Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – “Кожного ранку будить синиця… “ Кожного ранку будить синиця Стукотом в шибку – зараз встаю… Знову потовщало жовтої глиці – Сосни засипали стежку мою. Мимо проходять чорні дерева, Трісне раптово збоку сучок – Звук однослівний щезне у мрево, Збивши на хвилю зважений крок. Тільки навшпиньках треба ступати, Щоб не злякати у лісі луну, Не потривожити страх волохатий, Не обірвати срібну […]...
2. Я не шукаю Час іде… … усе одна., Можливо скажуть, що наївна. Я не шукаю ані принца, Ані короля, Лиш хочу, щоб була Людина та надійна. Буду вести себе із ним, Як те дитя, Що хоче ласки і турботи. Взамін я подарую Трошечки тепла, Щоб зазвучали в серці Знов любовні нотки. Можливо скажуть, що наївна, Що мрію зовсім […]...
3. Павло Мовчан – “У сутінках і трави сутеніли… “ У сутінках і трави сутеніли, І олово важке несла ріка, Лиш рушники на цвинтарі біліли, Затиснуті хрестами в кулаках. Ніде ніхто. Нікому. Тиха тиша. Густіше сутінь, і густіша кров, І замість тебе мов хтось інший дише, Рукою водить: скрип-поскрип перо. Напише “сутінь”, згодом перекреслить, Чи виправить на інше слово “день”, Чи слово “ніч” напише разів […]...
4. Павло Мовчан – Втеча Бралось за північ. Вулиця спала. Листя, розтерте на порох, куріло. Світло в вітрині хололо, мов смалець, Глянув – наозирці шибка летіла. Разом зі свистом голос знайомий: – Втечею долю не ошукати!.. Стане сліпим шлях твій додому, Душу ж розшарпає ніч сучкувата… – Шибкою зранена сутінь рожева Ніби хотіла втечу засвідчить. Гостро кололися білі дерева Віттям, […]...
5. Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом… “ І мерхли хмарини, напоєні світлом, Міняли химери подоби свої… І ніч прибувала – швидка, непомітна, Вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, І ширила очі, і вузила світ; Я знав, що цих хмар не побачу ніколи, Бо стануть дощами, перейдуть у лід. І визначить меж я не міг поміж ніччю Та днем, […]...
6. Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – Води із неї вже ніхто не пив, У ній гніздилась чорнопера сутінь І падав стрімко тільки дощ сліпий. І маятник у ній не хилитався, Обличчя поспливали слюдяні, І тхнуло нуддю та стоячим часом Так, ніби розкладався він на дні. О водо мертва! Я тебе напився, І позначила жили […]...
7. Павло Мовчан – Пташине імення Опукла спокусливість ліній пливучих Схвильовану плоть за хвилину озвучить; І ніч насолоди, спожита поволі, Розчиниться в грудях крупинкою солі. Від лона палкого долоні відлинуть, Заносячись вгору на лет лебединий, І витнуть в повітрі осягнуті форми, Щоб солод плавкий пережити повторно. Похмільне вино спучнявіє у жилах, Коли захолоне, і спогад відхлине, І пам’ять твоя, мов блакить […]...
8. Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність… “ Що ми знаємо про вічність Чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, А робочі дні – густі. Справді, з чого її солод І чому він нетривкий, Звідки носять світло бджоли – Краплі знань – у стільники? І вбирає нас навіщо Простір безліччю зіниць, Ще й печатає навічно В стільниках лунких криниць? Все це чиниться взаємно, […]...
9. Павло Мовчан – “Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… “ Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… Горацій Блажен, хто оддалік від гомінких турбот Не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот І думає про мить прожиту, пам’ятку, Що в солі солод є, а мед – у гірчаку. Блажен, хто береже розважливі слова, І радістю журбу іржаву сповива, І, випивши вина прозорого ковток, Бере у […]...
10. Катерина Бабкіна – Кожного ранку вона прочиняє вікно Кожного ранку вона прочиняє вікно і тихенько кличе. Голос її пробуджує водоспади й лавини, Десь унизу перехожі піднімають обличчя, І роздивляються в небі зграї пташині, З надією, як і ти роздивляєшся цю жінку зі спини – Зморшок по шкірі її непевний тонкий рисунок, Асиметрію тіла невиразну, м’яку, природню, Ніби парад сузірь чорних родимок візерунок – […]...
