Павло Мовчан – Екологія



У незгасаючім згасанні,
У непросвітленім тумані
Зозуля кличе-поклика
Тебе, та голос двійника
До неї з лісу обізвався –
І ти здригнувсь: душа лунка
Миттєво заніміла в страсі.
А думалось, що ти один
Собою простір весь заповнив,
Ти ж – з близнюків, двох половин
Складавсь, як зведені долоні,
В яких горня, повне хвилин.
Снує, мов човник у тумані,
Листвяна пташка непов’янна
І мече двоєгострий звук,
Що вирівнявся для сполук:
Життя з життям, тебе з тобою
Не сутністю, а довжиною…
Та ти смикнув те многоструння,
Мов жили з теплого вузла,
І простір спорожнів, мов вулик,
Де віск чорнів, ніби смола…
По той бік власного відлуння
Зозуля мертвою була.
Став ліс парканом, довжиною
З безсльозним вічком з-під сучка, –
Ти зазирнув: перед тобою
За дерев’яною стіною
Свого побачив двійника…
Стояв заюшений він кров’ю
З пласким металом у руках.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Згубна влада грошей над людьми.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Екологія