Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом… “
І мерхли хмарини, напоєні світлом,
Міняли химери подоби свої…
І ніч прибувала – швидка, непомітна,
Вона закрадалась, мов злодій в гаї.
Усі кольори викрадала здовкола,
І ширила очі, і вузила світ;
Я знав, що цих хмар не побачу ніколи,
Бо стануть дощами, перейдуть у лід.
І визначить меж я не міг поміж ніччю
Та днем, у якому я жив дотепер.
Туман каламутив прозоре заріччя,
І промінь останній на хмарі померх…
Роздвоювавсь розум. І зір розчахнувся.
В проміжку вечірнім снувався туман.
За світлом останній, захекавшись, гнався,
Шмагав по обличчю набряклий бур’ян…
У тіло впивався стоусто п’явкастий,
Тонкий, довгошиїй, чіплястий реп’ях,
І хлюпала сутінь у груди хвилясто,
Мов крила важкі розпанахував птах.
Спинився і слухав тривалу погоню,
Що довго ще йшла у моєму єстві.
І стукало болісно серце в долоні,
Немов забивали два цвяхи криві.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари… “ Обтяжені світлом, вгиналися хмари, І срібло крізь отвори туго струмить, Спалахує біло на віддихах пара, І грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух білий їде, І срібні підкови в повітрі блищать, І ніби відлуння – зникає безслідно, Відбивши на грудях підкови печать… Проте не відчув я потуги удару, Що подих забив мені нагло […]...
- Христина Головко – Мрій сонячним світлом Мрій сонячним світлом Малюй червоними перлами по нотному стані. Крутись гудзиками мого пальта, Дивись тінями наївних ангелів, Співай струнами болю, Існуй уривками фраз. Борись за повітря в містах. Кохай не відчуваючи страху, Зберігай фотографії твоїх сонних думок, Мандруй у планети в думках, Стукай у кожне серце бо можливо хтось відчинить… .. Не втрачай надії..якщо зачинятимуть […]...
- Павло Мовчан – Туман На тин натикався туман благуватий І кілля трухляве, мов зуби, хитав Та все наближався щомиті до хати По стежці, яку із давен пам’ятав: Примарний єством, та присутність відчутна, – Він, світ поглинаючи, пам’ять стискав, Наліг він на двері плечем всемогутнім- У дошці зосталось гніздо від сучка… Якась невиразність, розмитість суцільна, Якесь розпадання того, що було, […]...
- Павло Мовчан – Липневий туман Туман, наче спогад про воду високу, Здійнявсь вище гаю, село затопив: І тонуть відвільглі і звуки, і кроки, І перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі стін, мов роздвоєні, тіні, І бризкають в очі росою вони; І в ніч переходить година вечірня, І зірка спалахує світлом сумним. То, може, вікно засвітилось летюче Чи іскра у небо […]...
- Павло Мовчан – Лад Недослідимий, незбагненний Травневий світ густо-зелений. Співа весь день дрібний пташок, Немов заучує урок, Луна весь час один рядок: – Тьох-тьох… Віть-віть… – Тьох-тьох. Віть-віть… – Звучить у відповідь рефреном. А ми з тобою оцих два Рядки ніяк не заримуєм: То зайвий склад, а то слова, І тріслий голос не співа, А ніби куряву здува,- То […]...
- Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч Раптом випроставсь туман; Це – спіткання неминуче, Як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою Небо, випите до дна, Поле, встелене габою, І продухвина вікна. За тобою попіл літа, Терпкість випитих оман, За тобою – все на світі, А попереду – туман…...
- Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, Стояла ти, і свічки недогарок В руці світивсь – і капав парафін, І безшелесно простирадла стін До тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки затремтіли, і в цю мить Прорвалось небо, і в його проломі Угледіла обличчя вже знайоме: Там була ти, а тут лише відбиток, Що зітканий із кровоносних ниток, Посмикував руками, очі […]...
- Павло Мовчан – “Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле… “ Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле, А лінія долі все глибше долоню січе, А без ліку птиць у тобі, загніздившись, поснуло, Обтяживши пам’ять, як дощ, що зіперсь на плече. На плівці водиці лежу немовлям у купелі, І небо важкого мене не підійме ніяк, Хоч коло за колом заточують чайки веселі, Та тінь лиш ковза […]...
- Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір… “ Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, Намостили гаті з м’яти до тебе у двір, Вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, Твоя доля непочата стала на поріг. Семигірна, семизірна, на семи вітрах Прилетіла сном вечірнім, сіла, наче птах, А під нею забриніла золота струна: Сім тривог і сім печалей, та любов одна. Вибирай собі дорогу, […]...
- Павло Мовчан – На пасовиську Спалахує останнім соком зелень, Так наче хоче очі задобрить Облудним світлом, полиском сталевим, Що іскравіє, міниться щомить. То бризне враз, то нагло відвологне, То пронесе метеликів разок, Аби не чули, як дерева стогнуть, Зронивши з себе ще один листок. Вразливе все, що тіло, що стеблина, І біль один, бо час один на всіх. І мов […]...
- Павло Мовчан – день запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, День зміщення часу, запилення сосон, Який був можливий отут – більш ніде, День сонця й вітрів безголосих. І буйволи в річці, немов валуни, Чорніли, бурунячи воду. І сходив чабан на поріг кам’яний, Немовби долав перешкоду… І тіло моє, горілиць на піску Простерте, – пилком покривалось, І слухало спиною землю […]...
- Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, Усе видихаю, що в груди ввібрав; Голчасті морози, сніги паперові, Щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, Коли видихає із себе земля Нічних косарів, що йдуть лугом безкраїм, Коли серед ночі вогонь догорає, Коли хтось до тебе з віків промовляє І очі твої чиясь длань затуля… Тоді відчуваю, […]...
- Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть… “ Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, І вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі Крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то мчить моє тіло окремо Від сонної пам’яті й приспаних мрій; Лиш крешуть колеса – спалахує кремінь, І лопають, мов міхури, ліхтарі… І пес здичавілий волочиться слідом: Дзвенить по дорозі гарячий […]...
- Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, Як грози сталева нитка Пересновує туман, І луни щербатий злиток Деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не чути Крапель, спійманих відром. Біла марля, чорна сутінь Пеленають круглий рот… Дихай, дихай крізь весь простір, Крізь набряклу криком повсть… Бовваніє час навпроти… Крізь туман іде навпрост? І несе він, […]...
- Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, І час розтягнутий, мов гумовий, бринить, І підступаються все ближче друзі дальні, І, мов чаїнка в склянці, кожна мить Спливає з денця пам’яті печально. Адже прожито все – без вороття, І каяття нічого не поверне, Бо, мов полова, дні летять, летять: Порожні жмені – вивіялись зерна… Обличчя друзів в дзеркалах снігів […]...
- Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув… “ І, посміхаючись, мов танув, І перетворювавсь у рух. І відкривав не вуха – рани, Аби поглибити свій слух. І затверділе зверху тіло Зчищав, мов кору. Щоб відчуть, Як поторкає звечоріло Повітря сиза каламуть. І слухав, розчинивши тіло, Як в серці промінь затверділий, Немов накільчений, росте. Повітря зашерха густе… Але вихоплюється слово Від захвату, що тобі […]...
- Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу… “ Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу Переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, Всміхаюсь металево, криво, Бо й цвяха прямо не забив – Життя ізкособочив, Тих відцуравсь, кого любив, Літа мов перескочив; На цьому березі стою, Де дерева безлисті, А жив потойбіч, як в раю, Сумлінно і пречисто… У промені, в проміжку днів, Між паузами в […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність… “ Поєдную з безмежністю буденність, З незримим рухом вітру – сталість гір, Тепло хвилясте – з поглядом зеленим, З блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої поєдную з думками; Ані шпаринки – все життя всуціль Залите вщерть червневими медами: Засолодили і приспали біль… Оскома приспана з губ злизана лестивістю, І погляд входить в погляд, як вода, […]...
- Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши Про пташку, що билась у вікна крильми, Забув і про збільшену шибкою душу, Збудився і світлом видіння розмив. І день я прожив, як у п’єсі Шекспіра, Слова виголошував мудрі й чіткі, І чув, що за мною полює рапіра, Удару чекав, та не знав ізвідкіль… І знав, що за спиною […]...