11. Павло Мовчан – Передвесняне Сирітство простору, В якому ворон кряче, Ділилось гострими Крильми навпіл, неначе Від того додавалося тепла Усій землі, де сутінь залягла, Змаливши все, Розмивши обрис лісу, Сховавши всіх за снігову завісу, Що тільки й чуть, як кличе птах небесний Свою луну, весняну мить воскреслу. І я йому у відповідь кричу, Що слідкома За подихом лечу!...
12. Павло Мовчан – “Медова розкіш тих чекань… “ Медова розкіш тих чекань, Як суцвіть заіскриться, Як сніжна бджілка з трепетань Злама прозорі крильця. Уже розквітини пахкі Вляглися в зір барвисто, І солод рясно наокіл Розпорошивсь зернисто. Мені ятрив узяток глузд, А сурми недріманні Кріпили бджоляний союз З тонкими пелюстками. Ось пролунав бентежний клич Та й скоро захолонув, Лиш дрібно тіні потекли По мідяних […]...
13. Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – Жовтий полог йшов у літ, І світився в півня гребінь Під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку Вряд продмухувать шибки Й замість солоду у склянки Класти липові листки. Й крихти терпкості не чути – Чи ж воно так й має буть, Коли губ торкнеться сутінь Чи вишнева каламуть? Що ж, […]...
14. Павло Мовчан – “Зника кристал прозорості з малюнка… “ Зника кристал прозорості з малюнка, Проламується колір глибини, Для дії нової готуються лаштунки, Лунає гулко голос вказівний: – Знімай ворота-а і розкопу-уй гатку-у-у, Блакитний вітер в житлище впусти, Розплющуй очі на свої початки: Був кольору небесного і ти! Загойданий був хвилями, як мушля, Загвинчений, мов корінь, у блакить, Вбирав ти в себе гомони ядушні, Щоб […]...
15. Павло Мовчан – “Золототканні шати в панни… “ Золототканні шати в панни, Золотообідні ридвани, Соломою їй мостять шлях, І ходять коні в постолах. У панни Ганни серце з воску, Її покривдити так просто: Гарячий погляд, наче стріль, Її вражає звідусіль. У панни личко з порцеляни, А голосок її медвяний По краплі рясно розлива Квітневий солод – не слова. Вона пускає бджілок з пальців, […]...
16. Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, Не промовляють – шовк прядуть, Вуста-меди, вуста-гріховні, Їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, Коли почую мови шовк, І шелестить шовками сутінь, І шиється шовками крок. Ти – солодощі й пожадання, Ти – плесо, біле від лілей, Стільник, защедрений коханням, Нестерпне світло для очей… Яким би не ішов я шляхом, […]...
17. Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – Як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, А ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова та знаки Для мови стали затісні, Рот повен слів – головка маку – Слова сплітаються в пісні. Перехиляюсь з літа в холод, Щоб видихать на чистий лід І бджіл клубок, […]...
18. Павло Мовчан – “Стукають краплини золоті в шибки… “ Стукають краплини золоті в шибки, Лопотять двокрило вікна на боки. У струмочку тихо блискавка цвіте, Листячко ж у неї, видно, золоте. Миттю обшугалось, знову зацвіло, Підпалило хмарі молоде крило. Впала тая хмарочка в річку голубу, – Чаєчка-нечаєчка, утопи журбу. А журба, як пір’ячко, виплива-пливе, Скоро зійде місячко, тьохне соловей, Проспіває пісеньку, тільки не мені, Перетліє […]...
19. Павло Мовчан – Будень Благословен будь, день, сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист, І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги, І зусебіч гуде гудюча глибина… І розумієш […]...
20. Павло Мовчан – “Хто, любове, ну хто тобі сниться?..” Хто, любове, ну хто тобі сниться? Снився я… та давно перестав… В ніч дивлюсь, як в забуту криницю: Глухота, чорнота, чорнота… Хоч би зірка у лобі горіла Чи жаринка світилась в устах, – Темна пам’ять, вцямрована тілом, Не схитнеться – мовчить чорнота… І не кличу слухняну уяву, Що мовчить, як гавкуче щеня. Тінь виходить з […]...
