щастя ляльковий дім.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – доцільність