- Павло Мовчан – “Твоє персидське око, мов графіт… “ Твоє персидське око, мов графіт, Розлінувало вицвілий вже світ. Від краплі меду враз задухмяніло, Наче стільник, моє вощане тіло. Лик проступив нерукотворний… Спаса На полотні повітря, на стіні, Немов бджола, на дні густого часу Заворушився спогад у мені. І спільним подихом задихали легені, А погляд твій занурювавсь у мене Колючим світлом, звуком дротяним, Пришпилюючи щільно […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, Іменням твоїм запечатано губи, Та зайва сльоза переломить надвоє, Бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам я твоїм неспівмірен, Зоставсь навіть усміх за межами тіла, Так ніби із рук твоїх випав допіру: Бо слідом ступаю непевно й невміло… Торкнувшись порога, кажу йому: “Здрастуй!” В розсохлім повітрі […]...
- Павло Мовчан – Пожовкла дитяча фотокартка (З циклу “Фотокартки”) В безмежних пухнечах затишно, уліжно, Розірвано обрію кільця річні, І дихає холод хвилястий невстіжно – Нема де сховатись малому мені. Цей ватяний лейбик, вітрами підшитий, Мені завеликий – з чужого плеча, Та й тіло вспадковане, дране, як сито,- На ньому сліди і від куль, від меча. Під тим драним тілом – ще […]...
- Павло Мовчан – “Над полем шепотінь, над полем шелестінь… “ Над полем шепотінь, над полем шелестінь Спрозорене крило поволі лебедіє. Чим далі йдеш на схід, тим довша стає тінь, І золоте литво поволі мелють вії. Хустина пролетить, і світло спалахне То яблучним вином, то повною росою, Сухий ручай коси вогнем торкне мене – І голова жахтить, мов камінь на осонні… Тріпочеться листок зів’ялий у губах, […]...
- Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу Вчувалась широкість небесна на розмах крила, І зграйчасте сім’я, й пташки перелітні Сніги крапкували потульні – теплом для тепла… Хитке верховіття напружене тіло хитало, Земля ворушилась, і світ присідав, І пахло холодне повітря металом – В проломи його затікала вода. Гілки ворушкі скидали линовище з себе, Лози жовтизна […]...
- Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую… “ Облудними словами заличкую Життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в одному, Живуть, як різнойменні близнюки: П’є тіло мед, а на душі – оскома, Бо різні вподобання та смаки. Що квапиться одна все надолужить, Меди допити, діток нащадить, То друга до […]...
- Павло Мовчан – “Густіша обрій, сніг синіє… “ Густіша обрій, сніг синіє, Вільшина німо сім’я сіє, Вода тече, немов не вміє, Тонкий торкаючи льодок, І чистий погляд вечоріє Від злагоди і від думок. А крила гонять холодок На ще проріджений гайок, І ледве зримий літачок У небі смужкою синіє. О невимовна ліпота, Зникать в тобі, а не питать: Звідкіль у роті гіркота, Якщо […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, Спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – Кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, Очі в темряві купав. Слухав: Віз Чумацький їде – Сіль по небу розсипа… В очі світло натікає – Душу висвітлить твою… Обертаючи за плечі, Бачу: у очах туман… В мене ніч. А в […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Казахський альбом” 1. Оголюються ребра Алатау, Збігає сніг водою з висоти, Все вище й вище виповзають трави, Все далі й далі відхлинаєш ти… І холод розростається у грудях, І обрій відгинається, мов віть, І скочується погляд за безлюддя, За вінця дня та всіх тисячоліть. Тебе нема… хоч ти в мені присутня Незримістю, як духом полину, А образ […]...
- Павло Мовчан – Спроба міри Від роздолля біль під серцем: Леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, Щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, Хоч росла щодня жага, Пив захлинно – було мало, Синь кипіла в берегах… І метелики летіли – Білим-білі пелюстки, Покривали всеньке тіло Світлим полиском луски. Треба глиб мерщій пронурить, Щоб майбутню змірять путь, Треба здерти власну […]...
- Павло Мовчан – “Від роздалля біль під серцем… “ Від роздалля біль під серцем: Леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, Щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, Хоч росла щодня жага; Пив захлинно – було мало, Синь кипіла в берегах… І метелики летіли – Білим-білі пелюстки, Покривали всеньке тіло Світлим полиском луски. … Треба глиб мерщій пронурить, Щоб до зірки змірять путь, Треба […]...
- Павло Мовчан – Спорідненість Небес високе будування На вінці обрію оперте – Висока кришталева баня Лункою тишею всещертна. У безголосому світанні Спливало сонце так повільно, Ніби зіходило востаннє Над сонним світом чорно-білим. Востаннє цвів метелик біло На бадилинці кропиви, Волосся сонячно горіло, Як німб, довкола голови. Усе опуклювалось. Зріло, Проймалось світлом золотим, Все більш споріднювались з тілом За ніч […]...