21. Павло Мовчан – Після перегляду фільму “Звичайний фашизм” Ніч велика, велика, велика! Прагну голос роздмухати криком, Але бракне повітря мені. Задихаюсь в нічній німотні – Гуконути нікого не можу – Глухота подовкіл зловорожа. І страшна не війна – прокидання: Раптом в шибці не буде світання. І надворі пітьма, як у сні, – Чи то ніч, наче пам’ять війні? Та свідомість давно не дрімає, […]...
22. Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, Розлущивши серце, облуду лишив, Корогву зелену пустив на онучі І камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, І слово “зозуля” звучить, як “зола”, Лиш тіні у небі снують перелітні, Та в кожній із них колись пташка жила. І час ошукати – це марність безглузда, Свій лик карбувать на дрібних […]...
23. Павло Мовчан – день листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: Та ж солод роздають по крапельці із річки, І хилиться листком гречаний запах свічки До уст тобі, до ніг, де порох вироста. Де шовк трави? Навіщо тут німиця Дрібненько зацвіла, мов кропива глуха, Й почата вздовж дощу півколом ораниця Навіщо швидко так від млості засиха? Насінням сон-трави у мене жмені […]...
24. Павло Мовчан – Слово В форму слова твого перелито жадання, Скажеш “яблуко” – вмить заопуклиться плід, Сік на пучках проступить лише з дотикання, Тінь пообіч застигне кружальцем, як лід. Слово суще, лукаве, спасенне, Перемліле в устах – хоч кричи. Промовляєш його цілоденно, Цілонічно… Та слово мовчить. Видихаєш його на свічадо, Придивляєшся – крапля дрібна, І тьмяніє вона, мов окрушина […]...
25. Павло Мовчан – Стремління Я так тягнусь до тебе Що стогін може лише мислитись Наче криничка у лузі – Не зауважений ніким Сам у собі й для неба Ти ж – в кожній крапці зримості І слух скасовано задля стремління Туди до зглиблення Там де і “є” і де “нема” Ой розчинитись пучками губами І втанути зомлінням в тебе […]...
26. Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: У вікна вдосталь натекло Важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело Під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у селі, А людський голос пучнявіє, І м’ятним духом від землі Легенько понад шляхом віє. Все водностайнює пітьма, З речей знімає оболонки: Ні верб, ані беріз нема, Всі імена, слова помовкли… […]...
27. Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка 1. Висять налицини й забрала В моїй робітні на стіні, І ходить холод шестипалий Угору й вниз по крутизні. Всещедрий Боже! Як обмислив Своєю ласкою мене: Стають ще більше прямовисні Ці куті сходи з кожним днем… Тече з долоні віск гарячий, І кособоко свічка спить. Душе моя, ти знову плачеш, День проминув – ану ж […]...
28. Андрій Малярик – У кожного птаха є своя̀ пташка У кожного птаха є своя̀ пташка, У гордого во̀вка – вовчиця. У когось, мабуть, є улюблена чашка, У кожного пана – цариця. У ста̀рого дуба є довге коріння, У озера тихе є дно. У квітів тако̀ж є дрібненьке насіння, У жита – пахуче зерно. У кожної матері – любляча донька, У тата – коханий синочок. […]...
29. Павло Мовчан – “Нотується вся радість на листку… “ Нотується вся радість на листку, А на чолі – журба печаттю Каїна. І пишеться все добре на піску, А все лихе карбується на камені. Все сонячне викреслює рука, Дощем чорнильним листя переписує, Ляга на плечі темрява важка, Над головою виростає високо… Ще ні вершка не видно, ні піску, Ні шелесту не чути, ані голосу, Засвічено […]...
30. Таня Бенещук – У кожного свій шлях, своя не впинна доля У кожного свій шлях, своя не впинна доля. У кожного свій хрест на смертному плечі. Комусь кайдани, відчай… Комусь воля, Комусь душа, як золото. Комусь – дрімучії ліси. Когось в чоло холодними губами, Цілує доля з диким скреготом зубів. Когось зігріє ніжним подихом весняним, Когось зламає на роздоріжжі всіх світів....
