Павло Мовчан – Гостина



Добросте шляху – ти ж додому,
Повняться спіллю відра в криниці,
Солодко буде у погостівці.
Виросте стіл, як чотири осичини.
Стіни обступлять, цибулею ввінчані,
Матінко наша, при вічній турботності,
Нащо викруглюєш яблуко в крашанку –
Скачуть сороки по чистому обрусі,
Щедрість твою вихваляють – не вихвалять…
Ти підцинобрюєш крила їм щіткою.
Тихосте лугу, де сутінь розбризкана,
Стріли назустріч летять нам оперені, –
Хто їх верта із дитинства далекого?
Котиться колесо збільшене – з пагорба,
Шлях нам підстругує поза калиною.
Зійдемо й ми по траві на узбочину:
Білі корови срібло розточують.
Все оце наше – по хмари розхильчасті,
Все на осоння спрямоване поглядом;
Там твоїм іменем простір наречено
І аж за обрій поглядом зміряно.
Матінко наша, мохом замощуєш
Наші шляхи, патериці просушені,
В кухлях за ніч нам джерела вирощуєш:
Спрага пекуча завжди по відвідинах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір-опис природи за картиною козача левада.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Гостина