Павло Мовчан – Крапки у книзі життя

В книзі життя переплутав ти, Боже, сторінку:
Замість четвертої п’яту поклав наперед.
Серце діткливим стало настільки,
Що його ранить й метелика лет.

Подмухи вітру його хилитають,
Списи дощів прошивають єство.
Іншої форми для нас ти не маєш –
Шкіру наповнюєш тлінним литвом.

Чином безсмертним стала розруха,
Треться на порох розщеплений час.
Як мені жити одним лише духом?
Хліба окрайчик сушу про запас.

Бо вже ламався навпіл я від голоду, Боже!
Їв лободу, випасав на подвір’ї спориш.
Й досі здається,

що шлунок порожній:
Ніби скупар, над кришками тремтиш.

Не жироїд, не ласун, не зажера, не здирця –
Завше неситий і спраглий завжди.
Стала смертельною рідна вільшанська водиця,
Згуба захитує в полі колос твердий.

З рідного грунту смокче смертинки коріння,
Згубних розщеплень частки дрібні.
Кров перебарвлює чорне проміння
І розщепляє свідомість на скалки мені.

В білому тілі біль сидить глибоко чорний,
Чортова цвіль, чорносіль, чорнобіль…
Всіх перемелюють атомні жорна,
Вітер просвічує наші тіла звідусіль…

Боже, яке ж моє тіло навстіжне, відкрите,
Безліч

у ньому провалів і безліч дверей.
Чорне проміння гостре, як бритва,
Тне до кісток і за серце кинжально бере.

Нащо просвічувать денно і нощно нас на рентгені,
Зриш ти в глибини, і бачиш вже наскрізь мене,
І виявляєш у складках думок сокровенне;
Погляд важенний вповільнює кров з кожним днем.

Пам’ять розщеплена, наче в могильнику кістя:
Все розпадається в ній на тупі черепки.
Серце торкнулося чорного променя вістря…
Книгу відкрив – і порошаться в очі крапки…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Література в західній україні до 1939 коротко.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Крапки у книзі життя
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.