Павло Мовчан – Голос серця

Упізнаєш мене вві сні
І видихаєш:- Мій коханий!..-
Та всюди люди мовчазні
Хитають скрушно:- Вона п’яна… –
Як порошинку, на руках
Несу тебе й боюся вітру,
І замість тіні – хилитка
Лоскоче ноги пляма світла.
– Любове, – шепочу, – збудись,
Бо люди подовкола… –
І камінь падає униз,
Кругом – безмежне поле.
Мов порошина, чистий звук
Угору підлітає;
І косить гостра тінь траву
І п’яти обтинає…
Хто на життя мене прирік,
В якому ти відсутня?
Покіс вузенький, як мій вік,
Та вітер дме могутній.
Він порошиною жене
І голос розпинає.
Хтось звідкілясь гука мене…
Гукає?.. Проклинає…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Фамусовское общество.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Голос серця
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.