31. Павло Мовчан – далеке-дитяче Вогнем смичка обпалено горшки, В затишку срібному цвіркун снує кубельце, На конях синіх ручі дітваки До ставу йдуть – брязкотить відерце. Вишнева спіль на глиняній стіні, Химерна тінь – то сутінь на коні. А стукіт кутий! – в сіно загрібайся Або очима в небо розростайся. Солодкі губи, бо солодкий страх Веде до згуби під відкритий […]...
32. Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, Як грози сталева нитка Пересновує туман, І луни щербатий злиток Деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не чути Крапель, спійманих відром. Біла марля, чорна сутінь Пеленають круглий рот… Дихай, дихай крізь весь простір, Крізь набряклу криком повсть… Бовваніє час навпроти… Крізь туман іде навпрост? І несе він, […]...
33. Павло Мовчан – доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, Вільшина порошить жовтавий пилок, Доцільно біліє суха бадилина, А поряд пронозить шиласта зелина Знекровлений снігом трухлявий листок. Димок свердлуватий буравить повітря, І запах сколихує приспану млость, Бо ти відхилявсь від доцільності світу, І, час згайнувавши, змарноване літо Торік літаком доганять довелось… Старі евкаліпти зеленим дозвіллям Втішали; та й […]...
34. Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик На синьому небі, Скіфський лук У відчаї в небо закинутий, З перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” Або занурений на глибину очей Сталевий якір, Що оброста тривожними думками. Волів би я дістать його руками. І вітер підставля мені плече – Дістану!.. Мене заякорило небо, А може, небо я заякорив? Цікаво! […]...
35. Павло Мовчан – “На весну вже пішло… “ На весну вже пішло. Відлуння рідкувате, Проріджуючи слух, дощем намоклу вату, Верталося назад, так низько, ледве й чути, І слідкома за ним тяглася повстю сутінь… Зневажений, знечулений до всього, Прийнявши в себе спис далекої дороги, Ліс чорно височів, заслуханий у себе, Пускаючи пташок в позеленіле небо. Співзвучний ти чи ні глухій гущавині, Веселий чи сумний […]...
36. Павло Мовчан – Біля братської могили Незримо, але чітко мінився хмари профіль. В проміжках між дощами спалахували кохви І, висвітливши сутінь, заціпеніли в страсі, Бо, як і ти, уздріли провали чорні в часі. З тих непомітних щілин тягло липкою цвіллю І листя вибивалось несправжнє, побіліле… І чувся плач: “Синочку, гіркий мій полиночку, Чого ж ростеш далеко ти на чужім горбочку?..” Щоб […]...
37. Павло Мовчан – Листопад (триптих) 1. Ранок Ще червінь вітром не розмита, І дійсне в обрисах лежить, І золота галузка жита Благословля біжучу мить. Зійшовши з самого вершечка Стрімкого дерева униз, Гулкого простору кілечко Лягло на соняховий спис. Та що тобі до того сину, Чи ж менше затишку й тепла, Коли вугліє горобина У ворона із-під крила. 2. день Відстояний […]...
38. Павло Мовчан – Сліди на піску (Цикл) 1. Малиновий лікер і сутінь малинова… І є лише “тепер” на всю світобудову. Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута, Малиновий ковток – і все, усе забуто… В легенях зберегти б той солод муки й болю, Спинить життєвий триб й не жити вже ніколи… Бо далі, далі – нуд, а дні, як припиначки, Бо […]...
39. Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум Лише звуків прожилки, І вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, І морю затісно було в берегах… Ти, водо, Колись могла світ весь пойняти, Вмивала всю скверну з обличчя його, А зараз стискають бетонні лещата, І світ цей, напевне, очистить вогонь. Бо ти не піднімешся, водо, безсила, До скелі, […]...
40. Павло Мовчан – день дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, І від тиску паркан аж гуде, Облітає, сплива позолота, Іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, Відлітаєш на повен свій зріст: Тягне сутінь удаль, наче камінь, В прямолеті – незвіданий зміст. І летить упритул за тобою Об’єм житла – повітряний куб, Він розчавить тебе пустотою І спустошить, припавши до губ. Та […]...