- Павло Мовчан – “Вода спалахнута не гасне… “ Вода спалахнута не гасне, Узявшись золотим льодком, І чайка падає шугаста З-під неба зірваним листком. Овершки хмар жахтять пшенично, Хо-ло-не-по-піл-на-льоту… І очі рве студінь кринична Углибочінь, у висоту… Аби забув про всі щербини І про тернини та сучки, Що душу брали, як на кпини, І тіло рвали на шматки, Бо ж все, що зриме, те […]...
- Павло Мовчан – “Не навмання, а полем навпростець… “ Не навмання, а полем навпростець… Холодить щоки дощик-сіянець, І мокрий холод обнатужив плечі, А під ногами хлюпіт мокротечі. О чорноземле, тванна, глейкувата. Повітря у легенях так багато, Що, висмикнувши ноги, вознесусь, На тіло відвологле, наче вата, Цей дощ несе, важенний, наче брус. Спинюсь. Перепочину. Лиш хвилину. Мішу ногами босими багно. То борошенце горбить мені спину, […]...
- Павло Мовчан – По цей бік явини Зріднився, зодностайнивсь, розчинивсь… І поштовхи відчув земні у тілі. Підносивсь дух, а тіло бгалось вниз, І прибувало світло білим-біле… Цвітінням стать, білінням пелюсток… Якби не болю ворушкі джерельця, Не знав би про наявність тих кісток, Що трухнуть по болотах та озерцях, Не схитував би кожен кутий крок Мого тремкого водяного серця… Здригається воно на кожен […]...
- Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно… “ Світе мій, як це просто, майже буденно – Земля під кущами затвердла від тісноти давно, Певність під спиною маєш і рукавом зеленим Очі свої закриваєш, наповнені сном. Гостра трава стікає цівками по обличчю, І виступа на згинах білий сік-молочай, На шелестіння губ півень озвався тричі, Й перемінився раптом світ у розкритих очах: Бахнув у діжку […]...
- Павло Мовчан – “За солодом у роті часто… “ За солодом у роті часто Ятриться гостро гіркота, Зі світлом ходить тінь довгаста – Знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, Постійний борг, мінливий ти… Скупий на слово, хоч багатий На правду – аби борг сплатить. Бо взяв ти стільки у Вітчизни, Так спрагло пив з її джерел, Що позичку і борг свій визнай. […]...
- Павло Мовчан – душа прозориться до дна Ніяковіючи Цвіте жовтенький підбіл. Пахнуть трави. Жовто-зелено, кучеряво Берези повняться. Теплінь… І на прозору волосінь Нанизує хмарини жайвір. Скрипить, розхитана іржаво, При окоренку вербна тінь, Мов скаржиться: така світлінь… Така ясінь! Лункі долоні Тримають склянки сонцеповні, І вінця тануть на губах, І, наче свічка в дзеркалах, Плід світиться в жіночім лоні. І вінця обрію склодув […]...
- Павло Мовчан – Обійми І крякав крук, але довкруг ні хмарки, І горобина, вибухнувши жарко, Аж іскрами розбризкалась навкіл. А поруч з нею вільхи недогарки – Так ніби сонце ділене навпіл… Сюди погонь, а туди сажа чорна, Сюди весілля, а туди печаль, Сюди оздоб’я, а туди потворність, Туди захлання, а сюди кришталь. Все нарівно, бо світить на два боки, […]...
- Павло Мовчан – Знесилені хрести Всім прихисток давав у зубожілім тілі, Та поділить тепла тілесного не міг… І родичавсь до всіх, хоч був осиротілим… Слухняно собі жив – не вибирав доріг. В зусиллях сновидінь напружувалось тіло, І образи нічні випалював вогонь, І простирадло біле сполохано тремтіло І вранці вилітало з розплющених долонь. Все зменшувавсь життям до безнадії долі, Від швидкостей […]...
- Павло Мовчан – джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, Виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, Виштовхується все в космічну порожнину, І вивергнутий т и уже в наступну днину, Аби засвідчить вкотре, що життєповний світ. Та щоб його розгледіть, Ти тнеш на клапті зором Розгорнутий сувоєм суцільний краєвид: Дві сосни, кипарис, шмат вицвілого моря І берег кам’яний, який тобі не […]...
Переказ твору іван підкова.